SN 1979C
| SN 1979C | |
|---|---|
 | |
| Інші назви | SN 1979C, AAVSO 1217+16 |
| Тип події | Наднові типу II |
| Спектральний клас | Тип II[1] |
| Дата | 1979 |
| Сузір'я | Волосся Вероніки |
| Пряме піднесення | 12h 22m 58.58s |
| Схилення | +15° 47 52.7 |
| Епоха | J2000.0 |
| Галактичні координати | G271.2454 +76.8848 |
| Відстань | 50 ly |
| Слід | ? |
| Зоря-господар | M100 |
| Попередник | ? |
| Тип попередника | ? |
| Показник кольору (B-V) | ? |
| Пік зоряної величини | +12.23 |
SN 1979C — наднова, що спалахнула в спіральній галактиці Мессьє 100 (в сузір’ї Волосся Вероніки), на відстані близько 50 мільйонів світлових років. Її відкрив 19 квітня 1979 року Гас Джонсон, шкільний учитель і астроном-аматор[2]. Наднові типу II (відомі також як наднові колапсу ядра) є результатом внутрішнього колапсу та сильного спалаху масивної зорі — їх маса принаймні вдев'ятеро більша за масу Сонця[3]. Маса зорі, що спалахнула, оцінювалася близько 20 сонячних мас.
15 листопада 2010 року NASA оголосило про виявлення чорної діри, яка є залишком вибуху наднової, за даними, зібраними між 1995 і 2007 роками з космічних обсерваторій Chandra, Swift, XMM-Newton та ROSAT[4].
Дослідники спостерігали за постійним джерелом рентгенівського випромінювання та визначили, що, ймовірно, це була речовина, яка потрапляє в об’єкт або від наднової, або від її супутника. Альтернативне пояснення полягало б у тому, що рентгенівське випромінювання могло походити від плеріона, що швидко обертається, подібного до того, який перебуває в центрі Крабовидної туманності[4]. Ці дві ідеї пояснюють кілька типів відомих джерел рентгенівського випромінювання. У випадку з чорними дірами в рентгенівському діапазоні випромінює не сама чорна діра, а речовина, яка падає на неї. Газ нагрівається при падінні в сильне гравітаційне поле.
SN 1979C також вивчали в радіочастотному спектрі. Дослідження кривої блиску проводили між 1985 і 1990 роками за допомогою Дуже великого масива радіотелескопів у Нью-Мексико[5].
Дивись також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Nancy Atkinson (15 листопада 2010). Has a Recent, Nearby Supernova Become a Baby Black Hole?. Universe Today. Процитовано 18 листопада 2010.
- ↑ Peter Edmonds (16 листопада 2010). The Man Who Discovered SN 1979C and Beat the Machines. Harvard & Smithsonian. Процитовано 21 листопада 2010.
- ↑ Gilmore, Gerry (2004). The Short Spectacular Life of a Superstar. Science. 304 (5697): 1915—1916. doi:10.1126/science.1100370. PMID 15218132. Процитовано 1 травня 2007.
- ↑ а б Trent Perrotto; Janet Anderson; Megan Watzke (15 листопада 2010). NASA'S Chandra Finds Youngest Nearby Black Hole. NASA. Архів оригіналу за 3 березня 2016. Процитовано 15 листопада 2010.
- ↑ Weiler, K. W.; van Dyk, S. D.; Discenna, J. L.; Panagia, N.; Sramek, R. A. (1991). The 10 year radio light curves for SN 1979C. Astrophysical Journal. 380: 161—166. Bibcode:1991ApJ...380..161W. doi:10.1086/170571.
Посилання[ред. | ред. код]
- Криві та спектри світла Archived </link> у відкритому каталозі Supernova
- SN 1979C в M100
- A Tour of SN 1979C (розповідь подкасту д-ра Дена Патноуда)
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||
