The Wall

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
The WallPicto infobox music.png
Pink-Floyd-The-Wall.svg
Студійний альбом
Виконавець Pink Floyd
Дата випуску 30 листопада 1979
Записаний СіченьЛистопад 1979
Жанр Прогресивний рок
Рок-опера
Тривалість 81 хв 09 с
Лейбл Harvest Records/EMI Records (UK)
Columbia Records (US)
Продюсер Боб Езрін, Девід Гілмор, Роджер Вотерс, Джеймс Гатрі
Професійні огляди
Хронологія Pink Floyd
Попередній
Попередній
Animals
(1977)
The Final Cut
(1983)
Наступний
Наступний
Сингли з The Wall
  1. «Another Brick in the Wall (Part 2)»
    Випущений: Листопад 1979
  2. «Comfortably Numb»
    Випущений: 1979
  3. «Run Like Hell»
    Випущений: 1980

The Wall (укр. Стіна) — одинадцятий студійний альбом рок-гурту Pink Floyd.

Історія створення[ред.ред. код]

Передісторія[ред.ред. код]

На останньому концерті турне «Animals» Роджер Вотерс настільки був виведений із себе зухвалою поведінкою фана з першого ряду, що підкликав його до себе і плюнув в обличчя хлопця, який нічого не підозрював. Прийшовши пізніше в жах від власного агресивного вчинку, Вотерс став працювати над новою концепцією альбому, яка б передавала його почуття ізоляції від глядачів у залі і розповідала про бар'єри, що розділяють усіх людей. Результатом переживань став альбом «The Wall». Вотерс почав роботу над проектом у вересні 1977-го, через всього лише два місяці після закінчення концертів. З самого початку він планував вихід не тільки чергової платівки, але театральної постановки і фільму. У липні наступного року він запропонував своїм колегам по групі два чорнові записи — одна представляла собою «Тhе Wall», а інша — ще одну роботу, яку музиканти відкинули через її надто персональний характер і яка пізніше стала першим сольним альбомом Вотерса — «Тhе Pros And Cons Of Hitch Hiking».

Запис[ред.ред. код]

Запис альбому розпочали в квітні 1979 року, і проходив він в основному в «Супербеар Студіос» у Франції, де Девід Гілмор і Річард Райт записували свої сольні альбоми за рік до цього. Працювала група також в американських студіях «Сі-Бі-Ес» в Нью-Йорку і «Продьюсерс Уоркшоп» в Лос-Анджелесі. Частину часу музиканти провели неофіційно в студії «Британія Роу» в Лондоні, яка на той час належала групі, а пізніше — Ніку Мейсону. Така обережність була пов'язана з податковими проблемами колективу, які спричинив крах фінансової компанії «Нортон — Уорбург», в яку «пінкфлойдовці» інвестували значні кошти. Продюсерами альбому стали Боб Езрін[en], Девід Гілмор і Роджер Вотерс, співпродюсером — Деймс Гатрі[en]. На обкладинках перших копій не було згадок про Райта і Мейсона — помилку оперативно виправили в наступних тиражах. У записі альбому взяло участь багато запрошених (сесійних) музикантів, не згаданих у списку учасників, а Езріну і Гілмору довелося віддуватися за Ріка Райта, чия участь була прогресуючи мінімальною. До кінця запису альбому Вотерс поставив іншим ультиматум: або Райт йде з групи, або він зупиняє проект, що означало б неможливість компенсації збитків, понесених у справі «Нортон — Уорбург». Райт неохоче погодився і пізніше лише грав на концертах за окрему плату. Він був єдиним членом з групи, що був відсутній на прем'єрі фільму 14 липня 1982 року.

Обкладинка[ред.ред. код]

Всупереч традиції, до студії «Хіпнозіс» за допомогою не звернулися, і дизайн обкладинки створював політичний карикатурист Джеральд Скарф[en], який у минулому розробляв проектні зображення для концертів турне «Wish You Were Here». Художнику було доручено створити не тільки обкладинку, але і ляльок для сценічного шоу, а також мультиплікацію для рекламного відеоролика, концерту та фільму. На самій обкладинці не виявилося написів взагалі — назва альбому розмістилася на прозорій пластиковій наклейці. Всупереч інформації на наклейці альбому, що був виданий 1994 року, буклет не включав фотографій, хоча текст пісень було надруковано великим, легко читаним шрифтом. Ще більша дивина нового видання полягала в індексуванні часу композицій, який відрізнявся від першого випуску CD. Це пояснювалося тим, що на відміну від чистих інтервалів між композиціями, в оригіналі перевидання було заповнено в інтервалах різними звуковими фрагментами, які можна віднести до будь-якої з композицій.

Концерти і кіновистави[ред.ред. код]

Концерти залишаються найбільш видовищними в історії рок-музики. На передньому плані сцени споруджували стіну з картонних цеглин, і половину часу шоу група грала захована за нею. Стіна виконувала також функцію екрана, на який проектували різні іміджі, включаючи анімацію Скарфа. На концертах був присутній аероплан, що вибухав на сцені, летюча свиня гігантських розмірів, а також футові ляльки. У зв'язку зі складністю і великою вартістю таких сценічних постановок шоу «The Wall» виконали тільки в чотирьох містах: Нью-Йорку і Лос-Анджелесі в лютому 1980 року, Лондоні в серпні 1980 року та Дортмунді у лютому 1981 року. У червні 1981-го в Лондоні були знову організовані концерти з метою проведення кінозйомок. Хоча зняті кадри ніколи не демонстрували публічно (принаймні, офіційно), їх передбачали включити в кінофільм в постановці Алана Паркера за сценарієм Роджера Вотерса. Кінопостановка стала для всіх головним болем, так як Вотерс, Скарф і Паркер постійно сперечалися з приводу інтерпретації сценарію. Паркер, як режисер, мав вирішальне слово, хоча вся трійка вважала знятий фільм результатом компромісів. У 1990 році Вотерс ще раз організував шоу «The Wall» за участю цілого сузір'я виконавців, на цей раз в Берліні, з метою збору коштів до «Меморіального фонду допомоги жертвам стихійних лих». Влітку 1994 року він оголосив про те, що перепише сценарій «Тhе Wall» у формі мюзиклу. Темою сюжету «Стіни» стали психологічні бар'єри у вигляді рок-зірки на ім'я «Пінк» або «Пінк Флойд», які були споруджені, аби убезпечити себе від критики і уникнути визнання власних невдач. Постановка описує нервовий зрив Пінка, сидячого в готельному номері під час американського турне, і концерт, який він виконує в цей вечір. Частково сюжет автобіографічний, частково зачіпає долю Барретта, а в іншому є фікцією і рок-н-рольного фольклору. Так що традиційну фразу в кінці фільму про те, що «будь-який збіг з реальними особами… є випадковим», можна сприймати з часткою іронії. Можливо, справедливо сюжетну лінію альбому описують як занадто закручену і незв'язану. Аж до останньої хвилини автори змінювали місця розташування композицій у запису, щоб домогтися зв'язного викладу історії, і обрізали їх, щоб уникнути перетворення альбому з подвійного в потрійний.

Список композицій[ред.ред. код]

Автор музики і слів Роджер Вотерс

Перша сторона
# Назва Автор(и) Вокал Тривалість
1. «In the Flesh?»     Вотерс 3:16
2. «The Thin Ice»     Гілмор, Вотерс 2:27
3. «Another Brick in the Wall Part 1»     Вотерс 3:21
4. «The Happiest Days of Our Lives»     Вотерс 1:46
5. «Another Brick in the Wall Part 2»     Гілмор, Вотерс 3:59
6. «Mother»     Вотерс, Гілмор 5:32
Друга сторона
# Назва Автор(и) Вокал Тривалість
1. «Goodbye Blue Sky»     Гілмор 2:45
2. «Empty Spaces»     Вотерс 2:10
3. «Young Lust»   Вотерс, Гілмор Гілмор 3:25
4. «One of My Turns»     Вотерс 3:41
5. «Don't Leave Me Now»     Вотерс 4:08
6. «Another Brick in the Wall Part 3»     Вотерс 1:48
7. «Goodbye Cruel World»     Вотерс 0:48
Третя сторона
# Назва Автор(и) Вокал Тривалість
1. «Hey You»     Гілмор, Вотерс 4:40
2. «Is There Anybody Out There?»     Вотерс 2:44
3. «Nobody Home»     Вотерс 3:26
4. «Vera»     Вотерс 1:35
5. «Bring the Boys Back Home»     Вотерс 1:21
6. «Comfortably Numb»   Гілмор, Вотерс Вотерс, Гілмор 6:23
Четверта сторона
# Назва Автор(и) Вокал Тривалість
1. «The Show Must Go On»     Гілмор 1:36
2. «In the Flesh»     Вотерс 4:15
3. «Run Like Hell»   Гілмор, Вотерс Вотерс 4:20
4. «Waiting for the Worms»     Вотерс, Гілмор 4:04
5. «Stop»     Вотерс 0:39
6. «The Trial»   Вотерс, Езрін Вотерс 5:13
7. «Outside the Wall»     Вотерс 1:41

Реліз та критика[ред.ред. код]

Альбом 23 рази ставав платиновим, і донині займає третє місце в списку найбільш продаваних в історії альбомів в США[5]. У 1980 році «The Wall» став першим номером в чарті «Billboard».

Спочатку платівку було видано студіями Columbia Records в США і Harvest Records у Великобританії, а потім в 1994 році відбулося перевидання альбому в цифровому форматі (digitally remastered) на студії EMI. Columbia перевидала диск у 1997 році, і ця платівка отримала поширення в США і решті світу. До 20-річного ювілею альбому на початку 2000 року студія Capital Recods в США і EMI в усьому іншому світі знову перевидали альбом, який було випущено в 1997 році.

У 1998 році в опитуванні журналу Q, в якому брали участь читачі, «The Wall» зайняв 65-е місце серед найкращих альбомів в історії.

Опис пісень[ред.ред. код]

When the Tigers Broke Free[ред.ред. код]

Коли тигри вирвалися на волю
(Уотерс)

Спочатку написана для альбому, ця композиція стала надбанням громадськості лише тоді, коли її перший куплет було використано на початку фільму. Другий і третій куплети поміщено після «Another Brick In The Wall, Part 1». Пісня оповідає про загибель батька Вотерса під час кампанії союзників у січні 1944 року в Італії. Композиція також випущена як сингл, якого було барвисто оформлено у вигляді альбому з кадрами до фільму (Harvest НАР 5222). Сингл мав увійти в альбом «The Final Cut», якого спочатку планували як збірник пісень з платівок і фільму «The Wall».

In the Flesh?[ред.ред. код]

У плоті?
(Уотерс)

Платівка починається з ледве чутного «​​ми увійшли», яке не має сенсу, поки ми не почуємо приблизно 80 хвилин по тому «чи не тут». Перші акорди альбому також повторюються в останній композиції, а фінальні звуки в цій пісні — виття пікіруючого бомбардувальника, що убивав батька Пінка. Увертюра бере назву від турне 1977-го «Pink Floyd — In The Flesh». Фактично група жодного разу не виконувала композицію «вживу», так як усі концерти відкривала гра підставної групи з чотирьох музикантів, в той час як справжній «Пінк Флойд» чекав за сценою, причому публіка ні про що не здогадувалася. У 1980 році ця команда, яка доповнювала гру «Пінк Флойд» протягом усього концерту, складалася з Снові Вайта[en] (гітара), Віллі Вілсона[en] (ударник з групи, з якою Гілмор подорожував по Франції та Іспанії в 60-х роках, а також ударник з першого сольного альбому Гілмора), Енді Боуна[en] (бас-гітара) і Пітера Вудса[en] (клавішні). У 1981 році Снові Вайта замінив Енді Робертс[en]. Боб Гелдоф[en] виконав вокальну партію версії, записаної для фільму.

The Thin Ice[ред.ред. код]

Тонкий лід
(Вотерс)

Перший поворот годинникових стрілок назад — до моменту народження Пінка і початку його дитинства. Ідея «тонкого льоду сучасного життя», можливо, підсвідомо була навіяна піснею гурту Jethro Tull 1974-го «Skating Away On Thin Ice Of A New Day».

Another Brick in the Wall Part 1[ред.ред. код]

Ще одна цеглина в стіні, частина 1
(Вотерс)

Перша цеглина в стіні Пінка — втрата батька, епізод із власного дитинства Вотерса. Автор із сумом в голосі наспівує сумні слова, підкріплені рівним ритмом бас-гітари і гітарними стакато Гілмора. Для сольних концертів 1987 Вотерс виконував цю та наступну композицію як одне ціле.

The Happiest Days of Our Lives[ред.ред. код]

Найщасливіші дні нашого життя
(Вотерс)

Чи вірить хто-небудь в байки про те, що шкільні роки — найщасливіші в нашому житті? Вотерс вже точно не вірить, хоча композицію виконував знову на концертах і 1985 і 1987 року. Стусана він ловить на уроці на гарячому за складанням віршів. Учитель принижує його перед усім класом, зачитуючи вголос вірш, який є першим куплетом композиції «Money».

Another Brick in the Wall Part 2[ред.ред. код]

Ще одна цеглина в стіні, частина 2
(Вотерс)

Помилкову інтерпретацію слів цієї пісні при кожному зручному випадку використовували критики як палиці для биття. Як же так — багатий, освічений Вотерс стверджує, що освіта мас є помилкою. Насправді ж Вотерс просто попереджав, що жорстокі і злопам'ятні вчителі можуть відбити у дітей бажання отримати освіту, на що діти мають право з народження. Безсумнівний претендент на сингл, пісню «Another Brick …» було випущено до Різдва (Harvest HAR 5194) з новим восьмисекундним інструментальним вступом і скороченим гітарним соло, що затихають нанівець перед діалогом «як ви можете їсти пудинг …». Композиція увійшла в історію як останній британський хіт No 1970-х рр. і перший британський хіт No 1980-х рр., а також прославилася тим, що була заборонена в ПАР, коли школярі в поселеннях для чорношкірих зробили її своєю піснею протесту. Рік по тому Вотерс отримав приз Британської Академії кіно і телебачення за «Another Brick …», як за найкращу пісню з фільму. Ще пізніше група «Пінк Флойд» стала почесним членом Американської національної асоціації дистриб'юторів цеглин. Бульварна ж преса наробила багато шуму, дізнавшись, що тим дітям, які співали у хорі, не заплатили, натомість пообіцявши давати безкоштовні уроки музики в студії «Британія Роу».

Mother[ред.ред. код]

Мати
(Вотерс)

Вотерс, який виконував цю пісню під час турне 1987 «Radio KAOS», зазначив, що це не нападки на власну матір (вчительку, члена компартії і учасницю руху за ядерне роззброєння), а критика занадто «турботливих» матерів і їх прагнення утримати поруч свого нащадка якомога довше. У записі композиції задіяно не згаданих в альбомі музикантів, включаючи невідомого клавішника Джефа Поркаро і Лі Рітенуара на гітарі. Менш відома версія з дещо зміненим текстом, яку було записано для фільму.

Goodbye Blue Sky[ред.ред. код]

Прощавай, блакитне небо
(Уотерс)

Спочатку композиція відкривала другу сторону вінілової платівки. У ній ми чуємо поєднання акустичної гітари з тривожними акордами органу та пасторальним співом Гілмора — перехід від ревучого бомбардувальника до можливості осмислити душевну травму Пінка наприкінці війни. У фільмі композиція слідувала за другою частиною «When The Tigers Broke Free» і супроводжувала відмінно виконану анімацію.

Empty Spaces[ред.ред. код]

Порожні місця
(Уотерс)

На концертах і в фільмі замість цього інструменталу виконували пісню «What Shall We Do Now», що має в основі ту ж мелодію. У композиції прихований один секрет — записане навпаки повідомлення. Розшифровка його для читачів, у яких програвачі компакт-дисків крутяться тільки проти годинникової стрілки: «Congratulations, you have just discovered the secret message. Send your answer to Old Pink of The Funny Farm, Chalfont» («Вітаємо, ви тільки що виявили секретне послання. Надсилайте ваші відповіді Старому Пінк на Кумедну Ферму в Чалфонт»). У першому випуску CD цю композицію і «Young Lust» помилково індексували як одне ціле.

What Shall We do Now[ред.ред. код]

Що будемо тепер робити?
(Вотерс)

Цієї пісні (ще одного зразка «спіскоманіі») в альбомі немає, хоча слова на обкладинці надруковані. В останній момент, коли обкладинки вже перебували в друкарні, її змушені були виключити, щоб подвійний альбом не перетворився на потрійний. Текст пізніше було виключено до вкладишів компакт-дисків. На концертах ж пісню виконували, є вона і в фільмі, де супроводжує мультиплікаційні кадри.

Young Lust[ред.ред. код]

Молода похоть
(Вотерс, Гілмор)

У цій рок-н-рольної композиції Вотерс попросив Гілмора заспівати в тому ж стилі, який той вже демонстрував у «The Nile Song». В сюжеті фільму вона супроводжує сцену, де Пінк стикається з «групами» — прихильницями рок-зірок, які слідують за ними під час турне. Телефонний дзвінок, на який спочатку відповідає коханець дружини Пінка, а потім вішає трубку, був розіграшем, але реакція реально існуючої телефоністки та її коментарі — є непідробне справжніми.

One of My Turns[ред.ред. код]

Один з моїх нападів
(Вотерс)

Пінк переживав від власного обминання «групами», а також згорьований невірністю дружини і невдалим подружнім життям влаштовує розгром готельного номера. В цей момент по телевізору йде фільм «Dambusters» («Руйнівники гребель»). Одного з пілотів-руйнівників грає Леонард Чешир[en] — засновник благодійного товариства, для якого Вотерс збирав кошти, влаштувавши концерт «Thе Wall» 1990 р. в Берліні. Рітенуар грає на ритм-гітарі, за словами Гілмора, тому, «що не знайшов собі ролі у фільмі». Голос «групи», за первісним планом, повинен був відтворювати Роджер. Спасибі Бобу Езріну — він знайшов на цю роль жінку. Пісня стала несподіваним вибором для другої сторони синглу «Another Brick …». Перший випуск CD індексував композицію, як дві різні, розділяючи її в місці зміни ритму, а в результаті друкарської помилки на деяких копіях пісня була названа «One Of My Tunes» («Одна з моїх мелодій»)!

Don't Leave Me Now[ред.ред. код]

Не залишає мене зараз
(Вотерс)

Як і більшість егоїстичних чоловіків, Пінк не може зрозуміти, чому від нього йде дружина, хоча і згадує при цьому кілька надзвичайних способів поводження з нею. У фільмі ж сцени акторської гри комбінують з анімацією, яка безсумнівно зацікавила б Фрейда, будь він зараз живий.

Another Brick in the Wall Part 3[ред.ред. код]

Ще одна цеглина в стіні, частина 3
(Вотерс)

Знехтуваний Пінк заявляє, що йому ні від кого нічого не треба. На концертах, особливо в другому раунді турне «The Wall», в кінці пісні виконували інструментальний програш. У фільмі ритм композиції явно є прискореним.

Goodbye Cruel World[ред.ред. код]

Прощавай, жорстокий світ
(Вотерс)

Стіна навколо Пінка побудована: він повністю ізолював себе від друзів і тих, кого любив. На цьому закінчується перша частина альбому і перша частина концертних виконань, на яких у цей момент закладали останню цеглину в реальну стіну, що відділяла глядачів від музикантів. Повторення однієї ноти через октаву є одним з улюблених прийомів Вотерса на бас-гітарі і повертає нас в романтичні часи «Careful With That Axe, Eugene».

Hey You[ред.ред. код]

Ей, ти
(Вотерс)

Той факт, що текст пісні надруковано не по порядку на обкладинці оригінального альбому, ще раз свідчить про плутанину, що виникла в останню хвилину, коли Боб Езрін «перетасовував» композиції, намагаючись умістити альбом на два диска. Ця композиція, з Давидом Гилмором на бас-гітарі, супроводжувала сцени вуличних погромів у первісних варіантах фільму, але в остаточну версію не увійшла. Знімки деяких сцен можна побачити на вкладиші до відеозапису фільму «Pink Floyd — The Wall» (Avon — 1982). На концертах композицію починали без попередження, в кінці антракту, коли в залі ще горіло світло, а група ховалась за стіною. Вотерс виконував «Hey You» під час турне 1984/85 р, а «Пінк Флойд» (на «біс») — на концертах 1994.

Is There Anybody Out There?[ред.ред. код]

Є там хтось?
(Уотерс)

Пінк усвідомлює, в якому скрутному становищі він опинився, але занадто пізно. Девіду Гілмору довелося для кращого звучання запросити музиканта спеціально для виконання програшу на іспанській гітарі, так як сам він міг зіграти на ній лише медіатором, а не пальцями, як було потрібно. Він також визнає, що Езрін мав би стати співавтором за свій внесок в композицію. Крики чайок, схоже, запозичено із середини «Echoes», а діалог узятий з епізоду «Fandango» серіалу-вестерну «Gunsmoke». Пізніше Роджер Вотерс доробив композицію (додавши ще моторошні крики) для використання в рекламному ролику до кінофільму «The Samaritans».

Nobody Home[ред.ред. код]

Нікого немає у будинку
(Вотерс)

Як і раніше, сидячи в готельному номері, Пінк розмірковує над ситуацією, що склалася. Строчка пісні про «гумки, що підтримують мої туфлі», має пряме відношення до поведінки Сіда Барретта протягом його останніх тижнів з групою, а слова про «роялі для підтримки мого тлінного тіла» відносяться до Ріка Райта. Під час концертного виконання композиції (у тому числі під час турне «Radio K.A.O.S.») Роджера Вотерса було видно через пролом в стіні — він сидів у «номері готелю» поруч зі стільцем, кріслом, стандартною лампою і телевізором. Вотерс перемикав програми, що можна було чітко почути через динаміки.

Vera[ред.ред. код]

Віра
(Вотерс)

Згадуючи кінець війни, Пінк відчуває, що батько зрадив його, не повернувшись додому, хоча улюблениця солдат Віра Лінн і пообіцяла, що «ми знову зустрінемося в один із сонячних днів». На початку фільму звучить пісня Лінн «Little Boy That Santa Claus Forgot» («Хлопчина, про якого забув Санта-Клаус»).

Bring the Boys Back Home[ред.ред. код]

Поверніть хлопчиків додому
(Вотерс)

Джо Поркаро (батько Джефа) грає на барабані. Версія цієї композиції, повністю змінена для фільму, додано чоловічий хор «Понтарддулаіс», якого записано на другій стороні синглу «When The Tigers Broke Free»".

Comfortably Numb[ред.ред. код]

Легке оціпеніння
(Вотерс, Гілмор)

Менеджер Пінка (у фільмі його зіграв чудовий Боб Хоскінс, що вміє в двох словах виразити образ) приїжджає, аби проводити Пінка на концерт, але останній, звичайно, не в змозі грати. Заклопотаний виключно фінансовою стороною справи, менеджер викликає доктора, який робить Пінку укол, щоб той «тримався». Цей епізод відноситься до реального факту з життя Вотерса, коли його вмовили зіграти на концерті, незважаючи на те, що він був під дією сильного препарату, прописаного від нездужання (нездужання пізніше обернулося гепатитом). Текст пісні Вотерса було покладено на музику, яку написав Девід Гілмор у кінці роботи над власним сольним альбомом. Гілмор дозволив програти в радіошоу Нікі Хорна в липні 1992 року короткий фрагмент оригінального демонстраційного запису. Альбомна версія є комбінацією двох варіантів композиції: більш живої, у виконанні Гілмора і більш розслабленої, зіграної Вотерсом і Езріном. Ця пісня з мелодійним гітарним соло Гілмора стала його улюбленою на концертах; він виконував її в сольних шоу 1984-го (у числі всього лише трьох композицій з репертуару «Пінк Флойд») з Міком Ральфом, якій співав вокальну партію Вотерса, і одного разу з Мейсоном, запрошеним зіграти на ударних інструментах. Пізніше Ральф співав на концерті, проведеному з метою збору коштів на допомогу жертвам стихійних лих і записаному на відео «Columbian Volcano Concert» (Hendring HEN 2086); серед інших учасників були Сем Браун (вокали другого плану) і Майкл Кеймен (клавішні). «Пінк Флойд» виконував композицію під час турне 1987-89 і 1994 років, а Роджер Уотерс на сольних концертах 1987-го отримав так багато побажань від слухачів заспівати її, що обіцяв включити в наступні гастролі. Він дотримав слово, виконавши пісню на фестивалі «Гітарних легенд» у вересні 1991 року в Севільї.

The Show Must Go On[ред.ред. код]

Шоу має тривати
(Вотерс)

Вотерс хотів, щоб пісня звучала в стилі «The Beach Boys (Біч Бойз»), але в типовій для «Пінк Флойд» манері, для кращого ефекту було запрошено самих «Біч Бойз» для запису вокальних партій. План провалився, коли ті вирішили, що тема альбому не вписується в їх дбайливо створюваний (але повністю фальшивий) імідж, і відправилися замість цього в своє власне турне. Необхідний ефект було досягнуто завдяки ангажованості Брюса Джонстона[en] (що замінив в «Біч Бойз» в 1965 році Брайана Вілсона), Джо Чімея (що працював вокалістом у «Біч Бойз»), Стена Фарбера, Джима Хааса[en] і Джона Джойса. Усі, за винятком Джонстона, виступали в концертах «The Wall», в тому числі в Берліні. Чімей, Хаас і Джойс також були запрошені на один з концертів Вотерса 1987 року. Концертні версії включали також додатковий текст пісні, який, хоча і був поміщений на обкладинці оригінального альбому, але з самої композиції його було виключено з метою скорочення часу звучання. Не увійшла пісня і в фільм.

In the Flesh[ред.ред. код]

У плоті
(Вотерс)

Пінк виходить на сцену і уявляє себе фашистським лідером, виступаючим на мітингу. Сюжетна лінія пов'язує цю пісню з першою композицією альбому, в ній знаходиться відповідь на питання, поставлене на початку (зверніть увагу на відсутній знак запитання в назві). Фредді Манделл грає на органі «Хаммонд», а Боб Гелдоф співає в кіноверсії. Ця та наступні дві пісні в ряді випадків використовувалися окремими особами, що намагаються адаптувати їх сюжет до реального життя — аж до расистських «графіті» в Ліверпулі в 1987 році в поєднанні зі схрещеними молотками — лого, що використовували у фільмі. Навіть багато хто з справжніх бритоголових, що знімалися в масовці фільму, не могли сприйняти акторської участі Гелдофа. Незважаючи на це, Роджер Уотерс з великою насолодою виконував цю композицію під час своїх сольних концертів.

Run Like Hell[ред.ред. код]

Біжи, як чорт
(Вотерс, Гілмор)

Слухаючи пісню вперше, здається, що уривчасті гітарні акорди вступу та фіксованого диско-ритму 2/4 «військовий марш» роблять її примітивною, однак цей темп ідеально підходить загрозливим словами, як, очевидно, і задумав Уотерс. На оригінальних концертах «The Wall», де композиція була музичним супроводом при появі літаючої свині, Вотерс отримував особливу насолоду, оголошуючи її як «Run Like Fuck» і присвячуючи «усім параноїкам в залі». Це одна з улюблених пісень Девіда Гілмора, який написав до неї музику під час роботи над сольним альбомом у 1978 році. Вона входила до програми його сольного турне 1984-го і була записана на відео «Columbian Volcano Concert». Композицію виконував гурт «Пінк Флойд» на концертах 1987-89 років і в Небуорте 1990-го. Запис, якій було зроблено у листопаді 1987 року в Атланті, було випущено на другій стороні синглу «Оn The Turning Away». Роджер Вотерс відповів випуском «потсдамського» аранжування пісні на другій стороні концертного синглу, який було записано в Берліні. Вийшла жахлива танцювальна версія з накладенням оплесків. Фрагменти інструментальних програшів використано в документальному фільмі «La Carrera Panamericana»; пісню знову виконували під час турне «Пінк Флойд» 1994 року, де замість Гілмора співав Гай Пратт[en]. На концертах він мав звичку замінювати оригінальні слова «пошлють тебе назад до мами в картонній коробці» на «пошлють тебе назад в Нью-Йорк» або в те місце, де група виступала в даний момент.

Waiting for the Worms[ред.ред. код]

В очікуванні хробаків
(Вотерс)

Коли фашисти виходять на вулиці, Пінк (Вотерс — в студії) за допомогою мегафона вказує напрямок руху «правих» через райони Лондона, де проживає змішане населення, до Гайд-парку. Звертає на себе увагу дивний сміх у правому каналі приблизно на 2'24 хвилині. У первинному варіанті альбому «хробаки», які Вотерсу представляє символом морального і розумового розкладання, грають значнішу роль в сюжеті.

Stop[ред.ред. код]

Стоп
(Уотерс)

Пінк, нарешті, запитує, у що він перетворився. У фільмі монолог зачитує Вотерс з власної збірки поезій. Він промовляє також інші вірші, деякі з них спливуть пізніше в композиції «Vtour Possible Paste» з альбому «The Final Cut», а також «5.11 AM» («The Moment Of Clarity)» з альбому «The Pros And Cons Of Hitch Hiking».

The Trial[ред.ред. код]

Суд
(Вотерс, Езрін)

Щоб врятуватися, Пінк вирішує провести над собою суд, де він — власний обвинувач, суддя і присяжний в одній особі. Едине можливе покарання і порятунок Пінка полягає в тому, щоб зруйнувати стіну і відновити життя в суспільстві. Крик, який супроводжує руйнування стіни в фільмі, показує, що це рішення не легко йому дається. Пісня написана спільно Вотерсом і Езріном в стилі оперет Гілбера і Саллівана. Після зауваження судді щодо того, що йому «хочеться випорожнюватися», чийсь крик додає: «Давай, суддя, сиди на цьому!».

Outside the Wall[ред.ред. код]

За стіною
(Вотерс)

Останню крапку в альбомі краще пояснити власними словами Вотерса: «У фінальній пісні йдеться: Ну, от ви все і побачили. Це найкраще, на що ми здатні. І це практично не були ми. Це є ми. Ми грали спектакль про події, які описують в альбомі, і в житті ми такі ж, як і ви». Пісню була ще раз записано для фільму за участю чоловічого хору «Понтарддулаіс». Концертні виконання включали цілий ряд музичних жартів, які варіювали щовечора, включаючи Ніка Мейсона на акустичній гітарі та Девіда Гілмора на мандоліні.

Учасники запису[ред.ред. код]

Pink Floyd[6]

Чарти[ред.ред. код]

Альбом[ред.ред. код]

Рік Чарт Позиція Примітки
1979 UK Albums Chart 3 [7]
Norwegian Albums Chart 1 [8]
Spanish Albums Chart 9 [8]
Swedish Albums Chart 1 [8]
Swiss Albums Chart 29 [8]
German Albums Chart 1 [8]
Danish Albums Chart 19 [8]
New Zealand Albums Chart 1 [8]
Italian Albums Chart 13 [8]
Finnish Albums Chart 21 [8]
Austrian Albums Chart 1 [8]
1980 U.S. Billboard Top LPs & Tapes 1 [9]
French Albums Charts 1 [10]
2011 Argentine Albums Chart 1 [11]
2012 Polish Albums Charts 11 [12]

Сингли[ред.ред. код]

Дата Сингл Чарт Позиція
23 листопада 1979 Another Brick in the Wall (Part 2)» UK Top 40 1
7 січня 1980 Another Brick in the Wall (Part 2)» US Billboard Pop Singles 1
9 червня 1980 Run Like Hell US Billboard Pop Singles 53
Березень 1980 Another Brick in the Wall (Part 2)» Norway's single chart 1

Продаж альбому[ред.ред. код]

Країна Сертифікація Продано Остання дата випуску Факти
Аргентина платина 200,000 23 серпня 1999
Australia 11× платина 770,000
Канада 2× діамант 1,000,000 31 серпня 1995
Франція діамант 1,340,100 1991
Німеччина 4× платина 2,000,000 1994
Греція золото 100,000
Італія платина 100,000 Вересень 2011
Польща платина 100,000 29 жовтня 2003
Іспанія платина 100,000 1980
Великобританія 2x платина 600,000 22 липня 2013
США RIAA 23× платина 11,500,000 29 січня 1999 8× платина на 28 травня 1991
США Soundscan   5,381,000 29 серпня 2008 Березень 1991 — серпень 2008

Примітки[ред.ред. код]

  1. Erlewine, Stephen Thomas. Album review на сайті Allmusic. Процитовано 5 July 2011. (англ.)
  2. Twist, Carlo. Pink Floyd – The Wall. blender.com. Процитовано 23 September 2009. [недоступне посилання]
  3. Christgau, Robert (1979). Consumer Guide Album. robertchristgau.com. Процитовано 6 October 2009. 
  4. Loder, Kurt (7 February 1980). Pink Floyd — The Wall. rollingstone.com. Архів оригіналу за 3 May 2008. Процитовано 6 October 2009. 
  5. GOLD & PLATINUM. riaa.com. Процитовано 10 January 2011. 
  6. Fitch & Mahon 2006, pp. various
  7. UK Chart. UK Albums Chart. Архів оригіналу за 2013-07-23. Процитовано 2007-07-26. 
  8. а б в г д е ж и к л Pink Floyd —The Wall (album). ultratop.be. Процитовано 7 October 2009. 
  9. The Wall: Charts and Awards. Allmusic. Процитовано 17 October 2010. 
  10. French Album Chart. Архів оригіналу за 2013-07-23. Процитовано 200-05-24. 
  11. Ranking Semanal Pop del 16/01/2011 al 22/01/2011 (Spanish). Cámara Argentina de Productores de Fonogramas y Videogramas. Архів оригіналу за 18 July 2011. Процитовано 12 June 2012. 
  12. Oficjalna lista sprzedaży :: OLIS - Official Retail Sales Chart. OLIS. 2012-05-28. Архів оригіналу за 2013-07-14.