Німецька концепція правової держави

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Rechtsstaat)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Фонтан Правосуддя у Франкфурті-на-Майні (нім. Gerechtigkeitsbrunnen, Justitiabrunnen) — скульптурный фонтан та визначне історичне місце. Скульптура на фонтані зображує римську богиню Юстицію із розв'язаними очима. Під час коронації імператорів Священної Римської Імперії до фонтану подавалося червоне та біле вино яке імператор оплачував за власні кошти
Алегорична фігура «Правосуддя» на постаменті пам'ятника Миколі I,Санкт-Петербург,Російська Федерація

Rechtsstaat, німецька концепція правової держави (нім. Rechtsstaat — «правова держава») — німецький варіант концепції правової держави, доктринальний феномен німецької юриспруденції, базис сучасного німецького конституціоналізму, юридична основа правової соціальної держави.[неавторитетне джерело][1]В цій концепції визначається базис державних функцій та повноважень, визначені основні пріоритети державної організації і діяльності, насамперед: конституційна правова держава, де існує розвинене громадянське суспільство, забезпечуються основні ліберально-демократичні права та свободи людини і громадянина, реалізується політичний і соціальний плюралізм.[2]

Верховенство права, принципи законності, політичного плюралізму, примату прав людини поряд із ефективними демократичними механізмами є основою державно-правового устрою і закріплені у Конституції та нормативно-правових актах, також забезпечується стабільність та пріоритет Конституції над іншими нормативно-правовими актами, створено систему рамкових юридичних обмежень компетенції державно-владних органів. У діях державно-владних структур реалізується прозорість, прогнозованість та відповідальність, функціонують демократичні механізми організації та діяльності органів державної влади, здійснюється забезпечення високих соціальних і правових стандартів існування громадянського суспільства.[3]

Етимологія терміну[ред. | ред. код]

Сам термін «правова держава» (Rechtsstaat) утвердився в німецькій юридичній літературі у першій третині XIX ст. у працях К. Т. Велькера, Р. фон Моля та інших правознавців, а в подальшому набув значного поширення.

Імануїл Кант, одни із теоретиків Rechtsstaat

Основні ідеологи[ред. | ред. код]

Розробкою основних теоретичних засад та конструкцій Rechsstaat займались К. Т. Велькер, Р. фон Моль, І. Кант, М. Вебер, Г. Кельзен,Г. Елінек, Л. Штейн.

Історія виникнення[ред. | ред. код]

Базисні положення та принципи, що обмежували державну владу та передбачали створення демократичних інституцій, забезпечення прав і свобод були вироблені французькими, англійськими та американськими конституціоналістами наприкінці 18 ст..

Іммануїл Кант їх переосмислив та деталізував, формалізувавши у суто німецьку правову концепцію. Ним була закладена ідея «конституційної держави»(«constitutional state»), що полягає у верховенстві писаної Контитуції з гарантіями її дотримання, забезпечення соціального миру як основи та визначальної умови людського щастя і процвітання. Кант обґрунтував фундаментальне значення конституціоналізму, конституційного парламенту,республіканського державного устрою та міжнародної організації, принципу «peace through law» як основних механізмів стримування державної влади та забезпечення її прозорості та демократизму.

Формалізація принципу Rechtsstaat здійснена не раніше 1798 р., але популяризована Робертом Ван Молем у книзі «Die deutsche Polizeiwissenschaft nach den Grundsätzen des Rechtsstaates»(«Німецька політична наука відповідно до принципів правової держави»), здійснена у 1832–1833 рр.,де відбувалося переомислення ідей Канта та протиставлення уряду як політики здійснюваної через нього та з його участю, в загальному контексті ідей німецького філософа.

На розвиток і становлення доктрини Rechtstaat у другій половині XX ст. характерним є помітний вплив англійської доктрини "rule of law « . При цьому доктринальну еволюцію Rechtstaat від „формального“ розуміння в бік „матеріальної“ концепції слід пов'язувати передовсім з новою хвилею відродження в Німеччині ідей природнього права, показовим свідченням чого може виступати факт доповнення Основоположного Закону Німеччини в 1994 р. новим положенням про те, що на державу покладається обов'язок забезпечувати „захист природніх основ життя в рамках конституційного ладу“ (стаття 20а). На користь сказаного свідчить і новітня практика Конституційного Суду Німеччини, який останніми роками довів, що у крайніх випадках він може навіть визнати нечинними положення самої Конституції, якщо вони порушують „основоположні принципи справедливості“. Крім того, слід брати до уваги й те, що в основу тлумачення сучасної концепції Rechtstaat Конституційний суд Німеччини кладе не якісь „окремі“ положення Конституції 1949 р., а „первинні принципи“ та „керівні вказівки“, що належать до „надпозитивного ціннісного порядку“ (і тому стоять „вище“ від отих „окремих“ положень Основоположного Закону Німеччини); головним чином — це так звані „базові цінності“: гідність людини, свобода і рівність.[4]

Загальна харакеристика[ред. | ред. код]

Rechsstaat співвідносна із континентально-європейською доктриною доктриною „правової держави“ („legal state“, „держави права“ („state of law“)[5], французькою доктриною „Etat de Droit“, італійською „Stato di dirito“, а також відповідними доктринами у рамках систем права Скандинавських країн, за сферою загального визначення та розуміння сутності та змісту правової держави, загальними принципами закріплення, функціонування та реалізації ліберальних та демократичних суспільних цінностей, забезпеченні існування громадянського суспільства[6].

Унікальність німецької концепції зумовлена: індивідуалізацією основних принципів та засад функціонування правової держави і громадянського суспільства, механізмів їх діяльності, формалізмом та високим рівнем юридичного позитивізму (надмірною увагою до формальних вимог та механізмів правового закріплення, високим рівнем розробленості і деталізації функціональних моментів реалізації права), пріоритетом та домінатом права, високим рівнем обмеженості державної влади правовими рамками та іншими нормативно-правовими актами. Використання переважно німецьких правових конструкцій та засад: моральна справедливість заснована на етиці, раціоналізмі , релігії, рівності. Відповідно до Rechtsstaat державна влада ґрунтується на принципах верховенства права, законності та можливості її судового захисту, демократизму. Це зумовлюється, насамперед, індивідуальними філософсько-концептуальними засадами німецької юриспруденції та особливостями морально-ціннісного правосприйняття та менталітету.

Rechtsstaat є протилежною Obrigkeitsstaat (поліцейській держави, заснованій на постійному застосуванні сили, відсутності прав та свобод населення), є якісним етапом еволюційного розвитку німецької філософсько-правової думки.

Фундаментальні принципи[ред. | ред. код]

Rechtsstaat

I. Принцип верховенства права відповідно до Конституції

Верховенство права закріплене в основному Законі Німеччини у 1949 р.,у статті 28 GG. Підпорядковуючись центральному законодавству Конституції федеральних земель повинні відповідати принципам республіканської, демократичної і соціальної правової держави. Німеччина обмежується верховенством права, принципами демократії та федеральної субсидіарності і забезпечує захист прав і свобод людини і громадянина.

Принцип „верховенства права“ включає в себе: положення про засади державного функціонування, будову, структуру державних органів та основні гарантії прав і свобод людини й громадянина. Стаття 20 Основного Закону Німеччини включає в себе кілька принципів верховенства права, але не німецького походження: поділ влади, створення» механізму стримування і противаг". Конституція Німеччини має вирішальне значення у функціонуванні правової системи та реалізації основних прав і свобод.

Держава обмежується правом трьома способами:

  • державне управління повинне бути засноване на праві ;

В історичному аспекті, принцип верховенства права закріплюється в 1900 році, коли позитивізму як ведучій парадигмі в конституційній теорії делегуються основні положення принципу верховенства права (див. Böckenförde 1969: 155). У 1928 році Ганс Кельзен у праці «Чиста теорія права» радикально підтвердив ідентичність держави і права.

II. Обмеженість законом і судовий контроль

Німецьке розуміння принципу верховенства закону[7] ґрунтується на засадах формалізму, обґрунтованості, прогнозованості, визначеності та стабільності законодавства. Тому це зумовлює певну автономію та диференціацію соціальних регуляторів, насамперед соціальних, релігійних, корпоративних, технічних та інших норм, за умови відсутності суперечностей між ними.

Основні положення:

  • «пріоритет і відповідність закону», визначається як вираження всеосяжної концепції зобов'язання закону і судового контролю.
  • * виконавці дій жорстко прив'язані до закону.
  • Пряма законодавча компетенція
  • доступ до судового захисту (ст. 20 III GG).

У Конституції це забезпечується складною системою різних звернень до судів і етапів звернення за судовим самоконтролем і незалежністю суддів (ст. 92, 95, 97 GG). Стаття 19 IV GG гарантує доступ до судового перегляду в разі дії держави стосовно окремих основних прав.

III. Верховенство закону і демократичних принципів

Зобов'язання, парламентські рішення можуть не збігатися із Конституцією та позицією Конституційного Суду, що призводить до дисбалансу між демократією та верховенством закону на користь останнього . Тому виокремлюють базові засади:

1) народ-джерело влади(ст. 20 II GG). У здоровому розумінні, це правило інтерпретується як конкретна вимога до компетенції законів і здійснення державних дій населенням, чия легітимність походить від парламенту. У цьому сенсі, демократичні трансформації перетворюються на структурні вимоги з питань верховенства закону.

(2) Суперечність у межах реалізації індивідуальних прав та свобод і конституційними межами прав і свобод людини громадянина і мають вирішуватися за допомогою судів. Справа виводиться з демократичного обговорення і передається до судів щодо забезпечення законності і пропорційності в юридичному сенсі.

(3) наявність «права зупинки» з приводу суперечностей у соціально-політичній сферах що реалізується Конституційним Судом Німеччини

IV. Матеріальна законність Якщо Конституція охоплюватиме всі вимоги, які стосуватимуться нормотворчості, то верховенство права буде охоплювати більш технічні аспекти. Тому законність розглядається в декількох основних аспектах: політичному, правовому, і т. д..В цьому контексті політичний зміст законності визначає напрям дій держави («Якого правила прагнути?»).

V. Верховенство закону

Термінологічно, верховенство закону може відрізнялися від індивідуальних прав людини та принципу демократичного правління. У зв'язку з цим, Конституція містить не тільки принцип соціальної держави як обов'язкової конституційної мети (ст. 20 I GG), але дозволяє громадський контроль школи (стаття 7 Основного закону), забезпечує безкоштовну інформацію мовлення та преси (стаття 5 Я GG), і захищає релігійне проектування цінностей та сенсу на індивідуальний та колективний виміри (стаття 4 Конституції). Верховенство закону в сенсі німецького розуміння законності завжди буде пов'язане в контексті демократичної та соціальної правової держави.

Основні положення[ред. | ред. код]

Основні положення:

До конкретних аспектів, через які можна побачити прояви німецької матеріальної держави Rechtstaat, ще в середині 50-х років XX ст. було[8] віднесено такі:

Основні інститути[ред. | ред. код]

Правова держава проти поліцейської держави[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Першоджерела[ред. | ред. код]

  • Лоренц фон Штайн. System der Staatswissenschaft, Bd. 1: Statistik etc., Basel 1852; Bd. 2: Gesellschaftslehre, Basel, 1857.
  • Карл Шмітт. Der Begriff des Politischen. In: Archiv für Sozialwissenschaften und Sozialpolitik. Bd. 58 (1927), S. 1-33 // Поняття політичного. - гл. 7; Криза парламентської демократії

Література[ред. | ред. код]

  • Гарольд Джон Берман. Західна традиція права: епоха формування. — , М.: Вид-во МДУ, 1998
  • Дайсі А. В. Основи державного права Англії. Вступ у вивчення англійської конституції. 2-е вид. СПб.: Тип. тов-ва И. Д. Ситіна, 1907.
  • Шульженко Ф. П., Андрусяк Т. Г. Історія політичних і правових вчень. — К.:Інтер, 1999. — 304с.
  • Джон Чіпмен Сірий, характер і джерела права (Пітер Сміт, 1972, перевидання)
  • Дон Е. Фехренбрахер. Конституції і конституціоналізм в рабовласницькому Півдні (Університет Джорджії , 1989), с. 1. ISBN 978-0-8203-1119-7.
  • Гордон, Скотт (1999). Управління станом: конституціоналізм від Стародавніх Афін до сьогодні. Гарвардський університет с. 4. ISBN 0-674-16987-5.
  • Ернст-Вольфганг Бокенфорд (1969): Формування і зміна правової концепції держави, в: права, державного, Свобода, 1991, 143 −169.
  • Ернст-Вольфганг Бокенфорд (1992): мистецтво «верховенство закону»: Йоахім Ріттер і ін. (Ред.), Історичний словник Філософія, том 8, кол. 332–342.
  • Дітер Грімм (1980): Реформи як постулат демократії, як верховенство закону, правове виховання, Vol. 20, 704–710
  • Історія вчень про державу і право : підручник / за ред. проф. Г. Г. Демиденка, проф. О. В. Петришина. — Х. : Право, 2009. — 256 с.

Посилання[ред. | ред. код]

  • RECHTSSTAAT.(нім.) — Визначення Правової держави на сайті Німецького Федерального центру політичної просвіти

Примітки[ред. | ред. код]

  1. С. П. Головатий, «Верховенство права: Ідея. Доктрина. Принцип», автореферат
  2. Рабінович П. Громадянське суспільство і правова держава (загальнотеоретичні міркування)// Українське право.-1996.;3.-С.22-34
  3. Західна традиція права: епоха формування. — Берман Г. Дж., М.: Вид-во МДУ, 1998
  4. Frithjof Ehm The Rule of Law: Concept, Guiding Principle and Frameworkes. // Фрітьоф Ем „Верховенство права: концепція, принцип і доктрина“
  5. Дайсі А. В. Основи державного права Англії. Вступ у вивчення англійської конституції. 2-е вид. СПб.: Тип. тов-ва И. Д. Ситіна, 1907.
  6. С. П. Головатий, „Верховенство права: Ідея. Доктрина. Принцип“, автореферат
  7. Джон Чіпмен Сірий, характер і джерела права (Пітер Сміт, 1972, перевидання)
  8. Ернст-Вольфганг Бокенфорд (1992): мистецтво «верховенство закону», в: Йоахім Ріттер і ін. (Ред.), Історичний словник Філософія, том 8, кол. 332–342