Очікує на перевірку

Ефеський собор

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ефеський собор

Фреска з зображенням собору. Робота іконописця Діонісія у соборі Різдва Богородиці Пафнутієво-Боровського монастира, XV століття
Статус:ІІІ Вселенський собор
Визнають:Християнської церкви, крім несторіан
Дата:431
Місце:Ефес
Скликав:Феодосієм II
Головування:Феодосія II і
святого Кирила Олександрійського
Учасникивід 200 до 250 єпископів
(у першу чергу східної частини Римської імперії; папські легати прибули пізніше)
Причини проведенняКонфлікт навколо вчення Несторія, засудження несторіанства
Медіафайли на Вікісховищі

Ефе́ський собо́р — Вселенський собор християнської церкви, що відбувся у місті Ефес (Мала Азія) у 431 році. Скликаний за ініціативою імператора Феодосія II, щоб покласти край дискусіям[1]. На Соборі були присутні 200 єпископів[2]. Собор, засудивши вчення Несторія (несторіанство) як єресь, ухвалив визнавати в Ісусі Христі з часу його втілення (Різдва) єдність двох природ: божественної і людської, а отже, сповідувати Ісуса Христа як істинного Бога та істинну Людину. Собор проголосив визнання Пресвятої Діви Марії Богородицею. Було остаточно затверджено текст Нікео-Константинопольського Символу віри і категорично заборонено вносити до нього будь-які зміни і доповнення. Патріарха Несторія відправили в заслання. Крім того, було розділено свята Богоявлення і Різдво Христове. Богоявлення було постановлено святкувати — 6 січня, а Різдво Христове — 25 грудня.

Передумови Собору

[ред. | ред. код]

Приводом для скликання Собору був конфлікт між Константинопольським Патріархом Несторієм, який проповідував роздільне існування божественного та людського у Христі і називав Марію «Христородицею», та Александрійським архієпископом Кирилом, який проповідував з'єднання цих двох початків в Ісусі Христі і називав Марію «Богородицею»[3]. Несторія підтримували Антіохійські патріархи, тоді як Кирила — представники Папи Римського.

Навіть перебуваючи під вартою, Кирило Александрійський виявився більш вправним дипломатом. І на поміч собі він закликав старця Далматія — святого і шанованого всіма ігумена, що 48 років не виходив зі своєї обителі. Далматій на чолі розлюченої юрби прийшов до палацу імператора і став просити, щоб відпустили Кирила і Мемнона, а Несторія залишили в ув'язненні. Такі прояви громадського непорядку занепокоїли Феодосія і він змушений був затвердити рішення ІІІ Вселенського собору, який провів Кирило, і визнав переконання Несторія єретичними[4]. Кирила було повернуто на Александрійську кафедру, а Несторія вигнано у віддалену єгипетську оазу, де незабаром помер, його твори спалено, його послідовників піддано анафемі та гонінням після наступного, Халкедонського собору 451 року.

Кирило Александрійський був канонізований. Окрім засудження несторіанства, якому було присвячено 6 правил, Собор також заборонив сповідувати інші символи віри окрім Нікейського (7-ме правило) та затвердив автокефалію Кіпрської церкви[5], що заперечувалася Антіохійською церквою. 7-ме правило пізніше використовувалося православними полемістами проти латинської вставки «filioque».

Хоч насправді це не поклало край самим христологічним суперечкам. Послідовники Несторія у VI—VIII століттях створили кілька осередків християнської культури у Персії і Середньому Сході. Несторіанське вчення про Ісуса-Людину у великій мірі ріднило несторіанців із мусульманами, які вшановують Ісуса, як одного з найбільших пророків. У XIII столітті за часів Арабського халіфату несторіанська церква налічувала 25 митрополій і близько 150 єпископій. Одне з монгольських племен цілком прийняло несторіанство. Зрештою, й самі послідовники Несторія досі існують. Численні несторіанські громади є сьогодні в Каліфорнії, у США, Ірані та Туреччині.

З іншого боку, у борні ортодоксів із несторіанством виникла інша єресь — євтихіанство чи монофізитство, від давньогрецької μόνος — «один, єдиний» та φύσις — «природа, єство», які відстоювали лише Божественне походження Ісуса Христа. Основоположником монофізитства вважається радикальний прибічник Кирила Александрійського архімандрит Євтихій — ігумен одного з константинопольських монастирів. У 451 році на IV Вселенському Соборі у містечку Халкідон під Константинополем (тепер район Стамбула) монофізитство визнане єрессю. Втім, ієрархи кількох церков не пристали до такого рішення IV Собору. І донині існує непорозуміння поміж помісними Церквами. Приміром, Коптську, Ефіопську, Вірменську Церкви деякі православні патріархії і католики й досі вважають монофізитськими.

Джерела до вивчення Собору

[ред. | ред. код]

Після ІІІ-ого Вселенського (Ефеського) собору залишилась, доволі змістовна джерельна база, а саме до наших часів збереглися протоколи зібрань та інші допоміжні документи.

Акти Собору відомі в декількох рукописних зібраннях, на грецькій і латинській мовах. У них крім протоколів соборних засідань знаходяться документи, що з'явилися як до відкриття Собору (428—431), так і після нього (431—435). Ймовірно, вже в ході Собору або відразу після його закінчення і   прихильники св. Кирила, Александрійського, його догматичні супротивники, тобто несторіани, почали провадити роботу зі складання збірки документів, що належать до діяльності Собору. Вже незабаром після його закриття акти перших 5 діянь були в Римі у папи св. Целестина I («Послання до святого і благочестивого служителя Целестина» відправлене під час п'ятого діяння собору). Оригінал соборних діянь, до нашого часу не зберігся, але ще у 2-й половині VII ст. зберігався у 2 томах в архіві Константинопольської Патріархії і зачитувався в першому діянні VI Вселенського Собору (680).

Найповніше зібрання документів III Вселенського Собору  грецькою мовою відомо під назвою «Ватиканські зібрання». Ватиканська бібліотека є однією з найбільших у світі і рукописи та книги (особливо богословського змісту), які в ній зберігаються, часто є унікальними.

Зібрання П'єра Сег'є, за складом аналогічне до Ватиканського, і Афінське зібрання містять ряд документів, які відсутні в інших збірках або збережені тільки в латинському перекладі. П'єр Сег'є (1588—1672) був канцлером Франції і членом Французької академії. Відзначився (в науковому плані) тим, що був дуже освіченою людиною та зібрав величезну бібліотеку, що налічувала близько чотирьох тисяч старовинних рукописів і десять тисяч книг.

Що стосується перекладу діянь на латинську мову, то, ймовірно, найбільш точно відтворює первісний грецький текст Турське зібрання, що виникло під час суперечки про «Три Глави», тобто до середини VI ст. Суперечка про «Три Глави» була однією з передумов скликання II Константинопольського собору. Її суть полягала в засудженні несторіанських поглядів Феодора Мопсуетського, Феодорита Кірського та Іви Едеського.

Близький до нього за часом створення Палатинський збірник, ймовірним упорядником якого вважають Іоанна Максентія, активного борця проти несторіанства в першій чверті VI ст. та учасника теопасхітської суперечки; це зібрання відкривається роботами Марія Меркатора, очевидця подій початкового етапу несторіанської суперечки, який зробив переклад значного числа листів і проповідей Несторія на латину. Теопасхізм — вчення, що виникло в процесі боротьби з несторіанством. Його суть полягала в тому, що на хресті постраждав Бог Логос (всупереч строгому дифізитству, яке твердить, що постраждав саме Ісус Христос).

Веронське зібрання, значно коротше, ніж Турське, мало на меті показати, що св. Кирило, як у суперечці з Несторієм, так і у відносинах з Іоанном, єпископом Антіохійським, діяв у повній згоді з Римським престолом, і включає декілька листів папи св. Целестина, котрих немає в інших збірках. Апостольський Престол  завжди ставився до діянь соборів з особливою увагою, оскільки вони засвідчували його ортодоксальність — Римські патріархи, на кожному Вселенському соборі приймали сторону правовірних і осуджували єресі (аріанство, несторіанство, монофізитство, монофелітство та ін.).

Збірка з бенедиктинського монастиря Монте-Кассіно, що існує у 2 частинах, була складена дияконом Римської Церкви Рустиком, племінником папи Вігілія, активним захисником «Трьох Глав», котрий після повернення із заслання по смерті імператора  Юстиніана I (565) скористався бібліотекою монастиря акимітів у Константинополі. Бібліотека Монте-Кассіно є однією з найстарших монастирських бібліотек, тож її зібрання містять цінні і старовинні матеріали. 1-ша частина цього зібрання є виправленим із грецького оригіналу тексту Турського зібрання. 2-га частина містить «Синодик проти трагедії Іринея», при складанні котрого Рустик користувався 4 різними джерелами: підбіркою документів (в тому числі і соборних) об'єднаних і прокоментованих другом Несторія комітом Іринеєм (Рустик зберіг найважливіші зауваження Іринея); збіркою листів Ісидора Пелусіота; документами, збереженими послідовниками Діоскора, архиєпископа Александрійського; 2 листами св. Кирила до Сукцесса.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Ігор (Ісіченко). Загальна церковна історія: Курс лекцій для вищих духовних шкіл / Ігор (Ісіченко). — Харків: Акта, 2001. – 601 с. — Бібліогр.: с. 580—589(224 назв.). — ISBN 966-7021-74-2
  • Паренте П. Т. 1. Богослов'я Христа. — Львів: Стрім, 544 с. 1995.
  • Москалик, Ярослав (о.). Нарис христологічної доктрини / Я. Москалик. — Л. : Вид-во ЛБА: Свічадо, 1998. — 88 с. — ISBN 966-7034-08-9. — ISBN 966-561-072-4
  • Лебедєва Н. Г. та ін. Релігієзнавство: Н. Г. Лебедєва, О. Т. Джурелюк, Д. О. Самойленко. — Алчевськ: ДонДТУ, — 293 с. 2008
  • Мінець Ю. О. Історія становлення та розвитку візантійського чернецтва за постановами Вселенських та помісних соборів IV—IX ст. / Ю. О. Мінець // Наук. зап. НаУКМА. Сер. Іст. науки. — 2007. — Т. 65. — с. 56—60.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ ТЕМА СЕМИ ВСЕЛЕНСЬКИХ СОБОРІВ В УКРАЇНСЬКОМУ ХРОНОГРАФІ XVI СТОЛІТТЯ (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 5 липня 2015. Процитовано 4 липня 2015.
  2. ↑ Короткі відомості про Вселенські Собори. Архів оригіналу за 5 липня 2015. Процитовано 4 липня 2015.
  3. ↑ Культ Богородиці в Західній Церкві. Архів оригіналу за 5 липня 2015. Процитовано 4 липня 2015.
  4. ↑ Сім Вселенських Соборів. Архів оригіналу за 6 липня 2015. Процитовано 4 липня 2015.
  5. ↑ АВТОКЕФАЛИЯ. www.pravenc.ru. Архів оригіналу за 22 грудня 2019. Процитовано 29 грудня 2019.

Посилання

[ред. | ред. код]


Історія Це незавершена стаття з історії.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Хрест Це незавершена стаття про християнство.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ефеський_собор&oldid=43078573