Pietro Calvi (1935)
| «П'єтро Кальві» | ||
|---|---|---|
| Pietro Calvi
| ||
| Служба | ||
| Тип/клас | Підводний човен типу «Кальві» | |
| Держава прапора | .svg){kind=small} Королівство Італія
| |
| Належність |  Королівські військово-морські сили Італії
| |
| На честь | П'єтро Кальві — італійського патріота XIX століття | |
| Корабельня | Oderno-Terni-Orlando, Ла-Спеція | |
| Закладено | 20 липня 1932 | |
| Спущено на воду | 31 березня 1935 | |
| Введено в експлуатацію | 16 жовтня 1935 | |
| На службі | 1935—1942 | |
| Загибель | 14 липня 1942 року потоплений під час атаки конвою SL 115 британським шлюпом «Лалворт» (колишній куттер американської Берегової охорони «Челан») | |
| Бойовий досвід | Друга світова війна Середземномор'я Битва за Атлантику * Конвой OG 69 | |
| Ідентифікація | ||
| Параметри | ||
| Тоннаж | 1549 тонн (надводна) 2061 тонна (підводна) | |
| Довжина | 84,3 м | |
| Ширина | 7,7 м | |
| Осадка | 5,2 м | |
| Технічні дані | ||
| Рухова установка | Дизель-електрична: 2 × дизельних двигуни Fiat 2 × електродвигуни San Giorgio | |
| Гвинти | 2 | |
| Потужність | 2 200 к.с. (дизель) 900 к.с. (електродвигун) | |
| Швидкість | 16,8 вузлів (31,1 км/год) (надводна) 7,4 вузлів (13,7 км/год) (підводна) | |
| Екіпаж | 77 офіцерів та матросів | |
| Озброєння | ||
| Артилерія | 2 (2 × 1) 120-мм корабельні гармати OTO 1931 | |
| Торпедно-мінне озброєння | 8 × 533-мм торпедних апаратів | |
| Зенітне озброєння | 2 × 12,7-мм зенітних кулемети Breda Model 1931 | |
«П'єтро Кальві» (італ. Pietro Calvi) — військовий корабель, великий підводний човен, головний у своєму типі Королівських ВМС Італії за часів Другої світової війни.
«П'єтро Кальві» був закладений 20 липня 1932 року на верфі компанії Oderno-Terni-Orlando у Ла-Спеції. 31 березня 1935 року він був спущений на воду, а 16 жовтня 1935 року увійшов до складу Королівських ВМС Італії.
Історія служби[ред. | ред. код]
Перший бойовий похід під час Другої світової війни човен здійснив з 3 липня по 6 серпня 1940 року, вийшовши з від берегів Лігурії до Атлантичного океану.
У вересні 1940 року до французького Бордо на базу BETASOM почали прибувати італійські підводні човни, яких скоро стало 27[Прим. 1], котрі незабаром приєдналися до німецьких підводних човнів у полюванні на судноплавство союзників; поступово їхнє число збільшиться до 32. Вони зробили вагомий внесок у битву за Атлантику, попри те, що командувач підводного флоту ВМС Німеччини адмірал Карл Деніц відгукнувся про італійських підводників: «недостатньо дисципліновані» і «не в змозі залишатися спокійним перед лицем ворога»[1].
«П'єтро Кальві», після капітального ремонту в Спеції, відплив 6 жовтня для другого бойового походу в Атлантику, після якого прибув до бази BETASOM 23 жовтня.
Потім італійський підводний човен здійснював регулярні походи. Під час шостого патрулювання з 7 по 29 грудня «П'єтро Кальві», «Джузеппе Фінці» та «Енріко Таццолі» врятували моряків затонулого німецького торгового рейдера «Атлантис». З 7 березня по 29 квітня 1942 року проходив сьомий патруль, що відбувався біля Бразилії.
2 липня «П'єтро Кальві» відплив для свого восьмого патрулювання і 14 липня був потоплений при спробі атакувати конвой SL 115 британським шлюпом «Лалворт» (колишній куттер американської Берегової охорони «Челан»), який протаранив, а потім остаточно затопив ворожий підводний човен. Британці врятували 35 з членів екіпажу у 78 осіб.
Див. також[ред. | ред. код]
- U-157 (1941)
- HMS Narwhal (N45)
- М-1 (підводний човен СРСР)
- Sfax (Q182)
- Підводні човни типу «Тамбор»
- Підводні човни типу «Арудж»
Примітки[ред. | ред. код]
- Виноски
- ↑ Італійські підводні човни, що діяли з ВМБ BETASOM: «Алессандро Маласпіна», «Агостіно Барбаріго», «Енріко Дандоло», «Гульєльмо Марконі», «Джузеппе Фінці», «Альпіно Баньоліні», «Анджело Емо», «Капітано Тарантіні», «Луїджі Тореллі», «Фаа де Бруно», «Отаріа», «Маджоре Баракка», «Реджінальдо Джуліані», «Глауко», «П'єтро Кальві», «Енріко Таццолі», «Арго», «Леонардо да Вінчі», «Себастьяно Веньєр», «Джакомо Нані», «Команданте Каппелліні», «Франческо Морозіні», «Лоренцо Марчелло», «Мікеле Б'янкі», «Бенедетто Брін», «Велелла», «Ладзаро Моченіго»
- Джерела
- ↑ First Happy Time. Архів оригіналу за 19 червня 2020. Процитовано 11 квітня 2021.
Посилання[ред. | ред. код]
- Sommergibile «PIETRO CALVI (2°)» [Архівовано 27 січня 2021 у Wayback Machine.](італ.)
- Pietro Calvi [Архівовано 11 квітня 2021 у Wayback Machine.](італ.)
- Classe Calvi (1932) [Архівовано 11 листопада 2021 у Wayback Machine.](італ.)
- Pietro Calvi [Архівовано 11 квітня 2021 у Wayback Machine.](англ.)
- PIETRO CALVI large submarines (1935—1936) [Архівовано 11 квітня 2021 у Wayback Machine.](англ.)
Література[ред. | ред. код]
- Bagnasco, Erminio (1977). Submarines of World War Two. Annapolis, Maryland: Naval Institute Press. ISBN 0-87021-962-6.
- Giorgio Giorgerini, Uomini sul fondo. Storia del sommergibilismo italiano dalle origini a oggi, Mondadori, 2002, ISBN 978-88-04-50537-2.
- Luis de la Sierra, La guerra navale nel Mediterraneo: 1940—1943, Milano, Mursia, 1998. ISBN 88-425-2377-1
- Rohwer, Jürgen (2005). Chronology of the War at Sea 1939—1945: The Naval History of World War Two (Third Revised ed.). Annapolis, Maryland: Naval Institute Press. ISBN 1-59114-119-2.
