Elysia chlorotica
| Elysia chlorotica | ||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Elysia chlorotica
| ||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||
| ||||||||||||||
| Elysia chlorotica Gould, 1870 | ||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||
|
Elysia chlorotica — вид невеликих морських слимаків, що належить до морських черевоногих молюсків. Це перша відома вченим тварина, здатна, подібно рослинам, здійснювати процес фотосинтезу. Своїх хлоропластів у неї немає, тому для здійснення фотосинтезу вона використовує хлоропласти морської водорості Vaucheria litorea, яку вживає в їжу. Геном слимака кодує деякі білки, необхідні хлоропластам для фотосинтезу.
Опис[ред. | ред. код]
Дорослі особини Elysia chlorotica зазвичай мають яскраво-зелене забарвлення завдяки присутності в клітинах хлоропластів водорості Vaucheria litorea. Іноді зустрічаються морські слимаки червонуватих або сіруватих відтінків, вважають, що це залежить від кількості хлорофілу в клітинах[1]. Молоді особини, які ще не вживали водорості, мають коричневе з червоними плямами забарвлення через відсутність хлоропластів[2].. Морські слимаки мають великі бічні параподії, що нагадують мантію, які можуть згортати, оточуючи ними своє тіло. У довжину часом досягають 60 мм, але середній їх розмір складає 20-30 мм[2].
Поширення[ред. | ред. код]
Elysia chlorotica зустрічається уздовж атлантичного узбережжя США і Канади[3].
Екологія[ред. | ред. код]
Особини зустрічаються в солоних болотах, заплавах і мілководних бухтах на глибині до 0,5 метра[3].
Харчування[ред. | ред. код]
Elysia chlorotica харчується водоростями Vaucheria litorea. Він проколює оболонку клітини своєю радулою і висмоктує її вміст. Майже весь вміст клітини перетравлює, але хлоропласти водорості залишає недоторканими, асимілюючи їх у власні клітини. Накопичення слимаком хлоропластів починається відразу після метаморфозу личинки на дорослу особину, коли він переходить на харчування водоростями[4]. Молоді слимаки мають коричневе забарвлення з червоними плямами, харчування водоростями забарвлює їх в зелений колір — це викликано поступовим розподілом хлоропластів за дуже розгалуженим травним трактом. Спочатку молоді слимаки безперервно харчуються водоростями, але з часом хлоропласти накопичуються, дозволяючи слимакам залишатися зеленим і без вживання в їжу Vaucheria litorea. Більше того, включається процес фотосинтезу, і слимак переходить на «рослинний» спосіб життя, підживлюючись сонячною енергією. Якщо молюск довгий час знаходиться в темряві, то хлоропласти гинуть, і молюск знову переходить до гетеротрофного харчування, поповнюючи запаси хлоропластів.
Асимільовані Elysia chlorotica хлоропласти здійснюють фотосинтез, що дозволяє слимакам — в період, коли водорості недоступні, -: багато місяців жити за рахунок глюкози, отриманої в результаті фотосинтезу.
Хлоропласти в клітинах слимака життєздатні і функціонують дев'ять-десять місяців.[5] Але ДНК хлоропластів кодує тільки 10 % необхідних їм білків. У рослинах хлоропласти — внутрішньоклітинні органели -: Багато білків отримують з цитоплазми клітини, ці білки кодуються ядерним геномом клітини рослини. Виникла гіпотеза, що геном Elysia chlorotica теж повинен володіти генами, що забезпечують фотосинтез.[5] У геномі слимака був виявлений ген, гомологічний ядерному гену водоростей psbO, який кодує білок фотосистеми II. Було зроблено припущення, що цей ген отримано слимаками в результаті горизонтального переносу генів[5] Можливо, ядерний геном Elysia chlorotica містить й інші гени, що кодують білки, які беруть участь у фотосинтезі.
Розмноження[ред. | ред. код]
Дорослі особини Elysia chlorotica є синхронними гермафродитами — кожна статевозріла тварина виробляє і сперматозоїди, і яйцеклітини. Самозапліднення не поширене у цього виду, зазвичай відбувається перехресне спаровування. Після того, як яйцеклітини запліднені, морський слимак склеює їх в довгі нитки[2]
Життєвий цикл морського слимака триває дев'ять-десять місяців, і всі дорослі особини гинуть щорічно і синхронно після відкладання яєць. Вчені встановили, що цей «Феномен запрограмованої смерті» зумовлений діяльністю вірусу що живе в клітинах Elysia chlorotica.[6]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Rudman, W. B. (2005). Elysia chlorotica Gould, 1870. [In] Sea Slug Forum. Australian Museum, Sydney.
- ↑ а б в Rumpho-Kennedy, M. E., Tyler, M., Dastoor, F. P., Worful, J., Kozlowski, R., & Tyler, M. (2006). Symbio: a look into the life of a solar-powered sea slug [Архівовано 18 вересень 2011 у Wayback Machine.]. Retrieved March 18, 2009, from.
- ↑ а б Rosenberg, G. (2009). Malacolog 4.1.1: A Database of Western Atlantic Marine Mollusca. Elysia chlorotica Gould, 1870. Архів оригіналу за 5 травня 2012. Процитовано 5 квітня 2010.
- ↑ Mujer, C. V., Andrews, D. L., Manhart, J. R., Pierce, S. K., & Rumpho, M. E. (1996). Chloroplast genes are expressed during intracellular symbiotic association of Vaucheria litorea plastids with the sea slug Elysia chlorotica. Cell Biology, 93, 12333—12338.
- ↑ а б в Rumpho ME, Worful JM, Lee J та ін. (November 2008). Horizontal gene transfer of the algal nuclear gene psbO to the photosynthetic sea slug Elysia chlorotica. Proc. Natl. Acad. Sci. U.S.A. 105 (46): 17867—17871. doi:10.1073/pnas.0804968105. PMC 2584685. PMID 19004808. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 24 листопада 2008.
{{cite journal}}: Явне використання «та ін.» у:|author=(довідка) - ↑ Pierce S. K. et al. // Biol. Bull. (1999) V. 197. № 1. P. 1—6.
Література[ред. | ред. код]
- Genome Analysis of Elysia chlorotica Egg DNA Provides No Evidence for Horizontal Gene Transfer into the Germ Line of This Kleptoplastic Mollusc [Архівовано 12 листопада 2020 у Wayback Machine.]
Ресурси Інтернету[ред. | ред. код]
- Чи тварина, чи рослина [Архівовано 18 січня 2018 у Wayback Machine.]
- Вчені виявили тварину з рослинними генами [Архівовано 2 листопада 2017 у Wayback Machine.]
- Біологи довели достовірність гібрида тварини і рослини [Архівовано 13 листопада 2010 у Wayback Machine.]
|