Гамма-спалахи

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Художні зображення гамма-сплесків

Гамма-сплески або гамма-спалахи[1] — масштабні космічні енергетичні викиди вибухового характеру, які спостерігаються у віддалених галактиках у діапазоні гамма-випромінювання — найжорсткішій частині електромагнітного спектру. Це найяскравіші електромагнітні події, що відбуваються у Всесвіті. Гамма-спалах може тривати від мілісекунд до години й більше. Тривалість типового спалаху становить кілька секунд. Початковий спалах часто супроводжується тривалим «післясвітінням» на довших хвилях (рентгенівське випромінювання, УФ, оптика, ІЧ та радіо).

Більшість спостережуваних гамма-спалахів, імовірно, є порівняно вузьким променем потужного випромінювання, що випромінюється під час спалахів наднових: швидке обертання; колапс масивної зорі в чорну діру. Підклас гамма-спалахів — «короткі» спалахи — мабуть, походять від інших процесів, можливо, злиття подвійних нейтронних зір.

Джерела гамма-спалахів розташовані на відстанях у мільярди світлових років від Землі, що означає їхню надзвичайну потужність і рідкісність. За кілька секунд спалаху вивільняється стільки ж енергії, скільки Сонце випромінює за 10 мільярдів років. За мільйон років в одній галактиці виявляють лише кілька гамма-спалахів. Всі спостережувані гамма-спалахи відбуваються поза межами Чумацького Шляху, крім явищ спорідненого класу, м'яких повторюваних гамма-сплесків, які асоціюються з магнетарами Чумацького шляху. Є припущення, що гамма-спалах, який стався б у нашій Галактиці, призвів би до масового вимирання всього живого на Землі.[джерело?]

Історія досліджень[ред. | ред. код]

Гамма-спалах вперше було випадково зареєстровано 2 липня 1967 року американськими військовими супутниками «Vela».

Дослідники намагалися з'ясувати природу цих вибухів впродовж тривалого часу. Спостереження показують, що гамма-спалахи бувають двох типів — короткотривалі (менше, ніж кілька секунд) і довготривалі. Була підозра, що їх спричинювали два різних види космічних подій.

2003 року астрономи, за допомогою телескопів ESO, зіграли ключову роль в поєднанні тривалих гамма-спалахів з прикінцевими вибухами масивних зір, відомих як гіпернові. Відстежуючи цілий місяць після моменту вибуху, вони показали, що це світло мало властивості, подібні до властивостей світла від наднових, котре виникає, коли масивна зоря вибухає наприкінці свого існування[2].

2005 року телескопи ESO вперше виявили видиме світло, котре слідувало за короткотривалим вибухом. Відстежуючи це світло протягом трьох тижнів, астрономи довели, що короткотривалі спалахи, на відміну від довготривалих, не можуть бути зумовлені гіперновими. Замість цього вважається, що вони зумовлені різким злиттям нейтронних зір або чорних дір[3].

GRB 090423[ред. | ред. код]

23 квітня 2009 року о 7:55:19 UTC орбітальна обсерваторія Swift зареєструвала післясвітіння гамма-спалаху GRB 090423[en], котрий був найдальшим із коли-небудь відомих. Виміряний червоний зсув величиною 8,2 означає, що світло від цього дуже віддаленого астрономічного джерела йшло до нас більше, ніж 13 мільярдів років. Таким чином було видно, коли Всесвіту було менше, ніж 600 мільйонів років, або менше, ніж п'ять відсотків нинішнього його віку. Під час спалаху, протягом декількох секунд було вивільнено в 300 разів більше енергії, ніж наше Сонце випромінюватиме за весь час свого існування, тобто більше, ніж за 10 мільярдів років. Тому гамма-спалахи є найпотужнішими вибухами у Всесвіті з моменту Великого Вибуху[4].

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  1. Гамма-спалах // Астрономічний енциклопедичний словник / за заг. ред. І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів : Голов. астроном. обсерваторія НАН України : Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2003. — 548 с. : іл. — ISBN 966-613-263-X.
  2. Jens Hjorth et al. (18 June 2003). Cosmological Gamma-Ray Bursts and Hypernovae Conclusively Linked. ESO. Процитовано 18.11.2015. (англ.)
  3. Guido Chincarini (14 грудня 2005 р.). Witnessing the Flash from a Black Hole's Cannibal Act. ESO. Процитовано 18.11.2015. (англ.)
  4. Nial Tanvir, Henri Boffin, Valeria Foncea (28 квітня 2009 р.). The Most Distant Object Yet Discovered in the Universe. ESO. Процитовано 18.11.2015. (англ.)

Посилання[ред. | ред. код]