Аргеніда

Аргеніда
лат. Argenis
Форма	роман
Автор	Джон Беркліd
Мова	латина
Опубліковано	1621
Цей твір у Вікісховищі

«Аргені́да» (лат. Argenis) — алегоричний роман шотландського поета Джона Берклі, написаний латиною. Робота над текстом йшла з 1617 року в Римі, перше видання побачило світ незабаром після смерті автора в 1621 році. Твір відноситься до популярного в епоху бароко жанру «роману з ключем», породив численні продовження і наслідування і сильно вплинув на розвиток французької преціозної літератури (включаючи романи мадам де Скюдері і «Пригоди Телемака» Фенелона). Аллегорико-політичні романи латиною публікувалися після цього до середини XVIII століття. В історіографії ведуться суперечки про приналежність роману до англійської або французької літературної і культурної традиції, в роботах дослідників кінця XX—XXI століть все частіше лунають заклики вважати Джона Берклі представником інтернаціональної «Республіки вчених».

Джон Берклі (латиною Ioannes Barclaius) народився у Франції, і його матір'ю була француженка, але поет вважав себе шотландцем і успадкував від батька — Вільяма Берклі — прихильність до абсолютної монархії. Замисливши викласти її апологію, він написав алегоричний роман, який своїми ідеями і легкістю латинського стилю і досконалістю віршів завоював величезну популярність. Історія створення роману досить добре документована листами самого Берклі. Роман був присвячений французькому королю Людовику XIII. Публікація була здійснена завдяки «князю Республіки вчених» — абату Фабрі де Пейреску, з яким Берклі листувався з 1606 року. У латинському оригіналі роман витримав понад 50 видань і регулярно перевидавався аж до кінця XVIII століття, був переведений практично на всі європейські мови, включаючи польську (Вацлав Потоцький, 1697) і російську (Василь Тредіаковський, 1751). Роман цінували Гуго Гроцій, кардинал Рішельє, Готфрід Лейбніц, Йоганн Гете і Семюел Кольрідж. Потім «Аргеніда» була на довгий час забута, науковий інтерес до тексту проявився в кінці XIX століття, на рубежі XX—XXI століть було випущено кілька факсимільних видань. Наукове видання латинського тексту з паралельним англійським перекладом під редакцією Марка Райлі і Дороті Прітчард Хьюбер було зроблено в 2004 році.

Бароковий роман мав складний сюжет, основна фабула якого, хоча і поміщена в Античність, була заснована на подіях реальної історії Франції XVI століття — боротьбу короля, гугенотів і Ліги. Роман був збудований за авантюрною схемою з багатьма вставними епізодами, що ускладнюють дію. Схема сюжету зводиться до наступного: сицилійський цар Мелеандр після важкої боротьби переміг могутнього бунтівного вельможу Лікогена, до партії якого приєдналися гіперефаняни (тобто кальвіністи); придворний науковець Нікопомп (alter ego автора) безперервно дає поради Мелеандру і проповідує йому правоту монархічного принципу. Лікогену вдалося віддалити від двору вірного цареві вельможу Поліарха; після поразки Лікогена Поліарх, який давно закоханий в Аргеніду, доньку Мелеандра, отримує її руку, і роман закінчується тріумфом вірного кохання, з яким зливається тріумф царя над бунтівними феодалами.

Зміст

Джон Берклі на гравюрі Клода Меллау. Підпис під зображенням Гуго Гроція: лат. Gente Caledonius, Gallus natalibus hic est, Romam Romano qui docet ore loqui («Шотландського походження, народжений у Франції, він той, хто вчить римлян говорити як римляни»)

Сюжет

Григорій Гуковский, характеризуючи сюжет, писав:

Зміст «Аргеніди» не піддається короткому переказу, тому що роман написаний за авантюрною схемою, з цілим рядом вставних епізодів, що ускладнюють дію.

Бельгійський фахівець з новолатинської літературі Йозеф Ейсевейн стверджував, що Берклі майстерно вибудував романну структуру, яка гармоніювала як з античними, так і бароковими зразками. Сюжет заснований на безлічі натяків і інтригуючих моментів, які тримають читача в напрузі чи невіданні, пов'язують воєдино вставні новели і епізоди і розкриваються в фіналі роману. Зразком для в'язки епізодів і поступового розкриття сюжетних вузлів служила для автора «Енеїда».

Текст розділений на п'ять книг, зміст яких відповідає класициській драмі: від зав'язки до драматичної кульмінації (в третій книзі), яка є ядром всієї композиції. Далі йде розрядка і щасливий кінець. Авторський латинський текст не був розбитий на глави. Дія відбувається на Сицилії до заснування Риму і охоплює період в шість місяців.

Книга I

У першій книзі вводяться головні позитивні персонажі: цар Мелеандр і його дочка Аргеніда, а також друзі-придворні Поліарх і Архомброт. Вставний сюжет стосується обставин прибуття Архомброта з Африки на Сицилію і початку його дружби з Поліархом. Поліарх таємно закоханий в Аргеніду, і вона відповідає йому взаємністю, але не має права відкрито висловлювати свої почуття. Мелеандр віддається полюванню і розвагам, він закинув державні справи. Вірний воїн Поліарх втрачає прихильність царя і змушений покинути Сицилію. Архомброт займає його місце при дворі Мелеандра. На Поліарха звів наклеп бунтівний васал Мелеандра за іменем Лікоген, який також претендує на руку і серце Аргеніди. Однак засліплений гнівом цар не в змозі відрізнити правду від кривди і побачити, хто є істинним його союзником. В кінці першої книги Мелеандр і Лікоген укладають мир між собою, але всі навколишні розуміють, що він не триватиме довго.

Книга II

Розвиток сюжету. Двір Мелеандра переховується в фортеці Епейркте. У серці Архомброта пробуджується любов до Аргеніди, і він охоплений суперечливими пристрастями: вірністю другу Поліарху і зростаючою любов'ю до принцеси. Тим часом Поліарх відправився з Сицилії до Мавретанії і дізнався від тамтешньої королеви таємницю, сенс якої розкривається тільки в заключній, п'ятій, книзі. Лікоген плете інтриги при сицилійському дворі і починає відкрите повстання проти Мелеандра. На допомогу сіцілійському царю приходить цар Сардинії Радіробан. Введені в дію всі головні герої, політична криза перемежовується з любовними пригодами.

Література

• Bobek W. «Argenida» Wacława Potockiego w stosunku do swego oryginału : [пол.]. — Kraków : Skł. gł. w Kasie im. J. Mianowskiego, 1929. — 70 s. — (Prace historyczno-literackie, nr. 32).
• Bouchet F. L’Argénis néolatine de John Barclay: le premier «roman héroïque» (1621). — XVIIe siècle. — 1992. — Vol. 44, no. 2. — P. 169—188.
• The Cambridge Companion to Writing of the English Revolution / edited by N. H. Keeble. — Cambridge : Cambridge University Press, 2011. — 290 p. — (Cambridge Companions to Literature). — ISBN 0-521-64252-3.
• The Cambridge history of English literature / Ed. by Sir Adolphus William Ward, Alfred Rayney Waller. — Cambridge; N. Y. : Cambridge University Press; G. P. Putnam's Sons, 1910. — Vol. IV: Prose and Poetry Sir Thomas North to Michael Drayton. — P. 295—298. — 658 p.
• Carrier C. Trediakovskij und die 'Argenida' : ein Vorbild, das keines wurde : [нім.]. — München : Sagner, 1991. — 330 S. — (Specimina Philologiae Slavicae, bd. 90). — ISBN 3-87690-438-2.
• Cheney D. Reviewed Work(s): Argenis by John Barclay. — Renaissance Quarterly. — 2005. — Vol. 58, no. 2. — P. 697—699.
• Collignon A. Notes historiques, littéraires et bibliographiques sur «l’Argenis» de Jean Barclay. — Paris, Nancy : Berger-Levrault, 1902. — 182 p.
• Davis S. J. John Barclay and His «Argenis» in Spain. — Humanistica Lovaniensia. — 1983. — Vol. 32. — P. 28—44.
• IJsewijn J. John Barclay and His «Argenis». A Scottish Neo-Latin Novelist. — Humanistica Lovaniensia. — 1983. — Vol. 32. — P. 1—27.
• Invernizzi D. L'Argenis di John Barclay (1582-1621) e la sua influenza sul romanzo italiano del Seicento : [італ.]. — Milano : Università Cattolica del Sacro Cuore, 2016. — 427 p.
• Iwanowska A. Michał Abraham Troc i bracia Załuscy : [пол.]. — Kwartalnik Historii Nauki i Techniki. — 1989. — Vol. 34, no. 2. — S. 237—260.
• Jowitt C. Pirates and Politics in John Barclay's Argenis (1621). — The Yearbook of English Studies. — 2011. — Vol. 41, no. 1: Travel and Prose Fiction in Early Modern England. — P. 156—172.
• Koselleck R. Critique and Crisis: Enlightenment and the Pathogenesis of Modern Society. — Cambridge, Mass. : MIT Press, 1988. — x, 204 p. — (Studies in Contemporary German Social Thought). — ISBN 0-262-11127-6.
• Langford G. John Barclay’s «Argenis»: A Seminal Novel. — Studies in English. — 1947. — No. 26. — P. 59—76.
• Moore H. Romance: Amadis de Gaule and John Barclay's Argenis // The Oxford Handbook of English Prose 1500-1640 / Ed. by Andrew Hadfield. — Corby, UK : Oxford University Press, 2013. — P. 59—76. — 744 p. — (Oxford Handbooks of Literature). — ISBN 978-0-19-958068-2.
• Peil D. Die emblematischen Illustrationen zu John Barclays 'Argenis' // Text und Bild. Aspekte des Zusammenwirkens zweier Künste in Mittelalter und früher Neuzeit / Herausgegeben von Christel Meier und Uwe Ruberg. — Wiesbaden : Reichert, 1980. — S. 689—731. — ISBN 3-88226-068-8.
• Schmid K. F. Barclays Argenis, eine literarhistorische Untersuchung. — Rudolstadt : F. Mitzlaff, 1903. — 33 s.
• Smith D. B. John Barclay. — The Scottish Historical Review. — 1914. — Vol. 12, no. 45. — P. 37—59.
• Watanabe Akihiko. Reviewed Work: John Barclay: «Argenis» by Mark Riley, Dorothy Pritchard Huber. — The Classical World. — 2006. — Vol. 100, no. 1. — P. 74—76. — DOI:10.2307/25433987.
• Zurcher A. Seventeenth-century English romance : allegory, ethics, and politics. — N. Y. : Palgrave Macmillan, 2007. — 226 p. — ISBN 9780230605138.
• Гуковский Г. А. Русская литература XVIII века. Учебник. — М. : Гос. учеб.-педагог. изд-во, 1939.
• Дерюгин А. А. В. К. Тредиаковский — переводчик: становление классицистического перевода в России / под ред. М. Б. Борисовой. — Саратов : Издательство Саратовского университета, 1985.
• История польской литературы / Редакционная коллегия: В. В. Витт, И. С. Миллер, Б. Ф. Стахеев, В. А. Хорев. — М. : Наука, 1968. — С. 99—101.
• Липатов А. В. Польская литература [XVII в.] // История всемирной литературы: в 9 т.. — М. : Наука, 1987. — Т. 4. — С. 290—305.
• Николаев С. И. Ранний Тредиаковский (первый перевод «Аргениды» Д. Барклая). — Русская литература. — 1987. — № 2. — С. 93—99.
• Пресняков Г. А. Аргенида Джона Баркли. К проблеме генезиса философско-политического роман. — Нижний Новгород, 1997.
• Пумпянский Л. В. Тредиаковский // История русской литературы. — М.—Л. : Изд-во АН СССР, 1941. — Т. III: Литература XVIII века. Ч. 1. — С. 215—263.
• Пыпин А. Н., Спасович В. Д. История славянских литератур. В двух томах. — Изд. 2-е, вновь перераб. и доп.. — СПб. : Тип. М. М. Стасюлевича, 1881. — Т. 2. — С. 532—537.
• Тредиаковский В. К. Лирика, «Тилемахида» и другие сочинения / Сост. Г. Г. Исаев (и др.); предисл. Г. Г. Исаева, Г. Г. Глинина; комм. Т. Ю. Громовой. — Астрахань : Издат. дом «Астраханский ун-т», 2007. — 1000 прим. — ISBN 5-88200-974-X.
• Чижевський Д. К проблемам литературы барокко у славян // Українське літературне бароко: Вибрані праці з давньої літератури. — Київ : Обереги, 2003. — С. 394—445. — (Київська бібліотека давнього українського письменства. Студії; т. 4). — ISBN 966-513-051-X.