Шансон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Шансо́н (фр. Chanson — «пісня») — слово французького походження, що означає "пісня", і стосується назви жанру музики, що складається з пісень, котрі виконуються французькою мовою та в основному публікуються у франкомовній частині світу. Термін виник в часи кінця Другої світової війни як реакція на домінуючий англо-американський вплив на музичну індустрію. Класичний шансон в основному супроводжується акордеоном або фортепіано.

Виконавців шансону, які нерідко є і авторами текстів і музики називають шансоньє́.

Історія[ред. | ред. код]

XV—XVI століття[ред. | ред. код]

У вузькому сенсі, шансоном називається поліфонічна французька пісня XIV—XVI століть. Шансон був розвинутий з одноголосих світських пісень труверів.[1] До перших творів відносять: «Cheulz qui voelent», «Hé hula hu», «'a pas long temps». Хоча переважно автори ранніх творів невідомі, але збереглися й авторські, наприклад «Andray soulet» Маттео Перуджийського. Ранні шансони розвинулися з таких жанрів народної музики, як балад, віреле, рондо та мистецтва трубадурів. Першим значним композитором був Гійом де Машо (XIV століття).

У XVXVI століттях шансон зазнав впливу нідерландської поліфонічної школи. Серед найвидніших авторів шансону — Гійом Дюфаї, Жіль Беншуа, Йоганнес Окегем (середина XV століття), Жоскен Депре, Клеман Жаннекен (початок XVI століття), Орландо ді Лассо (кінець XVI століття).

У цей період шансон стає одним з найзначніших жанрів Відродження. Поліфонічні шансони багатоманітні за тематикою, їх музиці властиве використання популярних народних або професійних мелодій. Іноді ці мелодії могли звучати одночасно в поліфонічному з'єднанні. Нерідко застосовувався техніка канонів, в тому числі подвійних («Basiez Moy» Жоскена Депре) та нескінченних («Celebrons» Лассо). Жанекен створив програмні шансони з звуконаслідувальними прийомами.

XVII—XX століття[ред. | ред. код]

В кінці XVI століття стали з'являтися шансони акордово-гармонічного складу, мелодичним голосом стає сопрано. З XVII століття в рамках «паризької школи» стали розвиватися шансони, написані для одного голосу. Стають популярними такі жанри вокальної музики як air de cour, chanson pour boire, які виконувалися під акомпанемент лютні або клавіру.

Впродовж 18 століття домінуючим вокальним жанром у Франції була опера, відродження сольної пісні припадає на XIX століття, спочатку із салонними мелодіями, а з середини століття завдяки впливу німецької Lieder. Відомою фігурою в цей час стає Луїс Нідермейєр.

В кінці XIX століття з'являється новий різновид французької пісні що називався chanson réaliste («реалістична пісня»). Народжений у кафе-концертах і кабаре Парижу, і увібравши риси літературного реалізму і натуралізму, Chanson réaliste зберігав популярність до кінця Другої світової війни. Шансон réaliste в основному виконували жінки, тематика цих пісень стосувалася життя бідних і робітничого класу Парижа. Серед авторів шансонів були і такі відомі композитори, як Ернст Шоссон, Габріель Форе, Клод Дебюссі.

В сучасній Франції шансоном називають популярну французьку музику, яка зберігає специфічну ритміку французької мови, відрізняючись від пісень, написаних під впливом англомовної музики. Серед виконавців шансону — Едіт Піаф, Джо Дассен, Жак Брель, Шарль Азнавур, Енріко Масіас, Лео Ферре та інші.

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Brown, Howard Mayer, et al. "Chanson." In Grove Music Online. Oxford Music Online.
  • Dobbins, Frank. "Chanson." In The Oxford Companion to Music, edited by Alison Latham. Oxford Music Online.
  • Michail Scherbakov. Russian Chanson. "Deja."
  • Grout, Donald Jay, and Palisca, Claude V. (2001). A History of Western Music, 6th ed. New York: W. W. Norton & Co. ISBN 0-393-97527-4.

Див. також[ред. | ред. код]