Російський шансон
Російський шансон — лексема,[1] неологізм, яким позначають як самостійну гілку різні жанри російської популярної музики в російській масовій культурі: блатні пісні, російський міський романс (міський російський шансон), бардівська пісня, емігрантські, воєнні та деякі естрадні пісні.
Термін
Слово «шансон» має французьке походження (фр. chanson) і дослівно перекладається українською мовою як «пісня» (див. статтю «Шансон»).[1] Переважна більшість мовленнєвих фактів указує на побутування слова «шансон» у значенні, яке майже не відповідає задекларованому, а здебільшого позначає такі поняття, як «блатна музика», «бардівська пісня», «міський романс» і подібні.[1] Цей музичний жанр має розвиток в основному російською мовою і в російському музичному середовищі.[1] Зважаючи на постійний культурний взаємообмін, це явище поширене й має прихильників і в українському соціумі, а відтак і в мовленні.
Вперше слово «шансон» саме у зв'язку із сучасним сприйняттям було вжито в 1994 році на аудіоносіях із записами вищезазначених жанрів авторської пісні в російському музичному середовищі, і це була переважно «блатна» або «тюремна» музика.[1] Але у мовленні воно функціонувало переважно у словосполученні «російський шансон», оскільки слово «шансон» однозначно сприймалося як жанр французької пісні.[1]
У російській мові термін «шансон» був позичений в кінці XX століття на окреслення широкого кола пісень, пов'язаних із тематикою кримінального світу. До певної міри об'єднувальною рисою російського і французького шансону є їх розповідний характер.
Витоком російського шансону є насамперед блатна пісня, яка до розвалу СРСР існувала лише в підпіллі і була офіційно заборонена (або принаймні не заохочувалася) для публічного виконання. Попередниками російського шансону називають також міський романс (початок XX століття), бардівську пісню тощо. Популяризаторами цього жанру в Росії виступила радіостанція «шансон», яка 2001 року започаткувала премію «Шансон року», церемонія вручення якої щорічно відбувається в Державному кремлівському палаці.
«Російський шансон» це збірний термін, під яким з початку 1990-х розуміють цілу низку різнорідних поетико-музичних і художньо-побутових явищ, що належать до різних пластів постфольклорної і масової музичної культури. Декотрі автори намагаються це назвати жанром, одночасно заявляючи, що жанр не піддається чіткому визначенню, що походження жанру є еклектичним, і що історичний розвиток простежується важко.[2]
Виконавці
До найвідоміших представників масової культури, пов'язаних з музикою, належать: Михайло Круг, Гарік Кричевський, Олександр Розенбаум, Сергій Трофiмов, Михайло Шуфутинський, Сергій Наговіцин, Віллі Токарєв, Беломорканал, Бутырка, Михайло Шелег, Олександр Новіков, Іван Кучин, гурт «Воровайки», гурт «Лесоповал», Любов Успенська, Анатолій Днєпров, Михайло Гулько, Слава Медяник, Вікторія Циганова, Єфрем Амірамов, гурт «Бумєр», Анатолій Полотно, Олександр Дюмін, Катерина Голіцина, Станіслав Михайлов, Денис Малигін (Мафік), Євгеній Григорьєв (Жека).
Більш пізнім художником, який грає шансон з рок-музикою, є Григорій Лепс. Олена Ваєнга — ще одна нещодавно популяризована співачка, актриса та автор пісень, яка співає в стилях російського шансону, народної музики та народного року.
Історія
Різні жанри музики, які тепер позначають лексемою «російський шансон», виникли в Російській імперії. Пісні, співані кріпаками та політв'язнями царя, дуже схожі за змістом до пісень, що звучали в Радянському Союзі та сьогодні звучать у Російській Федерації. В часи Радянського Союзу стиль змінився, і пісні стали частиною культури самвидаву та інакомислення.[3] Термін з'явився в 1990-ті роки, коли згадані елементи музики стали з'являтися на сцені, радіо і телебачення.[4][5]
Зародження і становлення російського шансону
Явище масової культури зародилось на Заході і було нерозривно пов'язане з музикою, яка була найбільш зручним засобом її поширення, адже вона презентувала разом з собою і певний стиль поведінки, і зовнішній вигляд, і, найголовніше, — певні стереотипи. В тоталітарній державі — Радянському Союзі панувала консервативна комуністична ідеологія, тому держава залишалась ізольованою в культурному плані від світу. Ця ізоляція була неповною, бо навіть найменші міжнародні контакти давали змогу поширювати масову культуру у радянське суспільство. Для боротьби із західними впливами центральна влада оголошувала деякі види музики ідеологічно ворожими, а жанри з більш легким ідейним навантаженням дозовано допускались до громадян, і ще, найчастіше, створювався подібний радянський продукт.[6] Заборонені жанри, які були презентовані в основному рок-музикою, все ж підпільно розвивались і СРСР.[7] Потреба легалізації рок-напрямку, започаткувала тенденцію зближення цього жанру з бардівською піснею,[8] котра пом'якшувала звучання та наповнювала її певною мірою радянським світоглядним змістом, тощо. Це було першим і початковим етапом архетипної автаркії у російській масовій культурі, що часто мало вимушений характер.
Після розпаду Радянського Союзу культурні обмеження були зняті і медійний простір почали наповнювати різні масові культури — від західної до власне російської. Найяскравішим прикладом появи суто російського жанру масової культури, стала комерціалізація так званого «російського шансону». Своєю офіційною назвою він апелює до французької пісенної традиції, яка характеризувалась відносно вільною, але водночас романтично-меланхолійною змістовною наповненістю. Французолюбство (галоманія[9]) дореволюційної та частково НЕПівської Росії успішно сприяло експорту та засвоєнню цього жанру в розважальній індустрії. Проте російський шансон став популярним не серед бомонду (фр. beau monde) як у Франції,[10] а у кримінальних колах. Відповідно притаманна будь-яким пісенним текстам та мелодіям варіативність перетворила його у специфічний жанр кримінального світу. Такі твори характеризувались наповненістю арго, жаргонізмами та ненормативною лексикою, але до кінця 1980-х років вони не виходили за межі своїх безпосередніх творців та споживачів. Ринкові перетворення та романтизація фінансової успішності кримінальних кіл, дала поштовх і популяризації «російського шансону» серед широких мас російських громадян.[11] Цей народно-авторський жанр прийшовся до смаку російським ментально-світоглядним установкам своєю простотою, потребою жити за аморфними правилами, які все ж в будь-який момент можна цинічно порушити, а також ідеалізацією культу сили тощо.[12] Посттоталітарна девальвація моральних принципів, економічні негаразди, політичний хаос у Росії сприяли утвердженню цього продукту маргінальної культури серед пересічних громадян. Деякі виконавці російського шансону в сучасній Росії зведені до рангу культових особистостей, твори яких навіть намагаються глорифікувати через систему освіти.[13]
Блатна пісня
Традиційні мелодії запозичені в тому числі і з ресторанних пісень і куплетів, що складалися і виконувалися єврейськими артистами в Одесі на початку XX століття, — мелодика та аранжування яких випробовували сильний вплив клезмеру, який простежується в жанрі до сих пір.
У 1923 році в Одесі місцевий композитор Оскар Строк написав на вірші журналіста і кінодраматурга Якова Ядова пісню «Мурка» в стилі класичного танго. У наступні роки вона стала народною, слова пісні змінювалися невідомими авторами, які додавали жаргонізми. Мелодія пісні виконується в злодійському притоні головним героєм художнього фільму «Місце зустрічі змінити не можна», дія якого розгортається восени 1945 року в Москві.
Вперше блатні пісні на грамплатівках були видані в 1930-і роки. Виконував їх відомий радянський композитор і джазмен, уродженець Одеси Лазарь Вайсбейн (сценічний псевдонім «Леонід Утьосов»). Одна з таких пісень — «Гоп зі смиком», написана в стилізації пісень одеситів. У ті ж роки Лазарь Вайсбейн на прохання Йосипа Сталіна виконав під час прийому в Кремлі разом зі своїм оркестром пісню «З одеського кічману». Сталін, який мав кримінальне минуле, аплодував після виступу.
В радянські часи блатні пісні були офіційно заборонені для публічного виконання і знаходились у «культурному підпіллі». Після розпаду СРСР на початку 1990-х цей пласт культури виходить з підпілля і швидко завойовує популярність в деяких країнах СНД, зокрема й Україні. Оскільки такі пісні не мали раніше своєї загальної назви (слово «блатняк» відбивало лише частину їх), за ними історично закріпилося словосполучення «російський шансон».
Характеристика
Основні риси блатної пісні — сюжетність пісень; тісний зв'язок з конкретними життєвими ситуаціями, позиціями й переживаннями людей злочинного світу; невибаглива мелодійність; прості й доступні аранжировки; використання у віршах стилістики розмовної мови з її оборотами й жаргонізмами; непоставлені академічно, часто неспівочі речитативні, голоси «людей з народу». Як правило блатний фольклор не оспівує ні жорстокість, ні вбивства, в піснях автори намагаються виправдати представників кримінального світу, розповідаючи про їх страждання і людські почуття, наприклад, про любов до матері.
В блатних піснях російського шансону присутній герой злочинного світу, чий образ розкривається в пісні шляхом реалізації «типового» для цього набору дій, висловлювань, оцінок — «типовими» вони повинні бути з точки зору носія (виконавця/слухача). Причому уявлення носіїв про те, яка саме поведінка є «типовою», можуть варіюватися. По-друге, для того, щоб реалізувати «типові» для кримінального світу дії, герой повинен знаходиться у відповідній ситуації, тобто, як правило, на волі. У вузькому розумінні блатна пісня опиняється в одному ряду з такими тематичними групами, як табірні, сирітські, ковбойські, піратські і т. д. пісні. Коли на початку 30-х в Росії виростає покоління безпритульних, яке долучається до блатної культури, блатна пісня і стає цілком сформованим явищем, що увійшов у кров і плоть кримінального світу, та й не тільки його, але і всієї низової культури того часу. Кодифікуються норми «блатної» поведінки, мова. Блатна пісня стає візитною карткою персонажа, що став з художнього реальним.
Тематика
- — романтизація фінансової успішності кримінальних кіл;
- — любов у контексті кримінального життя;
- — звернення до емоцій відносно близьких або коханих, часто приводячи до незаконного або морально суперечливого життя;
- — прославлення архетипу «веселий злодій» (часто встановлюються в місті Одесі, де єврейська мафія характеризувалася як особливо весела і барвиста; часто розповідають про весілля та вечірки, іноді засновані на реальних подіях);
- — прості світоглядні установки в потребі жити за аморфними правилами, які все ж в будь-який момент можна цинічно порушити;
- — ідеалізація культу сили;
- — російський «пошук свободи» проти західної «боротьби за свободу», що дає можливість ставати чи не ставати опозиційною частиною до російських політичних реалій російської автократії та не втрачати в переважній більшості лояльне до влади російське суспільство;
- — військові та патріотичні теми (військовий шансон), пісні про війну.
- — політична сатира різних форм;
- — Біла гвардія (антикомуністична сторона громадянської війни Росії)
- — побутові романси;
Предмет відображає проблеми людини, її біди; відображає російську ментальність, характер «російської душі», її сутність.
Деякі виконавці російського шансону наполягають на тому, що жанр перевершує кримінальні пісні і охоплює таких попередників як Олександра Вертинського, так і Аллу Баянову.
Музичний стиль
Музичний стиль старих російських пісень кримінального середовища, нагадує російські бардівські пісні, сильно впливає на класичний російський жанр романсу XIX століття, відомого як міський романс. Пісні міського романсу рідко мають хор, слідують досить усталеній послідовності акордів (Am, Dm і E, іноді з додаванням C і G). Шаблон також передбачуваний: це або марш, або повільний шаблон вальсу з трьома рівнями. Романтичні пісні традиційно відтворювали на російській гітарі, оскільки її настройка полегшує відтворення цих акордів.
Номінації
У Державному кремлівському палаці (Росія) з 2001 року проводиться церемонія вручення премії «Шансон року», існує радіостанція «шансон» і «Доросле радіо», котрі спеціалізуються на транслюванні пісень, які в народі називаються «блатними».
Примітки
- ↑ а б в г д е Лексикографічне розроблення лексеми «шансон» / В. Балог // Лексикографічний бюлетень: Зб. наук. пр. — К.: Ін-т української мови НАН України, 2009. — Вип. 18. (2009)
- ↑ Стефано Гардзонио. «Русский шансон» между традицией и новаторством: жанр, история, тематика. // Новое литературное обозрение, № 10, 2010 г., с. 149—165
- ↑ Sophia Kishkovsky, "Notes from a Russian Musical Underground: The Sounds of Chanson, " New York Times, July 16, 2006, accessed May 5, 2013, https://www.nytimes.com/2006/07/16/arts/music/16kish.html?pagewanted=1&_r=1&adxnnlx=1367960815-F6heEQJ%202kWtOUnYChryZA, 2.
- ↑ Отец русского шансона об убийстве Михаила Круга
- ↑ МОЛОДЕЖНЫЕ СУБКУЛЬТУРЫ / Исламшина Т. Г., Максимова О. А., Салагаев А. Л., и др. Казань 1997.
- ↑ Шадрин В. О. КПСС против популярной музыки В 1984 году. / В. О. Шадрин // В мире научных открытий, — 2008. — С. 200—204.
- ↑ Кушнир А. Золотое Подполье. Полная иллюстрированная энциклопедия роксамиздата / А. Кушнир // История. Антология. Библиография. — Нижний Новгород: Деком, 1994. — 366 с. (стор.: 108)
- ↑ Кормильцев И., Сурова О. Рок-поэзия в русской культуре: возникновение, бытование, эволюция / И. Кормильцев, О. Сурова // Русская рок-поэзия: текст и контекст. — № 1 — 1998.
- ↑ Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона, том VIIa: Выговский — Гальбан. — СПб.: 1892. — С. 939—940.
- ↑ Conway Kelly Chanteuse in the City: The Realist Singer in French Film / Kelly Conway // University of California Press. — 2004.
- ↑ Черкасова Ю. Ю. Мифологизация мест лишения свободы как средство распространения влияния тюремной субкультуры в России / Ю. Ю. Черкасова // Альманах современной науки и образования — № 11-2. — 2010
- ↑ Давыдов Д. М. Рок и/или шансон: пограничные явления (заметки по одному спорному вопросу) / Д. М. Давыдов // Русская рок-поэзия: текст и контекст. — № 3. — 2000.
- ↑ В России школьникам задали выучить песню «Владимирский централ» Круга // Украинская правда. — Режим доступа: http://www.pravda.com.ua/rus/news/2016/10/3/7122421/
Посилання
Див. також
|
Це незавершена стаття про музику. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |