Йосиф Сокольський
| Йосиф Сокольський Йосиф Соколски | ||
.jpg) | ||
| Йосиф Сокольський, листопад 1872 | ||
| ||
|---|---|---|
| 2 квітня 1861 — 6 червня 1861 (усунений) | ||
| Церква: | Болгарська Греко-Католицька Церква | |
| Народження: | 1786 Нова Махала, .svg){kind=small} Османська імперія (нині частина міста Габрово,  Болгарія
| |
| Смерть: | 30 вересня 1879 Київ,  Російська імперія →  Україна
| |
| Прийняття монашества: | 1806 | |
| Єпископська хіротонія: | 2 квітня 1861 | |
Архієпископ Йосиф Сокольський (в миру Іван Сокольський, болг. Йосиф Соколски; 1786, Нова Махала — 30 вересня 1879, Київ) ― болгарський православний архімандрит (Константинопольський Патріархат); з 1861 року греко-католицький архієпископ.
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився близько 1786 в православній родині в селі Нова Махала (нині частина міста Габрово, Болгарія), при хрещенні отримав ім'я Іван. Близько 1802 став послушником в Троянському монастирі, там же в 1806 році склав монаші обіти. У 1820-х роках відвідав Афон, звідки привіз збірник, в якому містилося житіє болгарського святого Онуфрія Габровского. 1 травня 1826 став ігуменом Калоферского чоловічого монастиря.
У 1832 році, вже бувши архімандритом, покинув Троянський монастир і заснував монастир в місцевості під назвою Сокола поряд з селом Етир (нині район міста Габрово). Місцеві жителі монастир стали назвати Сокольським, мабуть в цей же час Йосиф отримав своє прізвище. У 1840-х роках в тій же місцевості заснував і жіночий монастир. У 1836 році в Сокольському монастирі відкрив школу для хлопців, деякий час у цій школі викладав Неофіт Бозвелі.
З 1820-х років серед болгарської знаті і духовенства зростало прагнення до здобуття незалежності болгарських єпархій від Константинопольського Патріархату, до складу якого, як і всі православні піддані Османської імперії, вони належали. Водночас серед болгар Константинополя, як альтернатива до підпорядкування патріарху, виник рух за унію з Католицькою церквою, лідерами якого були Драґан Цанков і доктор Георгій Мірковіч.
Сокольський став прихильником ідеї унії, і в листопаді 1860 переїхав до Константинополя, де 18 грудня 1860 увійшов до складу болгарської делегації, що прямувала до Папи Пія IX з проханням про створення Болгарської греко-католицької церкви та встановлення для неї ієрархії.
15 березня 1861 разом з дияконом Рафаїлом Поповим, Драганом Цанковим і Георгієм Мірковічем вирушив до Італії; 26 березня делегацію прийняв у Римі Папа Римський. 2 квітня 1861 в Сикстинській капелі відбулося висвячення Йосифа Сокольського на єпископа і призначення апостольським вікарієм для болгарських греко-католиків.
Російська влада, боячись у результаті унії втратити вплив на болгарські церковні кола, розробила план викрадення Сокольського[1]. План викрадення, розроблений російським послом князем Лобановим-Ростовським, був здійснений Найденом Геровим і Петко Славейковим, які заманили Сокольського на російський пароплав «Ельбрус»[1], що вирушив 6 червня 1861 до Одеси.
Після прибуття до Одеси, був доправлений до Києва і поміщений у Києво-Печерській лаврі, де проживав аж до кінця життя.
Після повстання 1863 року в землях колишньої Речі Посполитої з Холмської греко-католицької єпархії прогнали майже всіх греко-католицьких священників. З дозволу імператора Олександра II Йосиф Сокольський кілька разів відвідав Холм, де висвятив загалом 72 греко-католицьких священники.
Подавав прохання про дозвіл повернутися до Болгарії, останнє з яких датується 1878 р., але завжди отримував відмову.
Помер 30 вересня 1879 р. в Києві.
Примітки[ред. | ред. код]
Література[ред. | ред. код]
- Владимир Колупаєв. Архієпископ Йосип Сокольський i Україна // Патріархат. — № 4. ― Львів, 2011. — С. 26—28.
- Олександр Сургай. Болгарський хутір у Києві // Наука і суспільство. № 9—10 за 2015 [Архівовано 22 березня 2022 у Wayback Machine.]. — С. 48—50.
- Станимир Станимиров. Архиепископ Йосиф Соколски в Киево-Печерската Лавра // Духовна култура. — № 44 за 1930.
Посилання[ред. | ред. код]
- Архиепископ Йосиф Соколски [Архівовано 30 листопада 2015 у Wayback Machine.] (болг.)
|
