Чорнобривець Степан Аністратович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 10:50, 21 лютого 2022, створена Irinniada (обговорення | внесок)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Чорнобривець Степан Аністратович
Народився12 грудня 1908(1908-12-12)
Булахи, Козельщинський район, Україна
Помер2001
Нікополь, Дніпропетровська область, Україна
Країна СРСР
 Україна
Діяльністьжурналіст, письменник
Галузьтворче та професійне письмоd[1]
Знання мовукраїнська
Нагороди
орден Вітчизняної війни I ступеня орден Червоної Зірки

Степа́н А́ністратович Чорнобри́вець (12 грудня 1908(1908-12-12), Булахи, Козельщинський район — 2001, Нікополь, Дніпропетровська область) — український письменник.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Степан Чорнобривець народився 12 грудня 1908 року в селі Булахи (нині — Кременчуцький район, Полтавська область) в селянській родині. Сім'я рано втратила годувальника, і мати Ганна Чорнобривець сама виховувала п’ятьох синів. З них Степан був найстаршим та завжди турбувався про менших. Ще юнаком подався на будівництво Дніпродзержинського коксохімічного заводу, де згодом влаштувався слюсарем-монтажником. Одночасно навчався та закінчив металургійний робітфак та Дніпродзержинський вечірній учительський інститут.

З 1930 року С. Чорнобривець працює в редакції заводської газети «Прапор Дзержинки», в міській газеті «Дзержинець». Стає одним з найактивніших літгуртківців. Починає писати сам. У 1932 році у харківському видавництві «Література й мистецтво» побачила світ його перша збірка «Героїка буднів». Він навчається та закінчує Вищі літературні курси при Літературному інституті ім. М. Горького у Москві. Подальших творчих задумів було багато, але на заваді стала війна.

Під час німецько-радянської війни зв'язківцеві С. Чорнобривцю довелось обслуговувати штаб першої Гвардійської армії, Військово-польове управління командуючого армією генерала А. А. Гречка, зустрічатися з військовим керівництвом, військовими журналістами, а найчастіше — з солдатами. Не лише він сам, але і його емоційне слово, що так часто з’являлося у фронтових газетах «Советский воин», «Гвардеец», було в строю. Він брав участь у боях під Сталінградом, у визволенні Ворошиловграда, Дніпропетровська, Івано-Франківська, Ужгорода, міст Польщі, Чехословаччини.

По війні Степан Аністратович працював журналістом у Бориславі, Дрогобичі. З 1949 року майже півстоліття мешкав у Нікополі, де співпрацює з «Нікопольської правдою», обласними газетами «Зоря» і «Днепровская правда». Певний час керував Дніпропетровською обласною філією СПУ, створив у Нікополі літературний гурток, з якого вийшли відомі майстри слова, зокрема І. Ляпін, В. Тарасов, В. Герасимов, А. Яценко, В. Грипас, В. Козлов, Б. Шурделін та інші.

Помер Чорнобривець Степан Аністратович у 2001 році.

Твори

[ред. | ред. код]

Багато його кращих друзів не дійшли до Німеччини. У 1969 році Степан Аністратович написав роман «Ой, Дніпре, мій Дніпре» — про однополчан, котрі визволяли Дніпропетровськ та Дніпродзержинськ. Воєнним лихоліттям позначені наступні відомі твори письменника, що видавалися у Києві, Москві, Будапешті:

  • збірка оповідань і нарисів «Героїка буднів» (1932);
  • трилогія «Визволення», «Визволена земля», «Потік життя» (1949—1956);
  • повість «Красиві люди» (1961);
  • нарис «Член ЦК» (1963);
  • повість «Людина змінює характер» (1965);
  • роман «Ой Дніпре, Дніпре» (1969);
  • «На постої в Мораванах»;
  • збірка оповідань «Пісні гір»;
  • «Кам'янська легенда» та багато інших.

Нагороди

[ред. | ред. код]

Степан Аністратович нагороджений орденами Вітчизняної війни І ступеня, Червоної Зірки та багатьма медалями.

Джерела

[ред. | ред. код]


  1. Чеська національна авторитетна база даних