Ментальність

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Менталітет)
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Мента́льність[1], менталіте́т[2] (від лат. mens (mentis) — спосіб мислення, склад душі) — сприйняття та тлумачення світу, що поширене в певній спільноті та виражається в її соціокультурних феноменах. Ментальність визначається архетипами та стереотипами культури цієї спільноти[3] та формується на основі її досвіду[4].

Етимологія

[ред. | ред. код]

Слово «ментальність» походить від латинського «mens» чи «mentis», що означає будь-який духовний процес чи явище. Французькою і англійською похідне від нього «mental» означає те, що діється винятково в розумі, без зовнішніх проявів[5].

Підходи до визначення

[ред. | ред. код]

У франкомовній літературі ментальність визначається як сукупність інтелектуальних навичок, вірувань, характерних для думки колективу і властивих кожному з його членів; або як стан духу кого-небудь. Англійські словники дуже широко трактують ментальність: як здатність до мислення, інтелект; склад розуму; умонастрій[5].

Ймовірно, вперше поняття «менталітет» вжив американський есеїст, поет і філософ Ральф Емерсон у 1856 році. Широкого вжитку в культурі й науці поняття набуло з 20-х рр. XX ст., передусім у Франції. Зокрема, його використовував Марсель Пруст у третьому томі його епопеї «У пошуках втраченого часу» (1921)[6].

У 1922 році вийшла праця Люсьєна Леві-Брюля «Примітивна ментальність», де він аналізував різницю способів мислення австралійських і африканських племен з європейськими народами. Анрі Лефевр у 30-х рр. виокремив поняття колективної та індивідуальної ментальності як визначених передусім біологічно передумов людського мислення. Систематичне дослідження ментальності розпочалося на початку 40-х р. XX ст., де ментальність розглядається як спосіб бачення історії, конкретно-історична форма «колективного неусвідомленого». Левафр пов'язував поняття ментальності з іншим своїм поняттям — «ментальне спорядження» чи «розумова озброєність» — притаманний кожній цивілізації власний психологічний апарат, що відповідає потребам певної епохи[6].

Часто, за зразком французького соціолога та філософа П'єра Бурдьє, чи німецького історика Мартіна Діґенса, ментальністю називають усталений спосіб мислення або ж «автоматизм думки». Такі характеристики близькі до понять «національної ментальності» чи «національної психології». Фундаментальною в такому сенсі стала праця Вільгельма Вундта «Психологія народів» (1900—1920), де доводилося, що нації відрізняються не лише за умовами проживання, а й за духовним складом, що виражається у їхній культурі[5]. Карл Густав Юнг пояснював, що психіка етнічних груп формується як неусвідомлювані реакції на постійно відтворювані специфічні умови її існування[7].

Ментальність українського народу

[ред. | ред. код]

Витоки української ментальності іноді виводяться з певної «слов'янської ментальності» Русі, але такі міркування суперечливі через брак відомостей про умонастрої широких мас тодішнього населення[8].

Михайло Грушевський вважав, що українці мають західний тип ментальності, хоча він не відкидав і ролі східних впливів[9]. Так, зі східних рис української ментальності виражені вірність традиціям, патерналізм, колективізм, переважання почуттів над інтелектом, ліризм. Характерною рисою менталітету українців є ідея рівності на неприпустимості насилля влади, що виражається у раптових спротивах насильству. Водночас у мирний час українці політично пасивні[10], схильні до примирення з негативними явищами та заниженої самооцінки[11].

Активність, яскраво виражені волелюбність, демократизм, несприйнят­тя диктатури, пріоритет чоловіка почали фіксуватися та закріплюватися в української ментальності з появою феномена оригінального етносоціального утворення — козацтва[11]. Іноді виділяється два підтипи ментальності українців: «селянська» та «козацька»[8].

Володимир Шинкарук вважав, що українцям характерне обстоювання особистої свободи і яскраво виявлений індивідуалізм. Це спричинювало те, що українці не завжди адекватно відповідали на виклики історії, їх органічне прагнення до волі не було реалізоване в минулому[3].

Головними історичними чинниками, що зумовили менталітет українців, стали прийняття християнства на Русі (і в перспективі багатоконфесійність), тривала відсутність власної державності з козаччиною як захисницею національних інтересів, та перебування під тоталітарними режимами[11].

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Ментальність // Словник української мови : у 20 т. — К. : Наукова думка, 2010—2022.
  2. Менталітет // Словник української мови : у 20 т. — К. : Наукова думка, 2010—2022.
  3. а б Шинкарук В.І. (2002). Ментальність / Філософський енциклопедичний словник. с. 369—370.
  4. Yatsenko, Nazar (30 березня 2022). The philosophical content of the definition of the national mentality. Futurity Philosophy (англ.). с. 41—56. doi:10.57125/FP.2022.03.30.04. Процитовано 7 серпня 2024.
  5. а б в Проблеми теорії ментальності. Інститут філософії імені Г.С. Сковороди. Архів оригіналу за 10 квітня 2022. Процитовано 2 квітня 2022.
  6. а б Литвин В.М.; Гусєв В.І.; Слюсаренко А.Г. (2002). Історична наука: термінологічний і понятійний довідник. с. 237—238.
  7. Поліщук, і. о. (24 листопада 2017). ПОНЯТТЯ «НАЦІОНАЛЬНА МЕНТАЛЬНІСТЬ». Вісник Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого». Т. 2, № 33. с. 105—113. doi:10.21564/2075-7190.33.109730. ISSN 2663-5704. Процитовано 7 серпня 2024.
  8. а б Новини України: Причина, чому ми такі, чи привід, щоб не змінюватись: що таке менталітет та якою є ментальність українців. Гал-інфо. Процитовано 22 січня 2024.
  9. Етнологія України: Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект: Навчальний посібник / Лозко Г. — К.: АртЕК, 2001.- 304 c.
  10. Гетманов, О. О. (25 травня 2018). Роль ментальності та менталітету в розвитку етносів / Соціально-гуманітарні науки та сучасні виклики: Матеріали ІІІ Всеукраїнської наукової конференції. 25-26 травня 2018 р., м. Дніпро (укр.). Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара. с. 183—184. Архів оригіналу за 2 квітня 2022. Процитовано 2 квітня 2022.
  11. а б в Національний менталітет — Енциклопедія Сучасної України. esu.com.ua. Архів оригіналу за 2 квітня 2022. Процитовано 2 квітня 2022.

Література

[ред. | ред. код]
  • Попович М. Проблеми теорії ментальності / відп. ред. М. В. Попович. К.: Наук. думка, 2006. 407 с.
  • Український менталітет: ілюзії — міфи — реальність / О. Стражний. — Вид. 2-е. — Київ: Дух і Літера, 2017. — 456 с. — ISBN 966-378-532-5.
  • Українська ментальність. Джерела становлення: [монографія] / А. К. Бичко. — К. : Освіта України, 2014. — 196 с. — ISBN 617-7111-36-7.

Посилання

[ред. | ред. код]