Герман Ленц

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Герман Ленц
Народився26 лютого 1913(1913-02-26)[1][2][…]
Штутгарт, Німецька імперія[1][4][…]
Помер12 травня 1998(1998-05-12)[1][2][…] (85 років)
Мюнхен, Німеччина[1]
ПохованняПівнічний цвинтар (Мюнхен)d
Країна Німеччина
Діяльністьписьменник, поет, прозаїк-романіст
Alma materГайдельберзький університет Рупрехта-Карла
Роки активностіз 1936
ЧленствоНімецька академія мови і поезії і Баварська академія витончених мистецтв
УчасникДруга світова війна
Нагороди
CMNS: Герман Ленц у Вікісховищі

Герман Карл Ленц (нім. Hermann Lenz; 26 лютого 1913, Штутгарт — 12 травня 1998, Мюнхен) — німецький письменник.

Біографія

[ред. | ред. код]
Вхідні двері будинку батьків Ленца в Кюнцельзау

Герман Ленц, син учителя малювання Германа Фрідріха Ленца та його дружини Елізи, до одинадцяти років ріс у Кюнцельзау, а потім у Штутгарті. Закінчив реформовану середню школу для хлопчиків у Штекках. Припинивши навчання теології в Тюбінгені, він з 1933 року почав вивчати історію мистецтва, філософію, археологію та німецьку мову в Мюнхені. У 1935/1936 роках він переїхав до Університету Рупрехта Карла в Гейдельберзі, а потім повернувся до Мюнхена.[6] Після ранніх, яскравих читацьких вражень (Едуард Меріке, Адальберт Штіфтер, Артур Шніцлер, Гуго фон Гофманнстал та інші) Ленц взявся писати свої перші вірші та прозові твори. У 1936 році через посередництво Георга фон дер Врінга вийшла його перша збірка віршів, після якої перед війною вийшло оповідання «Тихий дім», яке було згодом декілька разів перероблене.

З 1940 року Ленц був солдатом. Брав участь у західній кампанії та війні проти Радянського Союзу, до 1946 року перебував у полоні в США. Досвід студентського часу та участь у війни стали основою всієї його літературної творчості. ВІдпочатку вбачаючи себе противником націонал-соціалізму, Ленц знайшов для себе притулок у внутрішньому світі - бідермаєр або віденський fin de siècle – який став декораціями багатьох його текстів і об'єктом роздумів для незліченних монологів персонажів. Після повернення з полону Ленц, окрім секретарської роботи в культурних установах, цілком віддався письменницькій діяльності. У 1946 році він одружився з мистецтвознавицею Йоганною Траутвайн, дочкою мікробіолога Курта Траутвайна, з якою він зустрічався ще з 1937 року ДО 1975 року вони обоє жили в будинку батьків Ленца в Штутгарті; лише суперечки, пов'язані зі спадком, змусили його переїхати до дружини в Мюнхен.

Протягом багатьох років, поки не прийшли визнання і слава, Ленц отримував мало уваги від критиків. Пітер Гандке допоміг йому досягти прориву в 1973 році. Одне з його фантастичних оповідань було схвалене Томасом Манном: «У них розповідний час розчиняється, минуле постає як теперішнє»[7].

Між 1936 і 1997 роками Ленц опублікував більше 30 книг. «Я просто впертий шваб», — сказав Герман Ленц з нагоди свого 85-річчя 26 лютого 1998 року — незадовго до смерті в травні того ж року.

У жовтні 1951 року Герман Ленц читав групі 47 у Лауфенмюле у Вельцгаймському лісі з попередньої версії роману «Полудень однієї пані», першої частини «Внутрішнього району» . Його дистанційоване ставлення до групи збігається зі ставленням Пауля Целана, який читав перед Групою 47 роком пізніше. Його досвід був включений до роману «Ein Fremdling» («Чужий»).[8]

Житловий будинок Германа Ленца в Штутгарті

Творчість

[ред. | ред. код]

У центрі творчості — дев'ятитомний цикл автобіографічних романів про персонажа-альтер-его Ойгена Раппа, який розпочався «Покинутими кімнатами» (1966) і завершився романом «Друзі» (1997). Цей цикл також називають Швабською хронікою. Ця серія романів, що не має аналогів у німецькомовній літературі після 1945 року, досліджує важливі автобіографічні зрізи і водночас висвітлює політичну історію Німеччини у ХХ столітті. Особливо визначними вважаються романи «Інший час» (1968) та «Новий час» (1975), які змальовують повсякденне протистояння з Третім Рейхом. Сам Ленц описував головного героя Ойгена Раппа як «народну версію письменника Германа Ленца». Як і Євген Рапп, інші персонажі його романів — не «герої», а часто звичайні люди, яким притаманна особлива людяність. Як наслідок, його книги захоплюють не стільки драматичними сюжетами, скільки змістом і впливом їхньої образної мови. Ленц відштовхується від автобіографічної концепції: «Писати так, як є» — одна з його центральних сентенцій. Він намагається розгледіти метафізичне підґрунтя в точно зображених деталях життя, в якому «минуле і теперішнє перетікають одне в одне».

У таких книгах, як «Дама і Шарфріхтер» (1973) та «Мандрівник» (1986), Ленц неодноразово успішно поєднував автобіографічний і трансцендентний компоненти свого письма. Його найяскравішим стилістичним прийомом є форма «внутрішнього діалогу», яка робить перспективу персонажа прозорою і переводить відображення зовнішнього світу безпосередньо в почуття. Ленц опублікував велику кількість романів та оповідань. Такі, як «Поява» (1979) та «Спогад про Едуарда» (1981), занурюють у світ XIX століття або, як трилогія «Внутрішній район», завершена у 1980 році, створюють свідомі контрпроекти до його власної біографії. Іноді, особливо у «Подвійному погляді» (Das doppelte Gesicht, 1949) або «Дзеркальній хатині» (Spiegelhütte, 1962), Ленц дотримувався наративних традицій, що перегукуються з формами магічного реалізму. Герман Ленц «все життя працював у сфері сюрреалізму, у сфері фантазії, яка належала лише йому»[9] .

У 1991 році він отримав Баварську літературну премію (премію Жана Поля)[10] на знак визнання його всієї літературної діяльності.

Твори

[ред. | ред. код]

Оповідання

[ред. | ред. код]
  • Das stille Haus — Erzählung. Stuttgart: Dt. Verlags-Anst. 1947. (Erzähler von morgen; Bd. 1)
  • Das doppelte Gesicht — drei Erzählungen. Stuttgart: Dt. Verl.-Anst., 1949.
  • Die Abenteurerin — Erzählung. Stuttgart: Dt. Verl.-Anst., 1952. (Die Stern-Ausgaben)
  • Nachmittag einer Dame. Neuwied [u. a.]: Luchterhand, 1961.
  • Dame und Scharfrichter — Erzählung. Köln: Hegner, 1973.
  • Der Tintenfisch in der Garage — Erzählung. Frankfurt am Main: Insel 1977.
  • Erinnerung an Eduard — Erzählung. Frankfurt/M.: Insel-Verl., 1981.
  • Der Letzte — Erzählung. Frankfurt a. M., Suhrkamp, 1984. (Bibliothek Suhrkamp; 851)
  • Der Käfer und andere Geschichten. Passau: Refugium Verlag 1989 (Reihe Refugium; 3)
  • Jung und alt — Erzählung. Frankfurt am Main: Insel 1989.
  • Hotel Memoria — Erzählungen. Frankfurt am Main, Insel 1990. (Insel-Bücherei 1115)
  • Schwarze Kutschen — Erzählung. Frankfurt am Main: Insel 1990.
  • Jugendtage — Erzählung. Passau, Reche, 1993. (Reihe Refugium; 14)
  • Zwei Frauen — Erzählung. Frankfurt am Main: Insel 1994.
  • Feriengäste — Erzählungen. Mit einem Nachw. von Peter Hamm. Regensburg — Mittelbayerische Dr.- & Verl.-Ges., 1997.
  • Die Schlangen haben samstags frei — Erzählungen. Hrsg. und mit einem Nachwort versehen von Rainer Moritz. Frankfurt am Main: Insel 2002.

Романи

[ред. | ред. код]
  • Der russische Regenbogen — Roman. Luchterhand, Darmstadt [u. a.] 1959.
  • Spiegelhütte. Hegner, Köln [u. a.] 1962.
  • Die Augen eines Dieners — Roman. Hegner, Köln / Olten 1964.
  • Im inneren Bezirk — Roman. Hegner, Köln [u. a.] 1970.
  • Der Kutscher und der Wappenmaler — Roman. Hegner, Köln 1972.
    • Erstfassung: Die Geschichte vom Kutscher Kandl. Mit einem Nachwort von Norbert Hummelt. Nimbus, Wädenswil 2019 (postume Veröffentlichung)
  • Die Begegnung — Roman. Insel, Frankfurt am Main 1979.
  • Der innere Bezirk — Roman in drei Büchern [Nachmittag einer Dame — Im inneren Bezirk — Constantinsallee]. Insel, Frankfurt am Main 1980

Романи Ойгена Раппа

[ред. | ред. код]

Цикл автобіографічних романів під загальною назвою «Минуле теперішнє» :

  1. Verlassene Zimmer — Roman. Hegner, Köln / Olten 1966.
  2. Andere Tage — Roman. Hegner, Köln / Olten 1968.
  3. Neue Zeit — Roman. Insel, Frankfurt am Main 1975.
  4. Tagebuch vom Überleben und Leben — Roman. Insel, Frankfurt am Main 1978.
  5. Ein Fremdling — Roman. Insel, Frankfurt am Main 1983.
  6. Der Wanderer — Roman. Insel, Frankfurt am Main 1986.
  7. Seltsamer Abschied — Roman. Insel, Frankfurt am Main 1988.
  8. Herbstlicht — Roman. Insel, Frankfurt am Main / Leipzig 1992.
  9. Freunde — Roman. Insel, Frankfurt am Main / Leipzig 1997.

Вірші

[ред. | ред. код]
  • Gedichte. Ellermann, Hamburg 1936 (Blätter für die Dichtung. Die Jungen, Band 9)
  • Wie die Zeit vergeht. Colloquium poeticum Band 6. Herausgegeben von Levke Sörensen. Corvus Verlag, Frankfurt 1977.
  • Zeitlebens. Gedichte 1934—1980. Schneekluth, München 1981 (Münchner Edition. Herausgegeben von Heinz Piontek), ISBN 3-7951-0708-3.
  • Zu Fuss. Gedichte. Keicher, Warmbronn 1987. (Reihe Roter Faden, Band 9), ISBN 3-924316-17-1.
  • Rosen und Spatzen. Mit einer Laudatio auf Hermann Lenz von Peter Hamm. Verlag Klaus G. Renner, München 1991, ISBN 3-927480-12-6.
  • Vielleicht lebst du weiter im Stein. Gedichte. Ausgewählt und mit einem Nachwort versehen von Michael Krüger. Suhrkamp, Frankfurt am Main 2003, (Bibliothek Suhrkamp, Nummer 1371), ISBN 978-3-518-22371-0.

Листування

[ред. | ред. код]
  • Пауль Целан, Ганне та Герман Ленц: листування. З трьома листами від Жизель Селан-Лестранж. Під редакцією Барбари Відеманн (включаючи а.). Suhrkamp, Франкфурт-на-Майні 2001.
  • Петер Гандке, Герман Ленц: Репортер дня. Листування. Insel Verlag, Франкфурт-на-Майні 2006.
  • Герман Ленц — Райнер Малковскі: Це було так, ніби ми деякий час гуляли разом. Листування 1991—1998. Під редакцією Ренате фон Деммінг. Видавництво Ulrich Keicher, Warmbronn 2007.
  • Герман Ленц, Ганна Траутвайн. «Всередині не впливають зовнішні обставини». Листування 1937—1946 рр. За редакцією Майкла Швідталя. Suhrkamp, Берлін 2018, ISBN 978-3-458-17772-2.

Нагороди, відзнаки, премії

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г Deutsche Nationalbibliothek Record #118571648 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ а б Discogs — 2000.
  4. ↑ http://www.pnreview.co.uk/cgi-bin/scribe?item_id=3369
  5. ↑ http://www.goethe.de/kue/lit/prj/dle/stu/len/enindex.htm
  6. ↑ Zu dieser Zeit siehe Stadt Heidelberg (Hrsg.): Erlebte Geschichte erzählt. 1994—1997. Wunderhorn, Heidelberg 2000, ISBN 3-88423-175-8, S. 61–73 (Gespräch zwischen Lenz und Michael Buselmeier)
  7. ↑ Hans Maier (geb. 1931): Der Zauber wirkt nach bis heute, in NZZ, 1. September 2018, S. 45, https://www.nzz.ch/feuilleton/hermann-lenz-ld.1411956
  8. ↑ Nachweise in: Paul Celan, Hanne und Hermann Lenz: Briefwechsel. Mit drei Briefen von Gisèle Celan-Lestrange. Hrsg. von Barbara Wiedemann (u. a.). Suhrkamp, Frankfurt am Main 2001, S. 8, S. 169 (Anmerkung 10); Ein Fremdling, S. 77–85.
  9. ↑ Hans Maier (geb. 1931): Der Zauber wirkt nach bis heute, in NZZ, 1. September 2018, S. 45, https://www.nzz.ch/feuilleton/hermann-lenz-ld.1411956
  10. ↑ [Архівовано [Дата відсутня], у www.km.bayern.de], Bayerisches Staatsministerium für Bildung und Kultus, Wissenschaft und Kunst

Посилання

[ред. | ред. код]


Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Герман_Ленц&oldid=43032791