Кульчицький Теодор
| о. Теодор Кульчицький | |
|---|---|
| Парох с. Терло (1862—1888) | |
| Загальна інформація | |
| Народження | 1806 с. Кульчиці, нині Самбірський район, Львівської області, Україна |
| Смерть | 1888 с. Терло, нині Старосамбірський район, Львівської області, Україна |
| Освіта | Львівська духовна семінарія |
| Служіння в церкві | |
| Конфесія | УГКЦ |
| Рукоположення | 1835 |
Теодор Кульчицький (1806[1], Кульчиці, Самбірський район, Львівська область — 18 серпня 1888[2], с. Терло, Старосамбірський район, Львівська область, Австро-Угорщина) — греко-католицький священник, у молодості учасник польського листопадового повстання 1830—1831.
На початку 1830-х рр. навчався у Львівській духовній семінарії.
1831 — разом з кількома колегами перебрався на територію «конґресової» Польщі та приєднався до польського «листопадового повстання». Воював вахмістром у підрозділах кінних стрільців корпусу генерала Дверницького (1831).
Після повернення з Польщі закінчив Львівську духовну семінарію і в 1835 році став священиком[1].
Як припускають, у 1846 належав до підпільного польського революційного товариства і, ймовірно, був за це ув'язнений (разом із ще двома г.-к. священиками — Минчакевичем і Мійським) в м. Брно (Моравія). Після звільнення був висланий до рідного села Кульчиці, де мешкав близько 15 років. Молодші сучасники згадували його в той час так:
«Міг він тогди мати, як теперь обчисляю, 46 лїт; але марненькій, похилений, смирний, убогий, невеличкого росту, видавався значно старшим. Пять разів до року приїздив він з Кільчиць до Самбора … помагати катихитови в сповіди учеників. І звичайно послїдний вставав з сповідальницї; єго ласкавий погляд, якась ангельська доброта, що малювалась на лици, притягала до себе особливо молодшу дїтвору; а коли коло инших сповідальниць бувало нераз пусто, то коло него товпилась з одного і другого боку цїла громада молодїжи».
У 1862 році отримав парафію в с. Терло[1].
Про смерть Т.Кульчицького в серпні 1888 згадали львівські газети «Діло» (ч. 174), Kurjer Lwowski та Przegląd polityczny, społeczny i literacki. Польська преса з жалем зазначала, що на похорон Кульчицького, якого поляки нібито вважали за свого героя, не з'явилися представники польської шляхти, зате з'явилося багато греко-католицького духовенства.
Один із сучасників так оцінював життєвий шлях Т.Кульчицького:
«Пок[ійний] Кульчицкій виховав двох чи трох синів…, що сміло можна их звати окрасою рускої интелигенції. Не вже-ж сміє хто каменем кинути на могилу покійного за те, що вік свій карався за своє… вольнодумство, — але не полонофильство ?.. Годен се зробити хиба той, хто з дїда-прадїда навик гнути спину в ярмо… Та де-ж ті, що були в 1846 р. і ранше, могли рватись з ярма, як не під вольний на око і смілий прапор Польщї? Опісля рїчи змінилися; так змінились і они».
