Очікує на перевірку

А Ін

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У цьому китайському імені прізвище (А) стоїть перед особовим ім'ям.
А Ін
кит. 阿英
Ім'я при народженніЦянь Дефу
ПсевдонімА Ін, Цянь Сінцунь
Народився6 лютого 1900(1900-02-06)[1]
Вуху, Taiping Prefectured, Anhuid, Династія Цін
Помер17 червня 1977(1977-06-17)[1] (77 років)
КНР
·злоякісна пухлина
Країна Династія Цін
 КНР
Національністькитаєць
Діяльністьписьменник, літературний критик, журналіст, драматург, поет, новеліст
Жанрдрама, оповідання і есей
ЧленствоРух четвертого травня і League of Left-Wing Writersd[2]
ПартіяКПК

А Ін (кит. 阿英; *6 лютого 1900 — 17 червня 1977) — китайський драматург, поет, ессеїст, журналіст, історик літератури, критик часів КНР.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився в 1900 році в м. Уху (провінція Аньхой). Замолоду брав участь у «русі 4 травня». Почав друкуватися з 1920 року. У 1926 році вступив до Комуністичної партії Китаю. У 1927 році перебирається до м. Ухань, а незабаром переїздить до Шанхаю.

Того ж року разом з поетом Цзян Гуанці організував товариство «Тайя» («Сонце»), що незабаром стало відомим своєю активною участю в полеміці, що розгорнулася наприкінці 1920-х років у пресі щодо шляхів розвитку китайської літератури. В цій ж роки редагував журнал «Тайя юекань» і щотижневу газету «Хайфен чжоубао» («Морський вітер»).

В 1930 році вступив до Ліги лівих письменників Китаю (Чжунго Цзоі цзоцзя ляньмен), що діяла нелегально в умовах репресій. В 1933 році увійшов до підпільної партійного осередку по керівництву кінематографом в гоміньданівських районах. У 1937–1941 роках разом з Го Можо і Ся Янєм видавав газету «Цзюван шибао» («Час рятувати Батьківщину»). У 1941 році переїхав у райони, охоплені війною опору Японії, вів культурно-просвітницьку, публицистичну, пропагандистську роботу в 4-й армії Народно-визвольної армії Китаю.

Після створення КНР очолював управління культури в м. Тяньцзіні, був головою Тяньцзіньського відділення Спілки письменників, редагував журнал «Міньцзянь веньсюе» («Народна література») і англомовний журнал «Chinese Literature». Зазнав переслідувань від час «культурної революції».

Помер від сухотниці 1977 року.

Творчість

[ред. | ред. код]

Автор понад 160 творів (проза, драматургія, есе, поезія, публіцистика, критика та ін.). У 1928 році випустив збірку віршів «Е жень юйцзи ін» («Голодна людина і голодний орел»). Водночас почав роботу в якості критика.

У 1930-х роках був автором статей про кінематограф, з Ся Янєм і Чжен Чженцю (1888–1935) створив кіносценарії «Янь ху» («Солоне озеро»), «Шида ернюй» («Діти епохи»), «Фен нянь» («Врожайний рік») та ін.

Паралельно з роботою в кінематографі активно займається дослідженнями в області китайської літератури, випускає 8 монографій, зокрема «Сяошо сяньтань» («Бесіди про прозу», 1936 рік), «Сяньдай чжунго веньсюе цзоцзя» («Сучасні китайські письменники», 1928), «Вань Цін сіцюй сяошо му» («Каталог драматичних і прозових творів [періоду] Пізньої Цін», 1954). Фундаментальна праця А Іна «Вань Цін сяошо ши» («Історія прози [періоду] Пізньої Цін», 1937), перекладена на японську та німецьку мови, витримав безліч видань в Китаї, не втративши наукового значення дотепер.

Серед драматургічних творів найвідомішими є

  • «Чунь фен цююй» («Весняний вітер та осінній дощ», 1937),
  • «Бі сюехуа» («Квітка, покраплена кров'ю», 1939),
  • «Хайго інсюн» («Герой морів», 1940),
  • «Лі Чуан-ван» (1948).

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б Encyclopædia Britannica
  2. А Ин // Краткая литературная энциклопедияМосква: Советская энциклопедия, 1962. — Т. 1.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Духовная культура Китая: энциклопедия — Т.3./ ред. М. Л. Титаренко и др. — 2008. — 855 с. С. 204.