Едуард Меріке

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Едуард Меріке
нім. Eduard Mörike
Ім'я при народженні нім. Eduard Friedrich Mörike
Народився 8 вересня 1804(1804-09-08)[1][2][…]
Людвігсбург, Штутгарт, Баден-Вюртемберг[2][4][5]
Помер 4 червня 1875(1875-06-04)[2][1][…] (70 років)
Штутгарт, Німецька імперія[2][4]
Поховання Празький цвинтар Штутгартаd[6]
Країна  Королівство Вюртемберг
Діяльність поет, письменник, перекладач, парох, викладач університету, рисувальник, оповідач, Lutheran pastor
Alma mater Eberhard-Ludwigs-Gymnasiumd, Тюбінгенська богословська семінарія (1826) і Evangelical Seminaries of Maulbronn and Blaubeurend
Мова творів німецька
Magnum opus Q19193784? і Q1951309?
Конфесія лютеранство
Батько Carl Friedrich Möriked
Мати Charlotte Möriked
Брати, сестри August Möriked
Автограф
Нагороди
орден Максиміліана «За досягнення в науці та мистецтві» орден Фрідріха

CMNS: Едуард Меріке у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Едуард Меріке (нім. Eduard Mörike) — німецький поет, прозаїк, перекладач.

Біографія[ред. | ред. код]

Батько був лікарем, мати — дочкою пастора. Батько помер в 1817 році. Едуард навчався в латинській школі в Людвігсбурзі, потім в семінарії в Бад-Урах, закінчив богословський факультет Тюбінгенського університету. Другом його студентських років був рано померлий поет Вільгельм Вайблінгер, який представив Меріке вже хворому Гельдерліну. Історія цього знайомства описана Германом Гессе в оповіданні «У Перселлевском садовому будиночку».

З 1826 Меріке служив помічником пастора в різних парафіях Баден-Вюртемберга, в 1834 році отримав нарешті пасторське місце в Клеверзульцбахе під Вайнсбергом. У 1851 році за станом здоров'я (він відрізнявся хворобливістю і схильністю до іпохондрії) вийшов у відставку, став викладати німецьку літературу в школі для дівчаток в Штутгарті, в 1866 році вийшов у відставку і тут.

Творчість[ред. | ред. код]

Належав до так званої швабської школи німецьких романтиків (Л. Уланд, В. Гауф та ін.) На багато з його віршів, які відрізняються рідкісною навіть для романтиків мелодійністю, написані пісні. Відома також його проза: роман «Художник Нольте» (1832), повість «Моцарт на шляху до Праги» (1856). Переклав Гомерівські гімни, вірші Анакреонта, Феокріта та інших грецьких поетів.

Популярність і визнання[ред. | ред. код]

Вірші Меріке були покладені на музику Р. Шуманом, І. Брамсом, Г. Вольфом, Х. Пфіцнером, М. Регера, Робертом Францом та ін. До образу придуманої Меріке в «Художника Нольтене» райської землі Орплід не раз звертався Хосе Лесама Ліма.


Переклади українською[ред. | ред. код]

Українською мовою Василієм Стусом була перекладена повість "Моцарт на шляху до Праги"[7].

Джерела[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. а б в г Рубинова Е. Я. Мёрике // Краткая литературная энциклопедияМосква: Советская энциклопедия, 1962. — Т. 4. — С. 776.
  3. а б Benezit Dictionary of ArtistsOUP, 2006. — ISBN 978-0-19-977378-7
  4. а б Deutsche Nationalbibliothek Record #118583107 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  5. https://zkm.de/en/person/eduard-moerike
  6. Find a Grave — 1996.
  7. Василь Стус. Критика. Особливості творчості В. Стуса. Архів оригіналу за 18 вересня 2018. Процитовано 18 вересня 2018.

Поилання[ред. | ред. код]