Садомазохізм
| Садомазохізм | |
|---|---|
 | |
| Спеціальність | психіатрія і психологія |
| Класифікація та зовнішні ресурси | |
| МКХ-10 | F65.5 |
| МКХ-9 | 302.8 |
| MedlinePlus | 007224 |
| MeSH | D010378 |
 BDSM у Вікісховищі | |
Садомазохізм — сексуальне відхилення, що полягає у досягненні статевого задоволення за допомогою душевного або фізичного страждання, завданого партнерові або самому собі у процесі партнерських взаємин.
Девіація пов'язана з бажанням чинити дії, які спричиняють біль, які є такими, що принижують, показують підлегле становище людини, на яку спрямовані, або бути об'єктом таких дій. У першому випадку це садизм, у другому мазохізм. Нерідко індивід поєднує садистські та мазохістські дії, отримуючи задоволення від тих і від тих.
Окремі елементи садомазохістських практик можуть бути характерні й для нормальних сексуальних стосунків. Наприклад, поплескування під час сексу по сідницях, статевих губ, клітора, грудям; ніжні, легкі укуси сосків, губ, мочок вух і т. д.
Садомазохізм визнається захворюванням лише у випадках, коли подібні дії стають основним елементом сексуального життя, а досягнення сексуальної розрядки без їхнього використання неможливе, і лише коли це приносить серйозні проблеми у особистому або професійному житті або призводить до насильницьких статевих актів[1][2].
Садомазохізм необхідно відрізняти від можливих проявів агресивності або жорстокості, що мають місце у сексуальних ситуаціях, які не пов'язані з отриманням насолоди.
Термін «мазохізм» також застосовується у психології особистості (Отто Кернберг) для опису складу особистості, схильного до ідеалізації та сакралізації страждань.
Термінологія[ред. | ред. код]
Назви «садизм» та «мазохізм» були запропоновані 1886 року сексологом Ріхардом фон Крафт-Ебінгом. Перший термін походить від імені маркіза де Сада (змальовував у творчості сцени сексуального насильства), другий — від імені Леопольда фон Захера-Мазоха (описував підпорядкування жінці та отримання задоволення від приниження під час покарання). Термін садомазохізм запропонований австрійським психоаналітиком Ісідором Задгером 1913 року.
Раніше використовувався також термін «алголагнія» (від грецького «алгос» — біль та «Лагно» — хтивість), що означає потяг до болю або його заподіяння. Однак дослідження показали, що сама по собі біль не є чинником, що викликає сексуальну насолоду ні у садистів, ні у мазохістів. Сексуальне задоволення при садомазохізмі обумовлюється відносинами домінування та підпорядкування, у яких заподіяння болю виступає лише як один з їхніх елементів.
Останнім часом садизм та мазохізм розглядаються як прояви єдиного явища — садомазохізму. Це пов'язано з тим, що у науці мазохізм нерідко розглядається як різновид садизму, спрямованого на самого себе.
Формування садомазохізму[ред. | ред. код]
Дослідження показують, що достатньо часто схильність до садомазохізму закладається у дитячому віці під впливом жорстоких дій з боку батьків[3][4]. Діти, які піддавалися у дитинстві впливу з боку батьків-садистів, можуть сприйняти подібний стереотип поведінки та використовувати його щодо власних дітей. Природним наслідком подібних відносин у родині може стати та формування мазохистского складу характеру: дитина звикає виконувати побажання батьків, навіть заподіюють йому страждання, щоб принести їм задоволення[5].
Садомазохізм та суспільство[ред. | ред. код]
Садомазохізм вважається найпоширенішою з усіх сексуальних девіацій, певною мірою його прояви притаманні всім людям. У більшості випадків садомазохістські нахили не перешкоджають нормальному життю людини у суспільстві, у тому числі формування сімейних відносин. Щобільше, за вдалого збігу обставин може виникнути пара, у якій садистські потреби одного партнера відповідають мазохістським іншого, що є передумовою для встановлення тісніших відносин (у тому числі у форматі БДСМ-відносин).
Водночас не можна заперечувати, що садомазохізм досить часто має негативні соціальні наслідки[6]. Достатньо часто у садомазохістів спостерігаються саморуйнівні, деструктивні потреби, які проявляються у зловживанні алкоголем та наркотиками, в антисоціальній поведінці[6].
Садомазохізм може призводити до скоєння актів сексуального насильства, аж до вбивств на сексуальному ґрунті, до катування тварин, жорстокого поводження з дітьми під виглядом їхнього «виховання»[6].
Садизм[ред. | ред. код]
Садизм є еротичним проявом бажання здійснювати владу над людиною, причому повною мірою, включаючи можливість заподіяння фізичних та емоційних страждань. Садист отримує задоволення не від статевого акту, а від процесу заподіяння жертві страждань. Садистам часто притаманні такі якості характеру, як егоцентризм та нарцисизм.
Садизм може також мати зовні несексуальний характер: це відбувається у випадку, коли садистський вплив здійснюється у парах «батько — дитина» або «учитель — учень».
Мазохізм[ред. | ред. код]
Мазохізм є взаємодоповнювальною протилежністю садизму: мазохіст відчуває сексуальне збудження та отримує задоволення від підпорядкування, покори сексуальному партнерові, що включають готовність зазнавати біль і приниження. Подібно до того, як садизм може знаходити вираження у насильницьких і агресивних діях, мазохізм може бути пов'язаний з поведінкою, що провокує негативну реакцію щодо особи, яка є свого роду бажаним «покаранням» для мазохіста.
Посилання[ред. | ред. код]
- ↑ Diagnostic criteria for 302.84 Sexual Sadism. http://www.dsmivtr.org/2-3changes.cfm [Архівовано 11 травня 2008 у Wayback Machine.]
- ↑ Summary of Practice-Relevant Changes to the DSM-IV-TR. http://www.behavenet.com/capsules/disorders/sexsadismTR.htm [Архівовано 16 липня 2009 у Wayback Machine.]
- ↑ Grossman W.I. Pain, aggression, fantasy, and concepts of sadomasochism // Psychoanal. Q. — 1991. — Jan. — Vol.60, N 1. — P.22-52.
- ↑ Springer-Kremser M., Leithner K., Fischer M., Loffler-Stastka H. Gender and perversion--what constitutes a «bad mother» // Arch. Women Ment. Health. — 2003. — Apr. — Vol. 6, N 2. — P.109-114.
- ↑ Дерягин Г. Б. Криминальна сексология. Курс лекций для юридических факультетов. М., 2008. 552 с ISBN 978-5-93004-274-0.
- ↑ а б в Дерягин Г. Б. Криминальна сексология. Курс лекций для юридических факультетов. М., 2008. 552 с. ISBN 978-5-93004-274-0.
Література[ред. | ред. код]
- Дерягин Г. Б. Кримінальна сексологія. Курс лекцій для юридичних факультетів. М., 2008. 552 з ISBN 978-5-93004-274-0.
|
