Едуардо Шерер
| Едуардо Шерер | |
|---|---|
 | |
| Президент Парагваю | |
| 15 серпня 1912 — 15 серпня 1916 | |
| Попередник | Еміліано Ґонсалес Наверо |
| Наступник | Мануель Франко |
| Народився |
2 грудня 1873[1][2] Каазапа, Парагвай |
| Помер |
12 листопада 1941[1][2] (67 років) Буенос-Айрес, Аргентина |
| Похований | Реколета (цвинтар, Асунсьйон) |
| Відомий як | підприємець, політик, журналіст |
| Громадянство | Парагвай |
| Національність | парагваєць |
| Політична партія | Ліберальна партія (Парагвай)d |
| Батько | Сантьяго Шерер |
| Мати | Ізабель Віра-і-Арагон |
| У шлюбі з | Матильда Гейзеке |
| Діти | Христиана Гейзеке |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Едуардо Шерер (ісп. Eduardo Schaerer Vera y Aragón; 2 грудня 1873, Каазапа, Парагвай — 12 листопада 1941, Буенос-Айрес, Аргентина) — парагвайський політик, президент Парагвая.
Ранні роки[ред. | ред. код]
Шерер народився у місті Каасапа, його батьками були Сантьяго Шерер та Ізабель Віра-і-Арагон. Батько був швейцарцем, уродженцем Фордемвальда, Аарґау, а його дружина, Матильда Гейзеке, уродженка Гамбурга, донька Христиана Гейзеке, консула Австро-Угорської імперії у Парагваї.
Едуардо почав навчання у рідному місті, а відтак вступив до Національного коледжу Асунсьйона. Зайнявся бізнесом як батько, а також захопився політикою і журналістикою. Став одним зі співзасновників газети «El Diario» і засновником газети «La Tribuna».
Політична кар'єра[ред. | ред. код]
У 1908 Шерер підтримав військовий переворот Альбіно Хари.
З 5 липня 1908 по 17 січня 1911 займав посаду мера Асунсьйона, а також займав посаду директора митниці, голови Міністерства внутрішніх справ (1912) і сенатора (1921).
15 серпня 1912 Шерер був обраний Президентом Парагваю.
Його кабінет складався з авторитетних політиків: Еусебіо Аяла (міністр іноземних справ), Мануель Гондра (військовий і морський міністр), Фелікс Пайва (міністр юстиції, культури і народної просвіти), Хосе Педро Монтеро (міністр внутрішніх справ).
Пізніше Гондра перейшов на посаду міністра іноземних справ, полковник Патрісіо Ескобар став військовим і морським міністром, Еусебіо Аяла — міністром фінансів, культури і народної просвіти, а Белісаріо Ріварола — міністром юстиції.
З правління Шерера почався період політичної стабільності, котрий тривав майже десять років.
1912 д-р Мануель Франко призначений ректором університету. 1913 почалася електрифікація Парагваю, з'явились телеграф і електричні трамваї.
Шерер провів програму державної зайнятості, організовуючи громадські роботи з благоустрою вулиць, асфальтування, знесення старого центрального ринку і старих будинків.
В освітній галузі запровадження навчання англійській мові в середній школі як іноземної. Шерер відкрив школи в трьох історичних містах: Вільяррика, Енкарнасьйон і Пілар, а також в Барреро-Ґранде.
1 січня 1915 в Асунсьйоні відбулася спроба військового перевороту на чолі з доктором Ґомесом Фрейре Естевесом і його братом, доном Луїсом Естевесом. Військові заарештували Шерера, але путч провалився.
Шерер став першим цивільним президентом, котрий зумів закінчити свій мандат без військових заколотів.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #1056190787 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
|
