Будинок Кричевського-Лебіщака

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
Будинок Кричевського-Лебіщака
Museum of Krychevsky, Opishnja, facade.jpg

49°57′42″ пн. ш. 34°36′39″ сх. д. / 49.96194444000000345° пн. ш. 34.61111111000000307° сх. д. / 49.96194444000000345; 34.61111111000000307Координати: 49°57′42″ пн. ш. 34°36′39″ сх. д. / 49.96194444000000345° пн. ш. 34.61111111000000307° сх. д. / 49.96194444000000345; 34.61111111000000307
Країна Україна Україна
Розташування смт. Опішня, Полтавська область
Архітектор Кричевський Василь Григорович
Клієнт Полтавське губернське земство
Інженер Лебіщак Юрій
Дата закінчення спорудження 1916 рік
Стиль український архітектурний модерн
Адреса вул. Партизанська, 2

Будинок Кричевського-Лебіщака у Вікісховищі?

Будинок Криче́вського-Лебіщака́ — будинок у стилі українського модерну, зведений 1916 року в Опішні за проектом архітектора Василя Кричевського та технолога-кераміста Юрія Лебіщака.[1] З січня 2013 року у будівлі відкрився музей мистецької родини Кричевських.

Історія[ред.ред. код]

Найвидатнішою гончарською спорудою України нині є так званий «Будинок Кричевського-Лебіщака», що знаходиться у всесвітньо відомому центрі народної художньої культури України, загальновизнаній столиці українського гончарства – містечку Опішному Зіньківського району Полтавської області. Споруда призначалася для діяльності в ній Опішнянського гончарного показового пункту Полтавського губернського земства.

Одним із культурологічних феноменів в Україні була діяльність у будівлі гончарних шкіл, а згодом артілі, заводу «Художній керамік». Фактично вона стала осердям понадстолітнього розвитку вітчизняного гончарного шкільництва.

До зведення «Будинку Кричевського-Лебіщака» на цьому місці функціонували:

1894–1899: перша в Лівобережній Україні гончарна школа – Опішнянська зразкова гончарна навчальна майстерня Полтавського губернського земства;

1912–1915: Опішнянський гончарний показовий пункт Полтавського губернського земства

Після зведення будівлі в ній діяли:

1916–1918: Опішнянський гончарний показовий пункт Полтавського губернського земства;

1919–1924: Опішнянська гончарна майстерня;

1925–1926: Опішнянська керамічна кустарно-промислова школа;

1927–1931: Опішнянська керамічна промислова школа;

1931–1933: Опішнянська керамічна школа ФЗУ;

1934–1936: Опішнянська артіль «Художній керамік»;

1936–1941: Опішнянська школа майстрів художньої кераміки;

1941–1943: гончарне підприємство німецької окупаційної влади;

1943–1960: Опішнянська артіль «Художній керамік»;

1960–2002: Опішнянський завод художніх виробів «Художній керамік»;

Через будівлю пройшли найславетніші постаті української культури, найвидатніші творці й діячі вітчизняного гончарства. Їхнє паломництво до Гончарної Мекки України перетворило об’єкт у предмет особливої гордості національного значення, унікальну пам’ятку, яка уособлює собою духовний поступ України впродовж усього ХХ століття. Його стіни пам’ятають постаті не лише Василя Кричевського та Юрка Лебіщака, а й Сергія Васильківського, Опанаса Сластьона, Єлизавети Трипільської, Миколи Самокиша, Порфирія Мартиновича, Леоніда Позена, Олександра Довженка, багатьох інших відомих творців новітньої української культури минулого століття. Там творили видатні постаті українського гончарства: Федір Чирвенко, Іван Гладиревський, Василь Поросний, Петро Кононенко, Іван Білик, Михайло Китриш, Василь Омеляненко, Гаврило Пошивайло, Олександра Селюченко, Зінаїда Линник, Параска Біляк, Мотрона Назарчук, Наталка Оначко; технологи-керамісти Юрко Лебіщак і Осип Білоскурський. Сюди протоптали дорогу багато гончарних родів з усіх куточків України. Там бували й компартійні керманичі тоталітарної доби – Микита Хрущов, Володимир Щербицький; Президенти Новітньої України – Леонід Кучма й Віктор Ющенко.

Сучасність[ред.ред. код]

З 1988 року пам’ятка перебуває в структурі Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному. На час передачі будівлі Музею-заповіднику вона була в украй занедбаному стані й потребувала капітального ремонту.

Незважаючи на те, що будівля ремонтувалася, упродовж 2009–2012 років у будинку, в міжремонтні паузи, регулярно розгорталися експозиції національних художніх виставок.

2012 року Верховна Рада України прийняла Постанову «Про відзначення 140-річчя з дня народження Василя Кричевського» на державному рівні. З нагоди ювілею Національний музей-заповідник українського гончарства подав клопотання про створення на базі «Будинку Кричевського-Лебіщака» Музею мистецької родини Кричевських. Так, на початку січня 2013 року за підтримки Верховної Ради України, кабінету Міністрів України й Міністерства культури відкрився Музей мистецької родини Кричевських – перший в Україні  музей, присвячений творчому доробку великої мистецької династії.

У нинішній експозиції Музею експонуються графічні й живописні твори Василя Кричевського, Галини Кричевської-Лінде, Оксани Лінде де Очоа; унікальні архівні документи (рукописи, фотографії), що висвітлюють складні колізії життя членів родини. Окрему залу присвячено головному захопленню Василя Кричевського – народному мистецтву. Експозиція нагадує інтер’єр квартири мистця в будинку Михайла Грушевського: вона наповнена унікальними творами кераміки (зокрема опішнянської стилю модерн І третини ХХ століття), різьблення, ткацтва, вишивання, народного одягу, суголосними зі складом його колекції. Спеціальна виставка літератури висвітлює життєвий і творчий шлях мистецької родини Кричевських.

Чималу кількість експонатів для Музею передали спадкоємці Василя Кричевського зі США. Українська діаспора в різних країнах світу активно долучається до розбудови Музею мистецької родини Кричевських, як вияв повернення в Україну національних діячів, їх духовно-мистецької спадщини. Зокрема, експонується частина подарованої Об’єднанням українців Нової Зеландії збірки діаспорних видань 1945–1950-х років – останнього періоду життя Василя Кричевського, що об’єктивно відображають суспільно-політичні прагнення українців за межами Батьківщини, етнонаціональне довкілля Кричевських.  

Стіна гончарної слави[ред.ред. код]

2011 року на фасаді «Будинку Кричевського-Лебіщака» було відкрито СТІНУ ГОНЧАРНОЇ СЛАВИ УКРАЇНИ. Вона постає своєрідним орієнтиром і нагадуванням, камертоном, еталоном для звіряння правильності національно-культурного відродження. Це стіна не плачу, а слави, гордості, національної величі. Місце спогадів про минулу славу й мрій про прийдешнє! Місце гончарного, керамологічного й культурного паломництва українців! Стіна як місце для образів, вівтар національних героїв і гончарських подвижників.

Вона прикметна бронзовими меморіальними дошками, присвяченими видатним творцям і діячам української культури, які сприяли, допомагали гончарям, намагалися славити їх у світі, колекціонували їхні твори, заохочували їх до творчості. Також – меморіальними дошками найвидатнішим українським гончарям, які так чи інакше причетні до діяльності навчальних гончарних майстерень в Опішному, до створення світового бренду, ім’я якому – «ОПІШНЯНСЬКА КЕРАМІКА»:

Opishnya10.JPG Китриш твори.JPG
Стіна гончарної слави
Виставка творів Михайла Китриша
у приміщенні Будинку
Museum of Krychevsky, Opishnja, facade with gate.jpg Museum of Krychevsky, Opishnja, side view.jpg Земський будинок в Опішні.JPG
Фасад та ворота
Вигляд збоку, через колишній ставок
Задній фасад будівлі

Примітки[ред.ред. код]

  1. О. В. Щербань — Український модерн в архітектурно-будівельній кераміці Опішнянського гончарного навчально показового пункту Полтавського губернського земства (1912—1924)

Помилка цитування: Тег <ref> з назвою "стіна-2011", визначений у <references>, не використовується в попередньому тексті.

Помилка цитування: Тег <ref> з назвою "стіна-2106", визначений у <references>, не використовується в попередньому тексті.