Макаронічна мова

Макаро́нічна мо́ва (італ. maccherònico, від maccheróni — макарони) — механічна суміш слів чи висловів з різних мов чи переінакшення їх на іноземний лад.

В Україні в середині XVII ст. нею були написані деякі актові книги; макаронічним було язичіє галицьких «москвофілів» у XIX ст. В художніх творах макаронічна мова імітує мову чужинців, пародіює тих, хто захоплюється запозиченням. Як мовний засіб гумору й сатири вжита у творах І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, М. Старицького, Остапа Вишні, С. Олійника, О. Чорногуза, П. Глазового та інших.

Сучасна макаронічна література

Роман Гелен ДеВітт «Останній самурай» (2001) містить уривки японською, давньогрецькою мовами та на інуктитуті, хоча читачеві не обов'язково розуміти той текст, що подається не англійською.

Див. також

• Язичіє
• Суржик
• Піджин
• Перескакування між мовами

Література

• К. В. Ленець. Макаронічна мова. Українська мова: Енциклопедія. — Київ, 2000.

Посилання

• 62/mode/1up?view=theater Макаронічна мова; Мовний меланж // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 8; 62.
• Макаронізм // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1960. — Т. 4, кн. VII : Літери Ле — Ме. — С. 894. — 1000 екз.
• Макаронічна мова; Мовний меланж // Лексикон загального та порівняльного літературознавства / голова ред. А. Волков. — Чернівці : Золоті литаври, 2001. — С. 311; 340. — 634 с.