Тредіаковський Василь Кирилович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Тредіаковський Василь Кирилович
Василий Кириллович Тредиаковский
Trediak2.jpg
Василь Тредіаковський
Дата народження: 22 лютого (5 березня) 1703(1703-03-05)
Місце народження: Астрахань
Дата смерті: 6 (17) серпня 1769(1769-08-17) (66 років)
Місце смерті: Петербург
Національність: росіянин
Громадянство: Flag of Russia.svg Російська імперія
Мова творів: російська
Рід діяльності: поет
Напрямок: класицизм

Тредіако́вський Васи́ль Кири́лович (Тредьяковський) (22 лютого (5 березня) 1703(17030305) — 6 (17) серпня 1769) — російський учений і поет XVIII століття. У своїй праці «Новий і короткий спосіб до складання російських віршів» (1735) сформулював принципи російського силабо-тонічного віршування. Відома його поема «Тілемахіда» (1766).

Біографія[ред.ред. код]

Народився в 1703 році в Астрахані, в сім'ї священика. Вчився в школі ченців-капуцинів і повинен був прийняти сан, але за невияснених причин, в 1723 втік до Москви і вступив до Слов'яно-греко-латинську академії. Тут він написав перші свої драми «Язон» і «Тіт Веспасианів син» (не збереглися), а також «Елегію на смерть Петра Великого» 1725 і «Пісеньку» 1725.

У 1726 році Тредіаковський, не закінчивши курсу в Академії, відправився до Голландії і пробув два роки в Гаазі. Йому доводилося бідувати за кордоном: його прохання до Росії «визначити річну платню» для закінчення богословських і філософських наук не було взяте до уваги, тому що він числився таким, що втік з Академії. У Парижі, куди він з'явився «шедши пеш за крайней уже своей бедностию», в Сорбонні студіював математичні і філософські науки, слухав богослів'я, брав участь в публічних диспутах.

Повернувшись 1730 до Росії, Тредіаковський видав переклад роману Поля Тальмана «Їзда в острів любові» (1730). До перекладу додавалися вірші самого Тредіаковського російською, французькою і латинською мовами. Успіх книзі забезпечив сам зміст книги, присвячений зображенню відчуттів витонченої любові і пошани до жінки, нових у той час для російських читачів. У тій же книзі Тредьяковський помістив передмову, в якій вперше висловив думку про вживання в літературних творах російської, а не старослов'янської мови, як було до того часу.

Тредіаковський став придвордним поетом Анни Іванівни. У 1733 він був прийнятий на службу в Академію Наук із зобов'язанням «вычищать язык русской, пишучи как стихами, так и не стихами; давать лекции, ежели от него потребовано будет; окончить грамматику, которую он начал, и трудиться совокупно с прочиими над дикционарием русским; переводить с французского на русской язык все, что ему дастся».

З початку 1740 року поетична слава Ломоносова затьмарила Тредіаковського, а смерть Анни Іванівни і прихід в 1741 до влади Єлизавети погіршила становище Тредіаковського при дворі. Наступні роки Тредіаковський жив в крайній нужді, і його весілля в 1742 році лише погіршило це становище. Лише у 1745 одночасно з Ломоносовим його призначили професором Академії по кафедрі елоквенції, і це поліпшило його матеріальний стан.

Тредіаковський активно займався перекладами і видав дев'ятитомну «Древню історію» Ролленя, і шістнадцятитомну «Римську історію» того ж автора.

У 1766 він видав «Телемахіду» — вільний переклад «Пригод Телемаха» Фенелона, написаний гекзаметром. Твір і його автор відразу ж стають об'єктом кепкувань і нападів, так в «Ермітажному етикеті» імператриці Катерини II встановлено було жартівливе покарання за легку провину:

« Если кто противу вышеписанного проступится, то по доказательству двух свидетелей, за всякое преступление должен выпить стакан холодной воды, не исключая того и дам, и прочесть страницу „Тилемахиды“ (Третьяковского). А кто противу трех статей в один вечер проступится, тот повинен выучить шесть строк „Тилемахиды“ наизусть[1]  »

Помер Тредіаковський 6 серпня 1769.

Син Лев (17461812) — ярославський і смоленський губернатор.

Реформа російського віршування[ред.ред. код]

Тредіаковський є одним із засновників силабо-тонічного віршування в Росії.

Поезія XVI — початку XVII творилася на силабічній основі, тобто наголоси у вірші не були впорядковані, фіксованою була лише кількість складів. Такий тип вірша прийшов до Росії з Польщі.

У 1735 Тредіаковський видав «Новий і короткий спосіб до складання віршів Російських». У цій роботі він ввів поняття віршованої стопи, а на її основі — поняття ямбу і хорея. Віршовані рядки Тредіаковський запропонував будувати на основі хорея: «от стих … совершенен и лучше, который состоит только из хореев … а тот весьма худ, который весь иамбы составляют».

Фактично, Тредіаковський запропонував відновити традиційні розміри силабічного віршування (13-ти і 11-ти-складові) шляхом введення постійних наголосів і цезури.

У своїй праці Тредіаковський також дав визначення різних жанрів: сонета, рондо, епістоли, елегії, оди і т. д.; наводить багаточисельні приклади.

З критикою віршування, запропонованого Тредіаковським, виступив Ломоносов. У «Листі про правила російського вірша» (1739) він вказав, що окрім хорея, в російській поезії можна використовувати ямб, а також тридольні розміри — дактиль, амфібрахій, анапест. Також Ломоносов піддав сумніву твердження Тредіаковського, згідно з яким у вірші можуть використовуватися лише жіночі рими, ввівши в російський вірш чоловічі і дактилічні рими.

В цілому, Тредіаковський прийняв систему, запропоновану Ломоносовим, і навіть переписав декілька своїх колишніх од, з тим, щоб вони відповідали новим правилам віршування. Проте, одне питання викликало подальше обговорення: Ломоносов вважав, що ямбічні розміри личать для написання героїчних творів, зокрема, оди, а хорей «с природы нежность и приятность имеющий, должен составлять собой только элегический род стихотворения». Цієї ж думки дотримувався і Сумароков. Тредіаковський же вважав, що розмір сам по собі жодних емоційних відтінків не несе.

Ця суперечка знайшла наступне продовження: поети, що сперечалися, випустили книгу «Три оди парафрастичні псалму 143». У ній один і той же псалом був перекладаний Ломоносовим і Сумароковим — ямбом, а Тредіаковським — хореєм.

Творчість[ред.ред. код]

Творчість Тредіаковського викликала немало суперечок як за життя автора, так і після його смерті. З одного боку, частково під впливом протиборчих придворних і літературних угрупувань Тредіаковський залишився в історії як бездарний віршомаз, придворний інтриган, що плете змови проти своїх талановитих колег. Роман І. І. Лажечникова, що вийшов у 1835 році, «Крижаний Будинок» підтримував цей міф[2], що привело до того, що впродовж XIX століття ім'я Тредіаковського часто уживалося як лайливе для позначення бездарного поета. В той же час, О. С. Пушкін в статті про книгу Радіщева «Подорож з Петербурга до Москви» так відзивається про Тредіаковського:

« Тредьяковский был, конечно, почтенный и порядочный человек. Его филологические и грамматические изыскания очень замечательны. Он имел в русском стихосложении обширнейшее понятие, нежели Ломоносов и Сумароков. Любовь его к Фенелонову эпосу делает ему честь, а мысль перевести его стихами и самый выбор стиха доказывают необыкновенное чувство изящного. В "Тилемахиде" находится много хороших стихов и счастливых оборотов... Вообще изучение Тредьяковского приносит более пользы, нежели изучение прочих наших старых писателей. Сумароков и Херасков верно не стоят Тредьяковского...[3]  »

Ряд сучасних авторів називає Тредіаковського основоположником російської лірики Нового Часу,[4] російського класицизму XVIII століття з його антично-європейськими витоками[5], одним з найплідніших ідеологів і практиків російської буколічної поезії[6] і т. д.

Рання творчість Тредіаковського поза сумнівом опиняється в руслі т. з. російського літературного бароко з характерними для нього помпезністю стилю, нашаруваннями метафор, інверсіями, церковно-слов'янізмами. В той же час, будучи новатором, Тредіаковський заклав основні лінії формування російської лірики нового часу, блискуче розвинені пізніше Жуковським і Пушкіним. Пізні вірші Тредіаковського тяжіють до класицистичної традиції, що зароджується і розвивається сучасними йому Ломоносовим і Сумароковим. Проте, стати «зразковим класицистом» Тредіаковському так і не вдалося.

«Песни мирские». Любовна лірика[ред.ред. код]

Перші пісенні твори Тредіаковського датують 17251727 роками, тобто часом навчання в Слов'яно-греко-латинській академії, проте найцікавішими творами, створеними в цьому жанрі, слід вважати російські любовні вірші, що зародилися під впливом французьких салонових пісень в 1730-ті роки, тобто під час навчання Тредіаковського в Парижі.

На думку Н. П. Большухіної, на початку XVIII століття «Любовна (і ширше — світська) пісня знаходилася … за межею уявлень про вірш, поезію. Лише у 30-і роки XVIII століття вона буде усвідомлена як певний жанр і включена Тредіаковським в систему національних ліричних жанрів. Як один з характерних прикладів подібної творчості можна взяти „Вірші про силу любові“. У нім Тредіаковський звертається до античних і біблейських образів, відзначаючи позапростірну і позакультурну силу любові, яка „велика справа“. Така вистава була вельми у дусі французької пісенної традиції, проте для російської поезії була новою. У приватному листі Тредіаковський писав про те, „що сама природа, ця прекрасна і невтомна владичиця, піклується про те, щоб навчити все юнацтво, що таке любов“».[4]

Сильний вплив французької пісенної лірики також можна відзначити у вірші «Пісенька любовна» (1730). Вірш написаний у куплетній формі, а два завершуючі рядки кожного куплета утворюють рефрен. Присутня характерна для французької поезії наявність чоловічої рими поряд з жіночою.[6] Любов у вірші розглядається як порив, неусвідомлювана і непіддатлива рефлексії. Ліричний герой «гине від любові» не в силах розібратися, що з ним відбувається.

Українські переклади[ред.ред. код]

На українську мову Тредіаковсього перекладав Лубківський Роман Мар'янович.

Пам'ять[ред.ред. код]

У Астрахані є вулиця Тредіаковського. Заснована літературна премія Тредіаковського. З 2001 року в Астрахані щорік проводиться обласний конкурс самодіяльних поетів «З Тредіаковським — в 21 століття»[7].

Тредіаковський в художній літературі[ред.ред. код]

Тредіаковський є одним із персонажів історичного роману «Слово і діло» російського письменника Валентина Пікуля.

Також історичні повісті Юрія Нагибіна «Беглец» (Утікач) і «Остров любви» (Острів любові) розповідають про Тредіаковського.

Бібліографія[ред.ред. код]

Бібліографія, згідно з Літературною Енциклопедією 1929—1939[8]

Видання творів[ред.ред. код]

  • Езда в остров любви, 1730;
  • Речь… к членам Российского собрания…, СПБ [1735];
  • Новый и краткий способ к сложению российских стихов, СПБ, [1735];
  • Сочинения и переводы как стихами, так и прозою, 2 тт., СПБ, 1752;
  • Сочинения, изд. А. Смирдина, 3 тт. (в 4 книгах), СПБ, 1849;
  • Избранные сочинения, изд. П. Перевлесского, М., 1849;
  • Стихотворения Тредиаковского, в кн.: «Русская поэзия» под ред. С. А. Венгерова, т. I, вып. I, СПБ, 1893, и вып. VI, СПБ, 1897;
  • Стихотворения, под ред. акад. А. С. Орлова, изд. «Советский писатель» [Л.], 1935 (Библиотека поэта, под ред. М. Горького);
  • В. Тредиаковский, М. Ломоносов, А. Сумароков — Стихотворения, изд. «Советский писатель» [Л.], 1935 (Биб-ка поэта, малая серия, № 4)

Література про Тредіаковського[ред.ред. код]

  • Сборник материалов для истории имп. Академии наук в XVIII в., издал А. Куник, ч. I, СПБ. 1865;
  • Пекарский П., История имп. Академии наук, т. II, СПБ, 1873 (детальна біографія Тредіаковського);
  • Русская поэзия, под ред. С. А. Венгерова, т. I, вып. VI, СПБ, 1897 (примітки, збірка критичних відгуків про Тредіаковського);
  • Перетц В. Н., Историко-литературные исследования и материалы, т. III — Из истории развития русской поэзии XVIII в., СПБ, 1902 [гл. III. В. Тредиаковский как новатор в области теории поэзии и русского стиха].
  • Соболевский А. И. в «Сб. Отд. русск. яз. и слов. Акад. наук», т. LXXXI, № 2, СПБ, 1905;
  • Орлов А. С., «Тилемахида» В. К. Тредиаковского, в кн.: XVIII век, сборн. статей и материалов, изд. Академии наук СССР, М. — Л., 1935.

Примітки[ред.ред. код]

  1. http://www.vehi.net/brokgauz/all/119/119565.shtml
  2. http://www.lib.ru/HIST/LAZHECHNIKOW/leddom.txt
  3. Пушкин. Полн. собр. соч., т. 11. М.--Л., 1949, стр. 253--254. См.: Е. В. Матвеева. Пушкин и Тредиаковский. -- "Ученые записки Ленинградского государственного педагогического института им. Герцена", 1949, т. 76
  4. а б Большухина В. П. В. К. Тредиаковский и возникновение новой русской лирики // В. К. Тредиаковский и русская литература. Отв. ред. А. С. Курилов. — М.: ИМЛИ РАН, 2005
  5. Курилов А. С. В. К. Тредиаковский и литературно-художественные движения в России XVIII в// В. К. Тредиаковский и русская литература. Отв. ред. А. С. Курилов. — М.: ИМЛИ РАН, 2005
  6. а б Шеина Ю. В. Буколика у В. К. Тредиаковского// В. К. Тредиаковский и русская литература. Отв. ред. А. С. Курилов. — М.: ИМЛИ РАН, 2005
  7. http://7travel.ru/regions/Astrakhan_land_of_singers_and_artists/
  8. Тредиаковский // Литературная энциклопедия: В 11 т. — М., 1929—1939. Т. 11. — М.: Худож. лит., 1939. — Стб. 378—381.

Література[ред.ред. код]