Мала Курильська гряда
| Мала Курильська гряда рос. Малая Курильская гряда, яп. 小千島列島 | ||||
 | ||||
| 43°37′ пн. ш. 146°23′ сх. д. / 43.617° пн. ш. 146.383° сх. д.Координати: 43°37′ пн. ш. 146°23′ сх. д. / 43.617° пн. ш. 146.383° сх. д. | ||||
| Архіпелаг | Курильські острови | |||
| Акваторія | Тихий океан | |||
| Найбільший острів | Шикотан | |||
| Найвища точка | 405,0 м | |||
| Населення (2010 рік) | 2820 осіб | |||
| Країна | Японія | |||
| Регіон | Префектура Хоккайдо | |||
Мала Курильська гряда (рос. Малая Курильская гряда, яп. 小千島列島) — група островів з 6 великих та декількох дрібних островів і скель у Тихому океані, що входить до складу Курильських островів Сахалінської області Росії. Належність островів оспорюється Японією, яка вважає їх своєю територією. Та відносить до округу Немуро префектури Хоккайдо, а острови Хабомай — ще й до міста Немуро, центру округу.
Географія
Мала Курильська гряда складається з островів Хабомай та острова Сікотан, і простягається від острова Хоккайдо на схід, паралельно до Великої Курильської гряди. Протяжність гряди — близько 100 км. Загальна площа — 360,85 км².
Поверхня здебільшого рівнинна або полого-горбиста. На острові Сікотан поширені ялицево-смерекові ліси та рідколісся, а також чагарникові зарості, на інших островах ліси відсутні. Максимальна висота — 405,0 м.
Клімат помірний морський з сильним впливом тихоокеанських мас, із прохолодним літом та м'якою зимою.
На островах Малої Курильської гряди розташовані державний природний заказник федерального значення «Малі Курили» та державний природний заповідник «Курильський».
Історія
У середині XVII століття острови Малої Курильської гряди почали освоювати японці, після того, як 1643 року голландський мореплавець Мартен Ґеррітсен де Вріїз[nl], вийшовши з Наґасакі на флейті «Кастрікум», та став першим європейцем який побував на Курильських островах. Він також дав назву двом з них: «Штати» (Ітуруп) та «Компанія» (Уруп).
На межі XVII–XVIII століть Росія, після приєднання Камчатки Володимиром Атласовим у 1697 році, почала також втручатися у справи Курил, тому періодично відбувалися зіткнення між японцями та росіянами. У 1855 році Російська та Японська імперії вперше офіційно розділили Курильські острови та Сахалін. За Сімодським трактатом до Японії відійшли острів Шикотан та острови Хабомай.
У 1875 році в Петербурзі було укладено нову угоду, за якою Росія поступилася Японії всіма Курильськими островами в обмін на Сахалін. Після російсько-японської війни 1904-1905 років до Японії був приєднаний також Південний Сахалін.
Територіальна суперечка
Територіальна суперечка між Японією та Росією, щодо приналежності островів Малої Курильської гряди, виникла в результаті окупації островів радянськими військами в 1945 року під час японсько-радянської війни. До окупації острови входили до складу округу Немуро префектури Хоккайдо, Японія. Після окупації вони були інкорпоровані до складу Южно-Курильського району Сахалінської області РРФСР. Японія не визнає російського суверенітету над островами, оскільки вважає їх своїми[1]. Так під час підписання Сан-Франциської мирної угоди 1951 року зі союзниками, Японія відмовилася від Курил та Південного Сахаліну[2], однак не визнала радянського суверенітету над ними[3]. СРСР, правонаступником якого є Росія, Сан-Франциську угоду не підписав, вважаючи Курили своїми на підставі домовленостей союзників в ході Другої світової війни[4]. Вирішення суперечки в міжнародних судових інстанціях блокується Росією. Територіальний диспут є головною перепоною для укладання мирного договору між Японією та Росією після Другої світової війни, стримуючи розвиток японсько-російських відносин.
Європейський парламент в резолюції «Відносини між ЄС, Китаєм і Тайванем і безпека на Далекому Сході», ухваленій 7 липня 2005 року закликав Росію повернути Японії «окуповані території» — Південнокурильські острова.
Острови Малої Курильської гряди
До складу Малої Курильської гряди входять острови Хабомай, що складаються з островів: Тараку, Харукарі, Шібоцу, Юрі, Акіюрі, Суйшьо, Кайґара, Моемошірі, Одоке та острови Кайба (складаюся з острова Тодо зі скелями Канакусо та Хокакі та острова Кабуто зі скелею Росок), та острів Сікотан з прилеглими островами і скелями: Ґоме, Осіма, Кодзіма, Камо, Комей та безіменний островів, загальною площею 264,13 км².
| Назва (укр.) | Назва (яп.) | Назва (рос.) | Площа, км² |
Максимальна висота, м |
Широта | Довгота | Зображення |
|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Сікотан | 色丹島 | Шикотан | 252,8 | 405,0 | 43°48′ | 146°45′ | 
|
| Шібоцу | 志発島 | Зелёный | 58,72 | 24,7 | 43°30′ | 146°08′ | 
|
| Суйшьо | 水晶島 | Танфильева | 12,92 | 15,6 | 43°26′ | 145°55′ | 
|
| Тараку | 多楽島 | Полонского | 11,57 | 16,3 | 43°38′ | 146°19′ | 
|
| Юрі | 勇留島 | Юрий | 10,32 | 44,6 | 43°25′ | 146°04′ | 
|
| Акіюрі | 秋勇留島 | Анучина | 2,73 | 33,6 | 43°22′ | 146°00′ | 
|
| Кайба | 海馬島 | Осколки | 1,5 | 38,4 | 43°35′ | 146°25′ | 
|
| Осіма | 大島 | Грига | 1,26 | 70 | 43°45′ | 146°47′ | 
|
| Кодзіма | 小島 | Айвазовского | 0,79 | 58,8 | 43°44′ | 146°42′ | 
|
| Харукарі | 春苅島 | Дёмина | 0,7 | 34,7 | 43°25′ | 146°10′ | 
|
| Одоке | オドケ島 | Рифовый | 0,12 | 3,6 | 43°23′ | 145°52′ | 
|
| Моемошірі | 萌茂尻島 | Сторожевой | 0,07 | 9,0 | 43°23′ | 145°29′ | 
|
| Кайґара | 貝殻島 | Сигнальный | 0,0007 | 2,0 | 43°23′ | 145°51′ | 
|
Дивись також
|
Це незавершена стаття з географії Японії. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
|
Це незавершена стаття з географії Росії. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
Примітки
- ↑ Наші північні території. 2010 // Міністерство закордонних справ Японії.
- ↑ The history of the Kuril Islands Dispute. RIA Novosti. 1 травня 2009. Архів оригіналу за 15 липня 2013. Процитовано 9 липня 2009.
- ↑ Text of Gromyko's Statement on the Peace Treaty.New York Times, page 26, September 9, 1951
- ↑ (рос.) О проблеме мирного договора в российско-японских отношениях. МЗС Росії. 22 липня 2005. Архів оригіналу за 21 червня 2009. Процитовано 26 липня 2009.
| ||||||||||||||||||||||||