SN 1604

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
SN 1604
Keplers supernova.jpg
Зображення залишка наднової Кеплера, композиція спостережень з трьох космічних телескопів у різних діапазонах:
 — в інфрачервоному світлі (показано червоним кольором) — з телескопа Спітцера
 — у видимому діапазоні (показано жовтим) — з телескопа Габбл
 — у рентгенівських променях 0,3-1,4 кеВ (зелений) та 4-6 кеВ (блакитний) — з телескопа «Чандра»
Дані спостережень (Епоха J2000,0)
Тип наднової Ia
Галактика Чумацький Шлях
Сузір'я Змієносець
Пряме сходження 17г 30х 35,976с
Схилення -21° 28′ 56,23″
Галактичні координати 004,5145 +06,8405
Дата відкриття 9 жовтня 1604
Відстань 6 кілопарсек (20,000 світлових років)
Фізичні характеристики
Попередник Гіпергігант в галактиці NGC 1260
Примітки Інші назви: Наднова Кеплера, SNR G004.5+06.8, V843 Змієносця, V843 Oph, AJG 71, 3C 358, CSI-21-17276, 2E 1727.6-2126, IRAS Z17276-2126

SN 1604 або Наднова́ Ке́плера — наднова типу Ia[1] [2] в нашій галактиці, на відстані не більше 6 кілопарсек (20 000 світлових років) від Землі в напрямку сузір'я Змієносця. Спалахнула восени 1604 року, і стала останньою надновою нашої Галактики, яку було помічено неозброєним оком. Названа на честь німецького астронома Йоганна Кеплера, який дослідив її у своїй праці De Stella Nova.

Залишок наднової Кеплера вважається одним зі зразкових об'єктів такого типу і досі є предметом досліджень в астрономії.

Спостереження[ред. | ред. код]

Оригінальний малюнок Йоганна Кеплера з його праці De Stella Nova (1606), на якому зображено розташування зорі stella nova (SN 1604), позначеної літерою N (8 клітинок вниз, 4 зліва направо)
Сузір'я Змієносець

Наднова Кеплера під час своєї максимальної яскравості була яскравіша за будь-яку іншу зорю на нічному небі. Її видима зоряна величина становила −2,5m. Зорю було видно навіть удень протягом трьох тижнів, а всього зоря була видима на небі впродовж одного року[3]. Записи про її спостереження збереглися в європейських, китайських, корейських та арабських джерелах[4][5]. Вперше цю наднову помітили 9 жовтня 1604 року європейські спостерігачі. В китайських джерелах зорю вперше зафіксовано 10 жовтня, а в корейських — з 13 жовтня[3].

Значний внесок в спостереження наднової належить німецькому астроному Йоганну Кеплеру, тому наднову часто також називають надновою Кеплера. Вперше він помітив її 17 жовтня (запізнення спричинене поганою погодою у його регіоні). Результати спостережень Кеплер опублікував у своїй роботі De Stella Nova in Pede Serpentarii в 1605 році[3].

Залишок наднової Кеплера було зафіксовано в оптичному діапазоні в 1930-х роках німецьким астрономом Вальтером Бааде за допомогою 2,5-метрового телескопа в обсерваторії Маунт-Вілсон[3].

Це була друга наднова за покоління, яку було видно неозброєним оком (перед цим Тихо Браге спостерігав спалах SN 1572 в сузір'ї Кассіопеї). Після SN 1604 не було відкрито жодної наднової в межах нашої Галактики, хоча поза межами галактики було відкрито багато нових[6], починаючи з S Андромеди, відкритої в 1885 році. Наднова SN 1987A у Великій Магеллановій Хмарі навіть була помітна неозброєним оком[7].

Існують відомості про дві пізніші наднові, світло яких мало досягати Землі приблизно в 1680 та 1870 роках – Кассіопея A та G1.9+0.3[en] відповідно. Проте не існує жодних історичних записів про їх спостереження. Імовірно, міжзоряне поглинання зробило їх надто тьмяними[8].

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  1. Chandra X-Ray Observatory. Kepler's Supernova Remnant: A Star's Death Comes to Life. Процитовано 16 January 2006. 
  2. Reynolds, S. P.; Borkowski, K. J.; Hwang, U.; Hughes, J. P.; Badenes, C.; Laming, J. M.; Blondin, J. M. (2 October 2007). A Deep Chandra Observation of Kepler's Supernova Remnant: A Type Ia Event with Circumstellar Interaction. The Astrophysical Journal 668 (2): L135–L138 url =. arXiv:0708.3858. 
  3. а б в г Астронет > Исторические сверхновые. Наиболее достоверные исторические сверхновые. www.astronet.ru. Процитовано 2020-02-27. 
  4. Stephenson, F. Richard & Green, David A., Historical Supernovae and their Remnants, Oxford, Clarendon Press, 2002, pp. 60–71.
  5. Neuhäuser, Ralph; Rada, Wafiq; Kunitzsch, Paul; Neuhäuser, Dagmar L. (2016). Arabic Reports about Supernovae 1604 and 1572 in Rawḥ al-Rūḥ by cĪsā b. Luṭf Allāh from Yemen. Journal for the History of Astronomy 47 (4): 359–374. Bibcode:2016JHA....47..359N. doi:10.1177/0021828616669894. 
  6. Наднові // Астрономічний енциклопедичний словник / за заг. ред. І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів : Голов. астроном. обсерваторія НАН України : Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2003. — С. 308—309. — ISBN 966-613-263-X.
  7. SN1987A in the Large Magellanic Cloud. ESO.org. European Southern Observatory. 27 February 2019. Процитовано 25 November 2019. 
  8. Chandra X-Ray Observatory. Discovery of Most Recent Supernova in Our Galaxy, May 14, 2008. Процитовано 2 May 2012. 

Література[ред. | ред. код]

  • Blair, William P.; Long, Knox S.; Vancura, Olaf (1991). A detailed optical study of Kepler's supernova remnant. Astrophysical Journal 366: 484–494. doi:10.1086/169583.  (англ.)
  • Sule, A. et al. Indian Record for Kepler's Supernova: Evidence from Kashmir Valley // Astronomische Nachrichten. — Wiley-VCH, 2011. — Vol. 332, no. 6. — P. 655—657. — Bibcode:2011AN....332..655S. — DOI:10.1002/asna.201011555.(англ.)

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]