Delicate Sound of Thunder

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Delicate Sound of ThunderM:
Pink floyd delicate sound of thunder.jpg
Виконавець Pink Floyd
Дата випуску 22 листопада 1988
Жанр прогресивний рок
Тривалість 104:08
Мова англійська мова
Лейбл EMI Records
Продюсер Девід Гілмор
Хронологія Pink Floyd
Попередній
←
A Momentary Lapse of Reason
1987
The Division Bell
1994
Наступний
→

Delicate Sound of Thunder (укр. Ніжний звук грому) — подвійний концертний альбом англійської рок-групи Pink Floyd, записаний під час п'яти концертів у серпні 1988 року на стадіоні Nassau Coliseum (США, Нью-Йорк, Лонг-Айленд)

Історія[ред.ред. код]

У вересні 1987 р «Пінк Флойд» почав коротке, як спочатку планувалося, турне по американським стадіонам. Попит на квитки виявився настільки великим, що це в підсумку вилилося в 200 концертів, які розтягнулися на 3 роки і пройшли в Австралії, Новій Зеландії, Росії та багатьох країнах Європі.

На час турне кістяк групи з трьох осіб (Девід Гілмор, Нік Мейсон, Річард Райт) був посилений Гаєм Праттом (бас-гітара), Джоном Керіном (клавішні), Гері Воллісом (ударні), Тімом Ренвіка (гітара) і Скоттом Пейджем (саксофон, гітара). З групою також виступали вокалістки другого плану, які мінялися по ходу турне; спочатку це були Маргарет Тейлор і Речел Ф'юрі.

В листопаді 1987 року відбулися зйомки концерту в Атланті, штат Джорджія. Деякі композиції, що були виконані там, вийшли на синглах, а сам концерт був запланований до показу ірландським телебаченням, але з якихось причин не відбувся. На час шоу до музикантів приєдналися ще три вокалістки, включаючи Дургу Макбрум, як вона висловилася, «щоб додати кольору». Макбрум справила достатнє враження, для того щоб залишитися з групою і надалі, а її сестра Лорелей замінила Тейлор на концертах 1989-го.

У серпні 1988 року в нью-йоркському Колізеї Насау «Пінк Флойд» записали п'ять концертів, які лягли в основу подвійного CD-альбому, спродюсований Девідом Гілмором, і відеофільму, поставленого Уейном Ішамом. До останнього увійшли кадри знаменитого шоу, що проходило поруч з Версальським палацом. Фільм також був записаний на лазерному диску і в форматі VideoCD. Кажуть, що група одного разу провела півдня у порожньому Колізеї, вісім разів записуючи одну і ту ж композицію, поки не домоглася бажаного результату. У фільмі відчувається вплив мрійливого стилю Ішама — уповільнені зйомки, м'яке фокусування зображення, розтягнутий перехід з однієї сцени в іншу — все це відволікає глядача від спектаклю, яким є концерти «Пінк Флойд». Можливо, така техніка і підійшла б для короткого рекламного ролика, але після 15 хвилин перегляду фільму вона починає сильно стомлювати. У телевізійній постановці концерту, знятої Ішамом у Венеції, простежується той же недолік, але він не так кидається в очі. Ще сильніше псує фільм блакитнуватий туман, в якому музиканти відіграють велику частину концерту, він в значній мірі поглинає яскраві фарби, зазвичай притаманні концертним шоу «Пінк Флойд». Можливою причиною відмови від того, що запис концерту в Атланті так і не було показано, з'явилося визнання Гілмора, який підтвердив, що на початку турне всі партії на ударних виконував Волліс, а на клавішних — Керін. Лише пізніше Гілмор вирішив, що Мейсон і Райт мають відновити свою гру в групі.

Дизайн обкладинки альбому знову був створений Торгесоном — людина, покрита лампочками, представляє візуальну сторону вистав «Пінк Флойд», а крила птахів — звук. Одне з гасел на майках музикантів («Пінк Флойд» — перші в космосі) несподівано виявилося пророчим, коли через чотири дні після виходу альбому космонавти взяли з собою плівку із записом на орбітальну станцію «Мир». Гілмор і Мейсон були присутні на запуску ракети «Салют» з радянського космодрому Байконур в Казахстані, звідки раніше стартували Юрій Гагарін і перший супутник. Впадає в очі, що всі композиції в альбомі, за винятком нового матеріалу, згадують авторство Вотерса.

У 1990 році «Пінк Флойд» грав тільки на одному концерті — у парку Небуорте, разом з Робертом Плантом, «Дженезіс», Еріком Клептоном, Полом Маккартні та іншими музикантами. Цей фестиваль цілком транслювало «Бі-Бі-Сі — Радіо 1» і телебачення у багатьох країнах світу, крім Великої Британії, де були показані лише фрагменти. Концерт був також записаний для альбому «Knebworth — The Album» (Polydor 843 921-2) і фільму «Knebworth — The Event» (Castle Music Pictures CMP 6008), випущеного на трьох відеокасетах, де «Пінк Флойд» був представлений в третій частині. Гурт виконує «Comfortably Numb» в альбомі, «Shine On Your Crazy Diamond» — на відео і «Run Like Hell» — на обох. Склад групи включає Кенді Далфера, що замінив Скотта Пейджа на саксофоні, і на підспівуванні Сем Браун, її мама Віки та Дурги Макбрум, а також інші запрошені музиканти. Клер Торрі виконує вокальну партію в композиції «Great Gig», а Майкл Кеймен грає на клавішних в «Comfortably Numb».

Список композицій[ред.ред. код]

Диск 1
# Назва Тривалість
1. «Shine On You Crazy Diamond»   11:51
2. «Learning to Fly»   5:26
3. «Yet Another Movie»   6:20
4. «Round and Around»   0:33
5. «Sorrow»   9:27
6. «The Dogs of War»   7:18
7. «On the Turning Away»   7:54
47:29
Диск 2
# Назва Тривалість
1. «One of These Days»   6:13
2. «Time»   5:26
3. «Wish You Were Here»   4:48
4. «Us and Them»   7:21
5. «Money»   9:51
6. «Another Brick in the Wall (Part 2)»   5:28
7. «Comfortably Numb»   8:55
8. «Run Like Hell»   7:09
53:51

Джерела[ред.ред. код]