Лідери партій у Сенаті США
.jpg)
Чак Шумер (Д)
.jpg)
Дік Дурбін (Д)
Мітч Макконнелл (Р)
.jpg)
Джон Тун (Р)
Лідери парламентської більшості та меншості у Сенаті США (англ. Senate Majority Leader та англ. Senate Minority Leader) — це сенатори та члени керівництва партій Сенату США. Вони є головними спікерами Сенату для своїх політичних партій, відповідно утримуючи більшість та меншість у Сенаті США, а також керують та планують законодавчу і виконавчу діяльність Сенату. Вони обираються на свої посади в Сенаті кокусами своїх партій: Сенатським Демократичним кокусом[en] та Сенатською Республіканською конференцією[en].
Згідно із правилом голова Сенату[en] надає лідеру більшості пріоритет у отриманні визнання права бути спікером своєї фракції у Сенаті. Лідер більшості зазвичай виступає головним представником своєї партії в Сенаті, а інколи навіть у всьому Конгресі, якщо Палата представників, а отже, і офіс її спікера, контролюється опозиційною партією.
Помічники лідерів парламентської більшості та меншості Сенату (зазвичай ця посада має назву Парламентський організатор[en] більшості або меншості (англ. Assistant Majority Leader/Majority Whip та англ. Assistant Minority Leader/Minority Whip відповідно) — другорядні члени керівництва своїх партій. Головною функцією парламентських організаторів більшості та меншості є збір найбільшої можливої кількості голосів з приводу основних питань або законопроєктів. Оскільки вони є другорядними членами Сенату, у випадку, якщо немає наявного лідера фракції (англ. Floor Leader), організатор може стати чинним лідером фракції.[1] До 1969 року офіційно ці посади називалися Організатор парламентської більшості (англ. Majority Whip) та Організатор парламентської меншості (англ. Minority Whip).
Наразі Сенат складається із 50 представників Республіканської партії, 48 представників Демократичної партії та 2 незалежних депутатів, обоє з яких входять до Сенатського Демократичного кокусу[en].
Чинними лідерами є сенатори Чак Шумер (Демократична партія) зі штату Нью-Йорк та Мітч МакКоннелл (Республіканська партія) зі штату Кентуккі. Чинними заступниками лідерів (організаторами парламентської більшості та меншості) є Дік Дурбін (Демократична партія) з Іллінойса та Джон Тун (Республіканська партія) з Південної Дакоти.
Посада та права лідера партії не визначені у Конституції, а сформувалися з часом. У 1920 році демократи, які на той час складали парламентську меншість, почали практику виборів лідера фракції. Джон Керн[en] був демократичним сенатором з Індіани. Оскільки тоді титул не був офіційним, на вебсторінці Сенату Керн вказаний як перший лідером партії у Сенаті у 1913-1917 роках (а отже, і першим лідером Демократичної партії у Сенаті); водночас він був і головою Сенатської Демократичної конференції.[2] У 1925 році республіканська (на той час) більшість також прийняла це формулювання, коли Чарльз Кертіс став першим (офіційним) лідером парламентської більшості,[3] хоча його безпосередній попередник Генрі Кебот Лодж вважається першим (неофіційним) лідером парламентської більшості у Сенаті.
Конституція визначає Віце-президента США як президента Сенату США. Конституція також передбачає, що Тимчасовий президент Сенату США виступає його головою у випадку відсутності президента Сенату. На практиці ані Віце-президент, ані тимчасовий президент, який зазвичай є сенатором у партії більшості, що найдовше перебуває на посаді, — насправді не головує у Сенаті на щоденній основі; це завдання передається молодшим сенаторам від партії більшості. Оскільки Віце-президент може бути з іншої партії, аніж більшість, і він не підлягає дисциплінарній відповідальності, правила процедури Сенату надають головуючому посадовцю дуже малі повноваження і нічого більше головуючої ролі. З цих причин на практиці Сенатом керує лідер парламентської більшості. На відміну від Сенату, у Палаті представників обраний Спікер Палати має великі дискреційні повноваження та зазвичай головує на виборах по законопроєктах.
Представлені у Сенаті фракції на засіданні на початку періоду повноважень обирають кожна свого лідера партії. Лідер більшої фракції автоматично стає лідером більшості, відповідно, лідер меншої фракції — лідером меншості. Якщо обидві партії мають однакову кількість місць, партією більшості стає та, до якої належить Віце-президент США, оскільки він приймає рішення у голосуваннях, які закінчуються однаковою кількістю голосів. Лідери партій виступають як першочергові спікери відповідних партій у Сенаті; вони керують законодавчою та виконавчою діяльністю партії та обговорюють календар Сенату. При цьому останнє слово має лідер меншості.[1]
У парламенських подіях голова засідання спочатку надає слово лідеру більшості? якщо декілька сенаторів хочуть висловитися, а згодом лідеру меншості.[1]
Демократична партія вперше обрала свого лідера у 1920 році. Перший лідер Республіканської партії був офіційно призначений у 1925 році.[4]
 |
| Ця стаття є частиною серії статей про державний лад і устрій Сполучених Штатів Америки |
|
Глава держави |
|
 Категорія • Інші країни |
- Лідери партій Палати представників США[en]
- Спікер Палати представників США
- Тимчасовий президент Сенату США
- Віцепрезидент США (голова Сенату США)
- Партійні групи у Конгресах США[en]
- Список політичних партій США[en]
- ↑ У 1935-1944 роках організатори Республіканської партії не призначались, адже у Сенаті було лише 17 республіканців після перемоги президента Франкліна Рузвельта на перевиборах у 1936 році. Відповідно, протоколи Сенатської Республіканської конференції[en] того періоду свідчать: «За пропозицією сенатора Гастінгса, належним чином прикомандированого та доставленого, було узгоджено, що не буде обрано жодного помічника лідера або організатора: проте голова матиме право час від часу призначати сенаторів, що мають допомагати йому у відповідальності за інтереси меншості.» До протоколів конференції була додана примітка: «Голова конференції, сенатор МакНері, очевидно, призначив помічником лідера сенатора Остіна з Вермонту у 1943 та 1944 роках до того, як конференція затвердила Правила організації.»"[5]
- ↑ Демократи залишилися у владі після 25 листопада 2002 року попри виникнення Республіканської більшості внаслідок перемоги Джима Талента на Спеціальних виборах до Сенату США у Міссурі 2002 року[en]. Проте формальної реорганізації не було, адже Сенат не засідав.[6]
- ↑ а б в U.S. Senate: Party Whips. senate.gov (англ.). United States Senate. Архів оригіналу за 12 травня 2021. Процитовано 18 березня 2020.
- ↑ Majority and Minority Leaders. senate.gov. United States Senate. Архів оригіналу за 1 січня 2021. Процитовано 14 березня 2020.
- ↑ Senate Leader. senate.gov. United States Senate. Архів оригіналу за 11 березня 2021. Процитовано 14 березня 2020.
- ↑ Majority and Minority Leaders. United States Senate. Архів оригіналу за 1 січня 2021. Процитовано 27 червня 2019.
- ↑ Party Whips [Архівовано 9 березня 2010 у Wayback Machine.], via Senate.gov
- ↑ Party Division in the Senate, 1789–present [Архівовано 18 липня 2011 у Wayback Machine.], via Senate.gov
- Лідери більшості і меншості та партійні парламентські організатори [Архівовано 1 січня 2021 у Wayback Machine.] на сторінці Senate.gov
- Республіканська більшість [Архівовано 3 липня 2008 у Wayback Machine.]
- Демократична меншість [Архівовано 6 грудня 2006 у Wayback Machine.]