Білик Іван Архипович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 06:30, 19 грудня 2021, створена InternetArchiveBot (обговорення | внесок) (Виправлено джерел: 0; позначено як недійсні: 1.) #IABot (v2.0.8.5)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Перевірена версія цієї сторінки, затверджена 19 грудня 2021, заснована на цій версії.
Білик Іван Архипович
Меморіальна дошка на стіні гончарної слави в Опішні
Народження13 листопада 1910(1910-11-13)
Російська імперія м. Опішня, Зіньківський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія
Смерть29 грудня 1999(1999-12-29) (89 років)
 Україна смт. Опішня, Зіньківський район, Полтавська область, Україна
ПохованняОпішня
КраїнаУкраїна Україна
Жанрдекоративно-ужиткове мистецтво
НавчанняОпішнянська гончарська школа
Діяльністьгончар
Відомі учніНикитченко Володимир Васильович
ПрацівникЗавод «Художній керамік»
ДітиБілик В'ячеслав Іванович
Учасникнімецько-радянська війна
Роботи в колекціїНаціональний музей декоративного мистецтва України, Полтавський художній музей (галерея мистецтв) імені Миколи Ярошенка і Музей етнографії та художнього промислу Національної академії наук України
Нагороди
орден Вітчизняної війни I ступеня медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
срібна медаль ВДНГ бронзова медаль ВДНГ заслужений майстер народної творчості Української РСР Національна премія України імені Тараса Шевченка
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Білик.

Бі́лик Іва́н Архи́пович (13 листопада 1910, Опішня — †29 грудня 1999, там само) — український гончар, заслужений майстер народної творчості України (з 1971 року), лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (1999 рік).[1]

Біографічні відомості

Мати Явдоха Яківна Лисенко. Батько Архип Харитонович Білик. Архип Білик був горшковозом, окрім того у нього вдома працювали шевці. Товар возив на ярмарки в Катеринослав. У 1922 році був убитий бандитами, неподалік Опішнього, коли повертався з ярмарку. Явдоха Яківна померла, приблизно, в середині 1940-х. 

Мав сім братів та сестер: Дарина, Марія, Настя, Йосип, Григорій (ім'я ще однієї сестри не збереглося). Упродовж 1923–1924 років відвідував Опішнянський гончарський навчально-показовий пункт. Далі гончарства продовжив навчатися у свого дядька, відомого хижняківського гончара Якова Пічки. З 1929 року працював на заводі «Художній керамік».

1944 року отримав поранення на фронті Німецько-радянської війни.[2] Півроку перебував у військовому шпиталі в Сочі. 1945 року повернувся в Опішню. Спершу працював токарем — підточував денця посуду, згодом став майстром — виготовляв сувеніри (баранчики, посудини, куманці тощо). Згодом почав працювати у творчій лабораторії й навчати новачків.

Виховував Іван Білик трьох синів. Двоє з них — В'ячеслав та Павло — теж стали гончарями.

1985 року вийшов на пенсію, проте, майже до самої смерті ходив на завод. Помер Іван Білик 28 грудня 1999 року. Похований на опішнянському кладовищі.

Творчий доробок

Лев Івана Білика

У Опішні прийнято, що гончар виготовляє виріб, а малювальниця оздоблює його. Але Іван Білик робив усе сам: і гончарював, і декорував, і ангобував, і поливав поливою.[2] Стихією Івана Білика була скульптура малих форм — леви, барани, коники. Також виготовляв вази з рельєфним орнаментом та декоративні тарелі.

Найбільш відомі твори:[3]

  • скульптура малих форм — «Дикий кабан» (1955 рік), «Баран» (1960 рік);
  • скульптури — «Лев» (1971, 1977 роки), «Баран» (1976 рік), «Бик» (1977 рік);
  • цикли — «Хор левів» (1930-і роки), «Лев на чатах», «Зачарований лев», «Зелений лев», «Космічний лев» (1980-і роки), «Смугастий кінь» (1991 рік), «Баран-красень», «Баран круторогий» (1992 рік).

Досягнення

Гончарні вироби Івана Білика представляли мистецтво України на вітчизняних і міжнародних конкурсах у Бельгії, Канаді, Югославії, Франції, Нідерландах, США, Норвегії, Великій Британії та інших країнах світу.[2]

1971 року прийшло всенародне визнання: на міжнародному бієнале у Фаєнце (Італія) його твір відзначено дипломом лауреата. Того ж 1971 року Івану Білику присвоєно звання Заслуженого майстра народної творчості. 1995 року він став лауреатом премії імені Данила Щербаківського, 1999 — лауреатом Національної премії України ім. Т. Шевченка.[2]

Пам'ять

До 100-річчя від дня народження Івана Білика Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному на будинку, де мешкав майстер, розмістив Меморіальну дошку на честь гончаря, а в Гончарській Книгозбірні України була організована виставка публікацій про відомого гончаря.[4]

2010 року кіностудією «Відродження» було знято фільм про Івана Білика.[5]

Примітки

  1. ↑ Про присудження Державних премій України імені Тараса Шевченка 1999 року. Архів оригіналу за 14 серпня 2013. Процитовано 24 травня 2012.
  2. ↑ а б в г Пругло С. // У колі земному та колі небесному — Молодь України. — 2 лютого 2011. Процитовано 25 травня 2012 року.
  3. ↑ Білик Іван Архипович на сайті Комітету з національної премії України імені Тараса Шевченка.
  4. ↑ Виставка публікацій про Івана Білика в Гончарській Книгозбірні України[недоступне посилання з грудня 2021], сайт Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному. Процитовано 24 травня 2012 року.
  5. ↑ Фільм «Іван Білик» Опішня, 2010 рік.

Література

Зовнішні відеофайли
Виставка творів Івана Білика в Опішні, 2011 рік
Фільм «Іван Білик». Опішня, 2010 рік
  1. Білики // Ханко Віталій. Словник мистців Полтавщини. — Полтава: Полтава, 2002. — С.21.
  2. Гончар Іван Білик // Пошивайло І. Феноменологія гончарства. — Опішне: Українське Народознавство, 2000. — С.178.
  3. І. А. Білик. Декоративна таріль: Листівка // Майоліка Опішні: Листівки. — К.: Мистецтво, 1975. — 15 лист.
  4. Іван Архипович Білик // Фурман В. С. Полтавські самоцвіти. — Харків: Прапор, 1982. — С.19-20.
  5. Іван Білик // Опошня. Решетиловка: Фотоальбом /Автор текста И. Е. Горобец. — К.: Мистецтво, 1972. — С.47.
  6. Іван Білик // Щербак Василь. Сучасна українська майоліка. — К.: Наукова думка, 1974. — С.64-65.
  7. Майоліка Опішні. Комплект листівок. Київ, Мистецтво, 1975.
  8. Рід Лисенків // В. Міщанин. Озираючись у минуле, згадуючи пройдене, підсумовуючи зроблене. — Миргород, 2012. — С. 38-49.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Білик_Іван_Архипович&oldid=34127732