Ентоні Блінкен

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ентоні Блінкен
Antony John Blinken
Ентоні Блінкен
Державний секретар Сполучених Штатів Америки
Нині на посаді
На посаді з 26 січня 2021
Президент Джо Байден
Попередник Майк Помпео
18-ий Заступник Державного секретаря США
9 січня 2015 — 20 січня 2017
Президент Барак Обама
Попередник Вільям Джозеф Бернс
Наступник Джон Салліван
26-ий Заступник радника з питань національної безпеки
20 січня 2013 — 9 січня 2015
Президент Барак Обама
Попередник Деніс Мак-Дона
Наступник Евріл Гейнс
Народився 16 квітня 1962(1962-04-16)[1][2] (59 років)
Йонкерс, Вестчестер, штат Нью-Йорк, США[3]
Відомий як дипломат, адвокат, журналіст, managing partner
Місце роботи Виконавчий офіс Президента США, Центр стратегічних і міжнародних дослідженьd, Президентська кампанія Джо Байдена (2008)d, Державний департамент США і WestExec Advisorsd
Країна США[4]
Освіта Гарвардський коледж (1984)[5][6], Колумбійська школа праваd (1988)[5][6], Школа Жанін Мануельd[5] і Школа Дальтонаd (1971)[5]
Політична партія Демократична партія США
Батько Дональд Блінкенd[5]
У шлюбі з Еван Райанd[7]

Ентоні Джон «Тоні» Блінкен (англ. Antony John «Tony» Blinken; (16 квітня 1962), Нью-Йорк) — державний секретар США з 2021[8], заступник держсекретаря США (20152017), заступник радника з національної безпеки президента США Барака Обами з 2009 до 2013. Він був старшим науковим співробітником у Центрі стратегічних і міжнародних досліджень з 2001 по 2002, помічником команди демократів у сенатському комітеті з міжнародних відносин (з 2002 по 2008). Блінкен також входив до команди Обами-Байдена з листопада 2008 до січня 2009. В адміністрації Клінтона працював у Державному департаменті і на керівних посадах в апараті Ради національної безпеки.

Ранні роки життя та освіта[ред. | ред. код]

Блінкен народився 16 квітня 1962 року в місті Йонкерс, штат Нью-Йорк, у родині євреїв Дональда М. Блінкена[en], дипломата й бізнесмена, що походив із сім'ї впливових нью-йоркських правників, та Джудіт Блінкен (уродженої Фрем), менеджерки танцювальної трупи[9][10][11].

По батьковій лінії Блінкен є правнуком уродженця Переяслава, випускника Київського комерційного училища Меїра Блінкена, емігранта з України, який був відомим у США єврейським письменником, що писав мовою їдиш під псевдонімом Б. Меєр[12]. Його бабуся та дідусь по материнській лінії були угорськими євреями.[13]

Батько Блінкена — колишній посол США в Угорщині, а дядько, Алан Блінкен, служив американським послом у Бельгії[14][15].

Блінкен відвідував школу Далтона в Нью-Йорку до 1971 року[10]. Потім він переїхав до Парижа разом зі своєю матір'ю Джудіт та адвокатом Семюелем Пізаром, жертвою Голокосту, за якого мати вийшла заміж після розлучення з Дональдом[9]. У Парижі він відвідував École Jeannine Manuel[16].

З 1980 до 1984 року[17] Блінкен навчався в Гарвардському університеті, де займався соціальними дослідженнями та був одним із співредакторів щотижневого художнього журналу «Гарвард Крімзон»[9][18][19]. Блінкен також написав низку статей про поточні справи для цього журналу[20]. Закінчивши університет зі ступенем бакалавра, Блінкен близько року працював стажером у «The New Republic»[10]. Він вступив на юридичний факультет Колумбійського університету 1985 року, захистивши докторат з права 1985 року[21][22]. Після закінчення займався адвокатською діяльністю в Нью-Йорку та Парижі[23].

Блінкен працював зі своїм батьком Дональдом, щоб зібрати кошти для Майкла Дукакіса, кандидата від демократів на президентських виборах у США 1988 року.

У своїй монографії «Союзник проти Союзника: Америка, Європа та сибірська трубопровідна криза» (1987) Блінкен стверджував, що здійснення дипломатичного тиску на Радянський Союз під час сибірської трубопровідної кризи було менш важливим для американських інтересів, ніж підтримка міцних відносин між США та Європою[24]. Книга Союзник проти Союзника була розвитком дипломної роботи Блінкена[18].

Кар'єра[ред. | ред. код]

Адміністрації Клінтона та Буша[ред. | ред. код]

Протягом двох десятиліть Блінкен займав керівні посади у зовнішній політиці в двох адміністраціях[9]. Він був членом апарату Ради національної безпеки з 1994 до 2001 рр.[25]. З 1994 до 1998 рік Блінкен був спеціальним помічником президента та старшим директором зі стратегічного планування та старшим директором РНБ з написання промов[26]. З 1999 до 2001 року він був спеціальним помічником президента та старшим директором з питань Європи та Канади[27].

Тоні Блінкен дає інтерв'ю телеканалові Україна в Києві, 2015

Він підтримав вторгнення США в Ірак 2003 року[28][29]. 2002 року Блінкен був призначений штатним директором Комітету із закордонних справ Сенату, займаючи цю посаду до 2008 року[25]. Блінкен допоміг тодішньому сенатору Джо Байдену, голові комітету із закордонних справ Сенату, у формулюванні підтримки Байденом вторгнення США в Ірак, причому Блінкен характеризує голосування за вторгнення в Ірак як «голосування за жорстку дипломатію»[30].

У роки після вторгнення США та окупації Іраку Блінкен допомагав Байдену формулювати в Сенаті пропозицію про створення в Іраку трьох незалежних регіонів, розділених за етнічною чи конфесійною ознакою. Пропозиція була відхилена переважною більшістю і в США, і в Іраку, де прем'єр-міністр виступив проти плану поділу[31].

Він також був старшим науковим співробітником Центру стратегічних та міжнародних досліджень. 2008 року Блінкен брав участь у президентській кампанії Джо Байдена[9] і був членом президентської команди Обами-Байдена[32].

Адміністрація Обами[ред. | ред. код]

Блінкен серед колег у Ситуаційній кімнаті, стоїть у блакитній сорочці в задній частині кімнати під час рейду на сховок Усами Бін Ладена

З 2009 до 2013 року працював заступником помічника президента та радником віцепрезидента з питань національної безпеки. На цій посаді він допомагав формувати політику США щодо Афганістану, Пакистану та ядерної програми Ірану[33][34].

7 листопада 2014 року президент Обама оголосив, що призначить Блінкена на посаду заступника секретаря, замість Вільяма Джозефа Бернса, який пішов у відставку[35]. 16 грудня 2014 р. Блінкен був затверджений Сенатом заступником держсекретаря 55 голосами проти 38[36].

Про рішення Обами 2011 року вбити Усаму бен Ладена Блінкен сказав наступне: «Я ніколи не бачив більш сміливого рішення, зробленого лідером»[37]. У профілі 2013 року посадовця характеризували як «[одного] із ключових гравців уряду в розробці сирійської політики»[9] та офіційного публічного виразника цієї політики[38]. Блінкен вплинув на формулювання реакції адміністрації Обами на анексію Криму Російською Федерацією після української революції 2014 року[39][40].

Блінкен підтримав військову інтервенцію в Лівії 2011 року[38] та постачання зброї сирійським повстанцям .[41] Він засудив спробу турецького перевороту 2016 року й висловив підтримку демократично обраному уряду Туреччини та його інституціям, але водночас розкритикував політичні арешти в Туреччині, які відбулись 2016 року[42] У квітні 2015 Блінкен висловив підтримку втручанню Саудівської Аравії в Ємен[43]. Він зазначив, що «в рамках цих зусиль ми прискорили постачання зброї, збільшили обмін розвідданими та створили спільну комісію з планування координації в оперативному центрі в Саудівській Аравії»[44].

Блінкен з Аун Сан Су Чжі, лідеркою М'янми, 18 січня 2016 року

Блінкен працював з Байденом над запитами на американські гроші для поповнення арсеналу ізраїльських ракет-перехоплювачів «Залізний купол» під час конфлікту Ізраїль-Газа 2014 року[45]. У травні 2015 року Блінкен розкритикував переслідування мусульман у М'янмі та попередив лідерів М'янми про небезпеку антимусульманського законодавства[46]? сказавши, що мусульмани-рогінья «повинні мати шлях до громадянства». Невизначеність, пов'язана з відсутністю будь-якого статусу, є однією з речей, яка може штовхнути людей до еміграції"[47]

У червні 2015 року Блінкен заявив, що внаслідок авіаударів проти Ісламської держави, очолюваних американцями, було вбито понад 10 000 бійців ІДІЛ, унаслідок кампанії, розпочатої дев'ятьма місяцями раніше коаліцією під проводом США проти Ісламської держави[48]. Він сказав, що ІДІЛ «нічого насправді не відстоює і залежить від людей, які піддадуться на будь-що»[49].

Приватний сектор[ред. | ред. код]

WestExec Advisors[ред. | ред. код]

Блінкен зустрівся з прем'єр-міністром Ізраїлю Біньяміном Нетаньягу в Єрусалимі 16 червня 2016 року

2017 року Blinken був співзасновником WestExec Advisors, фірми, що консультує з питань політичної стратегії, разом із Мішель Флурной, Серхіо Аґірре та Нітіном Чаддою[50][51]. Серед клієнтів WestExec — ґуґлівська Jigsaw, ізраїльська компанія, що працює над розробкою штучного інтелекту Windward, виробник безпілотників для спостереження Shield AI, який підписав 7,2-доларовий контракт з ВПС[52] та «Fortune 100 types»[53] За даними Foreign Policy, клієнтами фірми є «оборонна промисловість, приватні інвестиційні компанії та гедж-фонди»[54]. Блінкен отримав майже $ 1,2 мільйона компенсації від WestExec.[55]

В інтерв'ю The Intercept Флурной описала роль WestExec як сприяння відносинам між фірмами Силіконової долини та Міністерством оборони та правоохоронних органів;[56] Флурной та інші порівнювали WestExec із Kissinger Associates[57].

Pine Island Capital Partners[ред. | ред. код]

Блінкен, а також інші члени команди Байдена Мішель Флурной, колишня радниця Пентагону, та Ллойд Остін, чинний міністр оборони, є партнерами приватної інвестиційної компанії Pine Island Capital Partners,[58][59] стратегічного партнера WestExec.[60] Головою Пайн-Айленда є Джон Тейн, остаточний голова Merrill Lynch перед її продажем Банку Америки .[61] Блінкен пішов у відпустку з Пайн-Айленда в серпні 2020 року, щоб долучитися до кампанії Байдена на посаді старшого радника з питань зовнішньої політики. Він сказав, що позбудеться власного пакету акцій Пайн-Айленда, якщо його затвердять на посаду в адміністрації Байдена.

Під час фінальної фази президентської кампанії Байдена Пайн-Айленд зібрав 218 млн доларів на Спеціальну компанію з придбання (SPAC), публічну пропозицію інвестувати в «оборонну галузь, державну службу та аерокосмічну промисловість» та допомогу COVID-19, яку проспект фірми (спочатку подано до SEC в вересні і завершено 13 листопада, 2020) прогнозував, що це буде вигідно, оскільки уряд розраховував на приватних підрядників для вирішення проблем пандемії[59]. Тейн сказав, що обрав інших партнерів через їх «доступ, мережу та досвід»[52].

У статті від « Нью-Йорк Таймс» від грудня 2020 року, що порушує питання про потенційний конфлікт інтересів між керівниками WestExec, радниками Pine Island, включно з Блінкеном, та службою в адміністрації Байдена, критики закликали до повного розкриття всіх фінансових відносин WestExec / Pine Island, позбавлення власності долі в компаніях, які торгують державними контрактами або користуються наявними контрактами, та запевнення в тому, що Блінкен та інші відмовляються від рішень, які можуть надати перевагу попереднім клієнтам[52].

Блінкен є членом Ради з міжнародних відносин[62]. Станом на 2020 , Блінкен — аналітик глобальних питань каналу CNN[63][64].

Адміністрація Байдена[ред. | ред. код]

Блінкен був радником з питань зовнішньої політики під час президентської кампанії Байдена 2020 року[65]. 17 червня 2020 року Блінкен заявив, що Байден «не буде пов'язувати військову допомогу Ізраїлю з такими речами, як анексія або інші рішення ізраїльського уряду, з якими ми можемо не погодитися»[66]. Блінкен високо оцінив домовленості адміністрації Трампа та угоди про нормалізацію між Ізраїлем та Бахрейном та Об'єднаними Арабськими Еміратами[67][68].

28 жовтня 2020 р. Блінкен повідомив «Jewish Insider», що адміністрація Байдена планує «провести стратегічний перегляд» відносин між США та Саудівською Аравією, "щоб переконатися, що вона справді просуває наші інтереси і відповідає нашим цінностям "[69]. Блінкен заявив JI, що адміністрація Байдена «продовжить без'ядерні» санкції проти Ірану «як сильний бар'єр від неправомірної поведінки Ірану в інших областях»[67]. Блінкен заявив, що адміністрація Трампа допомогла Китаю, «послабивши американські союзи, залишивши вакуум у світі для заповнення Китаєм, відмовившись від наших цінностей і давши Китаю зелене світло для порушення прав людини і демократії від Синьцзяна до Гонконгу»[70].

Блінкен розповів про розбіжності Байдена з Індією щодо Кашміру та доповнень до Закону про громадянство, які, на думку критиків, дискримінують мусульман[71]. Він підтримує продовження нового Договору про контроль над озброєннями з Росією щодо обмеження кількості ядерної зброї, розгорнутої обома сторонами[31][72]. Він розкритикував рішення президента Трампа вийти з іранської ядерної угоди[73]. У жовтні 2020 року газета New York Times описала Блінкена як такого, що має «вухо Байдена з питань політики»[74].

22 листопада 2020 року Bloomberg News повідомив, що Байден обрав Блінкена своїм кандидатом на посаду державного секретаря[75]. Пізніше ці повідомлення були підтверджені The New York Times та іншими виданнями[31][76]. 24 листопада 2020 р., Після оголошення Байденом обрання його на посаду Державного секретаря, Блінкен заявив, що «[ми] не можемо вирішувати всі світові проблеми самостійно» і «[нам] потрібно працювати з іншими країнами»[77]. Раніше він зауважив у вересні 2020 року в інтерв'ю Associated Press, що «демократія відступає по всьому світу, і, на жаль, вона відступає і вдома, оскільки президент день-у-день нищить наші інституцій, наші цінностей та наших людей»[78].

7 січня Державний департамент наказав дипломатам затвердити перемогу Байдена[79]. 8 січня секретар Майк Помпео зустрівся з кандидатом на посаду держсекретаря Блінкеном[80].

Під час слухань щодо його затвердження на посаду держсекретаря Блінкен заявив, що Державний департамент Байдена буде утримувати американське посольство в Ізраїлі в Єрусалимі і буде шукати рішення ізраїльсько-палестинського конфлікту «двома державами»[81]. Крім того, він, визнаючи яструбиний підхід адміністрації Трампа[82], охарактеризував Китай як «техно-автократію», яка прагне домінувати в світі, вказав на бажання прийняти політичних біженців з Гонконгу, заявив, що прихильність адміністрації Байдена до захисту Тайваню буде «абсолютно дотримана», і що напад КНР на острів «став би серйозною помилкою з їхнього боку»[83]. Він заявив, що співпраця між Індією та США з питань, включно зі зміною клімату, є правдоподібною перспективою[84].

Зовнішньополітичні позиції[ред. | ред. код]

2015 року Блінкен заявив, що вибір між підтримкою Туреччини та сирійської курдської YPG «навіть не є предметом обговорення», оскільки Туреччина є «важливим союзником США»[85]. 2017 року Блінкен опублікував статтю у The New York Times з аргументацією за озброєння сирійських курдів для перемоги над ІДІЛ, водночас закликаючи США "подвоїти підтримку боротьби Туреччини проти РПК "[86] Він критикував рішення президента Трампа вивести американські війська з півночі Сирії[45]. У жовтні 2020 року він виступив проти заклику президента Туреччини Реджепа Ердогана щодо «рішення двох країн на Кіпрі», заявивши, що адміністрація Байдена прагне до возз'єднання Кіпру[42][87].

19 листопада 2020 року Блінкен висловив стурбованість у зв'язку з повідомленнями про ескалацію етнічної напруженості в Ефіопському районі Тіграй і закликав до мирного врегулювання конфлікту[88].

Блінкен назвав Brexit «справжнім болотом»[89]. Він висловив занепокоєння продовженням порушень прав людини режимом Ель-Сісі в Єгипті.[90] Засудив арешт трьох захисників прав людини і написав у твіттері, що "Зустріч із іноземними дипломатами не є злочином. Як не є ним і мирні виступи на захист прав людини "[91]. Блінкен охарактеризував торгову угоду президента Трампа з Китаєм як «розвал»[92] Він сказав, що нереально «повністю відмежуватись» від Китаю[93]. Він висловив підтримку "зміцненню економічних зв'язків з Тайванем "[94].

5 березня 2021 з'явились повідомлення про санкції, накладені Держдепом США на Ігора Коломойського за особистою вказівкою Ентоні Блінкена. Блінкен персонально оголосив про це й додав, що санкції підтверджують прагнення США підтримувати політичні, економічні та правові реформи, які є ключовими для євроатлантичного шляху України, а також не виключив подальших санкційних рішень щодо громадян України, які цьому перешкоджають[95].

Зв'язок з Україною[ред. | ред. код]

У своєму інтерв'ю для Спілки вивчення дипломатії і навчання[en] рідний дядько Тоні Блінкена дипломат Алан Блінкен сказав[96]:

«Мій батько приїхав з Києва 1904 року [...]. Київ часів Російської імперії (зараз це Україна) не був зручним місцем для євреїв. Його батько був відомим драматургом...»

Особисте життя[ред. | ред. код]

2002 року Блінкен одружився з Юен Раян на дво-деномінаційній церемонії, проведеній рабином і священником у Католицькій церкві Святої Трійці у Вашингтоні, округ Колумбія[21][9]. Він вільно говорить французькою[97] Грає на гітарі й має записані три пісні, доступні на Spotify за ніком ABlinken[98] Блінкен є євреєм[99].

Публікації[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Jewish Virtual Library — 1998.
  2. Library of Congress AuthoritiesLibrary of Congress.
  3. Jewish Virtual Library — 1998.
  4. El gobierno de Biden denunció que Argentina tiene un "sistema judicial ineficaz y politizado" que impide frenar la corrupción
  5. а б в г д Momtaz R., Herszenhorn D. M. Nine things to know about Antony Blinken // PoliticoCity of Brussels: Springer-Verlag, 2020.
  6. а б The World According to Tony Blinken—in the 1980sWashington: 2021. — ISSN 2381-1595
  7. WEDDINGS; Evan Ryan, Antony Blinken // The New York Times / D. BaquetManhattan, NYC: The New York Times Company, A. G. Sulzberger, 2002. — ISSN 0362-4331; 1553-8095; 1542-667X
  8. Nelson, Steven (26 січня 2021). Tony Blinken confirmed as Joe Biden’s secretary of state. New York Post. Процитовано 26 січня 2021. 
  9. а б в г д е ж Horowitz, Jason (September 20, 2013). Antony Blinken steps into the spotlight with Obama administration role. The Washington Post. с. C1. Шаблон:ProQuest. Архів оригіналу за September 16, 2013. Процитовано September 28, 2013. 
  10. а б в Antony 'Tony' Blinken. Jewish Virtual Library. 2013. Архів оригіналу за November 17, 2015. Процитовано November 16, 2015. 
  11. Frehm – Blinken. The New York Times. December 7, 1957. Архів оригіналу за March 24, 2017. Процитовано November 23, 2020. 
  12. Biden's Secretary of State Antony Blinken's zeyde was noted Yiddish writer
  13. Andriotakis, Pamela (August 25, 1980). Sam and Judith Pisar Meld the Disparate Worlds of Cage and Kissinger in Their Marriage. People. Архів оригіналу за November 23, 2020. Процитовано November 25, 2020. 
  14. Russell, Betsy Z. (2020-11-23). Why Biden's pick for Secretary of State has a name that's familiar in Idaho politics.... Idaho Press (en). Архів оригіналу за November 29, 2020. Процитовано 2020-12-02. 
  15. Finnegan, Conor (2020-11-24). Who is Tony Blinken? Biden taps close confidante, longtime aide for secretary of state. ABC News (en). Архів оригіналу за December 2, 2020. Процитовано 2020-12-02. 
  16. Bezioua, Céline. Venue d'Antony Blinken à l'école (fr-fr). École Jeannine Manuel. Архів оригіналу за April 20, 2018. Процитовано 2020-08-08. 
  17. Rodríguez, Jesús (2021-01-11). The World According to Tony Blinken—in the 1980s. Politico (en). Процитовано 2021-01-12. 
  18. а б Uribe, Raquel Coronell; Griffin, Kelsey J. (2020-12-07). President-elect Joe Biden Nominates Harvard Affiliates to Top Executive Positions. The Harvard Crimson. Архів оригіналу за January 12, 2021. Процитовано 2020-12-07. 
  19. Anthony J. Blinken. The Harvard Crimson. Архів оригіналу за December 10, 2016. Процитовано November 22, 2020. 
  20. Paumgarten, Nick (2020-12-07). A Dad-Rocker in the State Department. The New Yorker (en-us). Архів оригіналу за January 12, 2021. Процитовано 2020-12-09. 
  21. а б WEDDINGS; Evan Ryan, Antony Blinken. The New York Times. March 3, 2002. Архів оригіналу за December 7, 2013. Процитовано September 28, 2013. 
  22. Deputy Secretary of State Antony Blinken '88 Speaks at Annual D.C. Alumni Dinner (en). Columbia Law School. 2015-04-30. Архів оригіналу за September 18, 2020. Процитовано 2020-11-23. 
  23. Sorcher, Sara (2013-07-17). Antony Blinken, Deputy National Security Adviser. National Journal. Архів оригіналу за 2015-02-14. 
  24. Miller, Chris (2020-12-03). The Ghost of Blinken Past. Foreign Policy (en-US). Архів оригіналу за December 6, 2020. Процитовано 2020-12-05. 
  25. а б Gaouette, Nicole; Hansler, Jennifer; Atwood, Kylie (2020-11-24). Biden picks loyal lieutenant to lead mission to restore US reputation on world stage. CNN. Архів оригіналу за November 25, 2020. Процитовано 2020-11-26. 
  26. Antony J. Blinken. United States Department of State. Архів оригіналу за November 23, 2020. Процитовано 2020-11-26. 
  27. Gallucci, Robert (2009). Instruments and Institutions of American Purpose. United States: Aspen Institute. с. 112. ISBN 9780898435016. Архів оригіналу за November 23, 2020. Процитовано January 20, 2015. 
  28. Glueck, Katie; Kaplan, Thomas (January 12, 2020). Joe Biden's Vote for War. The New York Times. Архів оригіналу за November 18, 2020. Процитовано November 23, 2020. 
  29. Fordham, Evie (November 23, 2020). Biden secretary of state pick Blinken criticized over Iraq War, consulting work. Fox News. Архів оригіналу за November 23, 2020. Процитовано November 23, 2020. 
  30. Johnson, Jake (2020-11-27). As Biden taps Blinken as Secretary of State, critics denounce support for invasions of Iraq, Libya. Salon (en). Архів оригіналу за December 1, 2020. Процитовано 2020-12-05. 
  31. а б в Jakes, Lara; Crowley, Michael; Sanger, David E. (2020-11-23). Biden Chooses Antony Blinken, Defender of Global Alliances, as Secretary of State. The New York Times (en-US). ISSN 0362-4331. Архів оригіналу за November 23, 2020. Процитовано 2020-12-05. 
  32. LaMonica, Gabe (December 17, 2014). Blinken confirmed by Senate as Kerry's deputy at State. CNN. Архів оригіналу за February 20, 2015. Процитовано February 3, 2015. 
  33. Senate Confirms Antony "Tony" Blinken '88 as Secretary of State. Columbia Law School. December 17, 2014. Архів оригіналу за September 19, 2020. Процитовано November 26, 2020. 
  34. Sanger, David E. (November 7, 2014). Obama Makes His Choice for No. 2 Post at State Department. The New York Times. Архів оригіналу за February 20, 2015. Процитовано February 3, 2015. 
  35. Obama nominates his adviser Tony Blinken as Deputy Secretary of State. Reuters. Архів оригіналу за November 8, 2014. Процитовано November 7, 2014. 
  36. U.S. Senate: U.S. Senate Roll Call Votes 113th Congress - 2nd Session. senate.gov. Архів оригіналу за September 25, 2018. Процитовано January 8, 2019. 
  37. Mann, Jim (2012). The Obamians: The Struggle Inside the White House to Redefine American Power (en). New York: Viking Press. с. 313. ISBN 9780670023769. OCLC 1150993166. 
  38. а б Allen, Jonathan (2013-09-16). Tony Blinken's star turn. Politico (en). Архів оригіналу за August 28, 2020. Процитовано 2020-11-23. 
  39. Gramer, Robbie; Detsch, Jack (2020-11-23). Biden's Secretary of State Pick Bodes Return to Normalcy for Weary Diplomats. Foreign Policy (en-US). Архів оригіналу за November 25, 2020. Процитовано 2020-11-25. 
  40. Zeleny, Jeff; Merica, Dan; Atwood, Kylie (2020-11-22). Biden poised to nominate Antony Blinken as secretary of state. CNN. Архів оригіналу за November 25, 2020. Процитовано 2020-11-25. 
  41. W.H. defends plan to arm Syrian rebels. CNN. September 18, 2014. Архів оригіналу за October 19, 2017. Процитовано November 23, 2020. 
  42. а б ABD yönetimine Türkiye açısından kritik isimler. Deutsche Welle (tr-TR). 23 November 2020. Архів оригіналу за December 1, 2020. Процитовано 4 December 2020. 
  43. Yemen conflict: US boosts arms supplies for Saudi-led coalition. BBC News. April 7, 2015. Архів оригіналу за July 2, 2018. Процитовано November 23, 2020. 
  44. US steps up arms for Saudi campaign in Yemen. Al Jazeera. April 8, 2015. Архів оригіналу за November 13, 2020. Процитовано November 23, 2020. 
  45. а б Magid, Jacob (24 November 2020). In tapping Blinken, Biden will be served by confidant with deep Jewish roots. The Times of Israel. Архів оригіналу за November 30, 2020. Процитовано December 3, 2020. 
  46. Myanmar population control bill signed into law despite concerns it could be used to persecute minorities. ABC News. May 24, 2015. Архів оригіналу за March 12, 2018. Процитовано December 5, 2020. 
  47. Myanmar should share responsibility for Rohingya crisis: US. Business Standard. May 23, 2015. Архів оригіналу за October 19, 2016. Процитовано December 5, 2020. 
  48. Mroue, Bassem (June 3, 2015). U.S. official: Airstrikes killed 10,000 Islamic State fighters. USA Today. Архів оригіналу за December 6, 2020. Процитовано December 5, 2020. 
  49. US: Coalition has killed 10,000 ISIL fighters. Al Jazeera. June 3, 2015. Архів оригіналу за November 8, 2020. Процитовано December 5, 2020. 
  50. Michèle Flournoy (en). WestExec Advisors. Архів оригіналу за November 15, 2020. Процитовано May 22, 2020. 
  51. Our Team (en). WestExec Advisors. Архів оригіналу за May 10, 2020. Процитовано May 22, 2020. 
  52. а б в Lipton, Eric; Vogel, Kenneth P. (2020-11-28). Biden Aides' Ties to Consulting and Investment Firms Pose Ethics Test. The New York Times (en-US). ISSN 0362-4331. Архів оригіналу за November 28, 2020. Процитовано 2020-12-10. 
  53. Guyer, Jonathan (July 6, 2020). How Biden's Foreign-Policy Team Got Rich. The American Prospect (en-US). Архів оригіналу за July 18, 2020. Процитовано July 21, 2020. 
  54. Detsch, Jack; Gramer, Robbie (2020-11-23). Biden's Likely Defense Secretary Pick Flournoy Faces Progressive Pushback. Foreign Policy. Архів оригіналу за November 25, 2020. Процитовано November 25, 2020. 
  55. Vogel, Kenneth P.; Lipton, Eric (2021-01-02). Washington Has Been Lucrative for Some on Biden's Team. The New York Times (en-US). ISSN 0362-4331. Архів оригіналу за January 12, 2021. Процитовано 2021-01-02. 
  56. Fang, Lee (2018-07-22). Former Obama Officials Help Silicon Valley Pitch the Pentagon for Lucrative Defense Contracts. The Intercept (en-US). Архів оригіналу за May 15, 2020. Процитовано May 22, 2020. 
  57. Shorrock, Tim (September 21, 2020). Progressives Slam Biden's Foreign Policy Team. The Nation. Архів оригіналу за November 25, 2020. Процитовано November 25, 2020. 
  58. Antony Blinken (en-US). Pine Island Capital Partners. Архів оригіналу за August 9, 2020. Процитовано May 22, 2020. 
  59. а б Ackerman, Spencer; Markay, Lachlan; Schactman, Noah (2020-12-08). Firm Tied to Team Biden Looks to Cash In On COVID Response. The Daily Beast (en). Процитовано 2020-12-10. 
  60. The Revolving Door: Biden's National Security Nominees Cashed In on Government Service—and Now They're Back. Common Dreams (en). 2020-11-28. Архів оригіналу за November 29, 2020. Процитовано 2020-11-29. 
  61. Team (en-US). Pine Island Capital Partners. Архів оригіналу за August 9, 2020. Процитовано May 22, 2020. 
  62. Membership Roster. Council on Foreign Relations. Архів оригіналу за February 8, 2019. Процитовано November 23, 2020. 
  63. Antony J. Blinken. The New York Times (en-US). ISSN 0362-4331. Архів оригіналу за November 23, 2020. Процитовано 2020-11-26. 
  64. Tony Blinken – Spring 2017 Resident Fellow. University of Chicago Institute of Politics. 2017. Архів оригіналу за April 8, 2017. Процитовано April 8, 2017. 
  65. Hook, Janet; Wilkinson, Tracy (2020-11-23). Biden's longtime advisor Antony Blinken emerges as his pick for secretary of State. Los Angeles Times (en-US). Архів оригіналу за December 2, 2020. Процитовано 2020-12-06. 
  66. Dershowitz, Toby; Kittrie, Orde (June 21, 2020). Biden blasts BDS: Why it matters. The Jerusalem Post. Архів оригіналу за July 16, 2020. Процитовано July 16, 2020. 
  67. а б Kornbluh, Jacob (October 28, 2020). Tony Blinken's Biden spiel. Jewish Insider. Архів оригіналу за November 21, 2020. Процитовано November 23, 2020. 
  68. Lacy, Akela (November 18, 2020). On Arms Sales to Dictators and the Yemen War, Progressives See a Way In With Biden. The Intercept. Архів оригіналу за November 22, 2020. Процитовано November 23, 2020. 
  69. Magid, Jacob (October 29, 2020). Top Biden foreign policy adviser 'concerned' over planned F-35 sale to UAE. The Times of Israel. Архів оригіналу за November 5, 2020. Процитовано November 23, 2020. 
  70. Galloway, Anthony (November 23, 2020). Biden's pick for the next secretary of state is Australia's choice too. Brisbane Times. Архів оригіналу за November 24, 2020. Процитовано November 23, 2020. 
  71. Iqbal, Anwar (August 2, 2020). Biden as president will raise Kashmir issue with India, says his adviser. Dawn. Архів оригіналу за November 24, 2020. Процитовано November 25, 2020. 
  72. Pifer, Steven (December 1, 2020). Reviving nuclear arms control under Biden. Brookings Institution. Архів оригіналу за December 1, 2020. Процитовано December 3, 2020. 
  73. Biden to nominate Antony Blinken as US secretary of state. Al Jazeera. November 23, 2020. Архів оригіналу за November 24, 2020. Процитовано November 23, 2020. 
  74. Kaplan, Thomas (October 30, 2020). Who Has Biden's Ear on Policy Issues? A Largely Familiar Inner Circle. The New York Times. с. A23. Архів оригіналу за November 24, 2020. Процитовано December 1, 2020. 
  75. Pager, Tyler; Epstein, Jennifer; Mohsin, Saleha (November 22, 2020). Biden to Name Longtime Aide Blinken as Secretary of State. Bloomberg News. Архів оригіналу за November 23, 2020. Процитовано November 22, 2020. 
  76. Herszenhorn, David M.; Momtaz, Rym (2020-11-23). 9 things to know about Antony Blinken, the next US secretary of state. Politico (en-US). Архів оригіналу за November 24, 2020. Процитовано 2020-11-24. 
  77. Smith, David (2020-11-24). 'A cabinet that looks like America': Harris hails Biden's diverse picks. The Guardian (en-GB). ISSN 0261-3077. Архів оригіналу за November 24, 2020. Процитовано 2020-11-24. 
  78. Lee, Matthew (2020-11-22). Biden expected to nominate Blinken as secretary of state. AP News. Архів оригіналу за November 23, 2020. Процитовано 2020-12-06. 
  79. Atwood, Kylie; Hansler, Jennifer (January 7, 2021). State Department tells diplomats to affirm Biden's victory after Capitol riot. CNN.  CNN
  80. Atwood, Kylie; Hansler, Jennifer (January 8, 2021). Pompeo met with Biden's secretary of state pick for first time. CNN. 
  81. Biden's State pick backs two-state solution, says US embassy stays in Jerusalem. The Times of Israel (en-US). Agence France-Presse. 2021-01-19. Процитовано 2021-01-20. 
  82. Barnes, Julian E.; Jakes, Lara; Steinhauer, Jennifer (2021-01-20). In Confirmation Hearings, Biden Aides Indicate Tough Approach on China. The New York Times (en-US). ISSN 0362-4331. Процитовано 2021-01-20. 
  83. Fromer, Jacob (2021-01-20). Top US diplomat nominee says Trump's China approach was right, tactics wrong. South China Morning Post (en). Процитовано 2021-01-20. 
  84. US, India have 'very strong' potential to work together, says state secretary nominee Blinken. The Times of India (en). Asian News International. 2021-01-20. Процитовано 2021-01-20. 
  85. How would Blinken impact U.S.-Turkey relations as secretary of state?. Ahval. November 23, 2020. Архів оригіналу за November 23, 2020. Процитовано November 25, 2020. 
  86. Blinken, Antony J. (January 31, 2017). To Defeat ISIS, Arm the Syrian Kurds. The New York Times. Архів оригіналу за November 23, 2020. Процитовано November 24, 2020. 
  87. ABlinken (27 October 2020). We regret calls by Turkish President Erdogan and Turkish Cypriot leader Tatar for a two-state solution in Cyprus. Joe Biden has long expressed support for a bizonal, bicommunal federation that ensures peace and prosperity for all Cypriots (Твіт) — через Твіттер. 
  88. WHO boss Dr Tedros denies supporting Tigray leaders. BBC News. 19 November 2020. Архів оригіналу за November 20, 2020. Процитовано November 24, 2020. 
  89. Borger, Julian (2020-11-23). Antony Blinken: Biden's secretary of state nominee is sharp break with Trump era. The Guardian (en-GB). ISSN 0261-3077. Архів оригіналу за November 24, 2020. Процитовано 2020-11-24. 
  90. Dettmer, Jamie (November 24, 2020). Egyptian Suspects in Murder of Italian Student Likely to Face In-Absentia Trial. Voice of America. Архів оригіналу за November 24, 2020. Процитовано November 25, 2020. 
  91. Biden aide Blinken voices concern about rights group in Egypt. Reuters. November 20, 2020. Архів оригіналу за November 27, 2020. Процитовано November 25, 2020. 
  92. Shalal, Andrea (2020-09-22). Biden adviser says unrealistic to 'fully decouple' from China. Reuters (en). Архів оригіналу за September 25, 2020. Процитовано 2020-11-25. 
  93. Biden adviser says unrealistic to 'fully decouple' from China. Reuters. September 22, 2020. Архів оригіналу за January 12, 2021. Процитовано December 13, 2020. 
  94. Thomas, Ken (2020-11-23). Joe Biden Picks Antony Blinken for Secretary of State. The Wall Street Journal (en-US). ISSN 0099-9660. Шаблон:ProQuest. Архів оригіналу за November 26, 2020. Процитовано 2020-11-26. 
  95. США наклали санкції на Коломойського//Українська правда, 5 березня 2021.
  96. AMBASSADOR ALAN J. BLINKEN Interview
  97. Sevastopulo, Demetri (23 November 2020). Biden's 'alter ego' Antony Blinken tipped for top foreign policy job. Financial Times. Архів оригіналу за November 24, 2020. Процитовано November 23, 2020. 
  98. Shaffer, Claire (2020-11-23). Yes, Biden's Secretary of State Hopeful Antony Blinken Has a Band. Rolling Stone (en-US). Архів оригіналу за November 24, 2020. Процитовано November 23, 2020. 
  99. Kaplan, Allison (2020-11-22). Long-time Biden aide Blinken most likely choice for secretary of state. Haaretz (en). Архів оригіналу за November 24, 2020. Процитовано 2020-11-24. 

Посилання[ред. | ред. код]

Попередник
Венді Шерман
U.S. Department of State official seal.svg 18-й Заступник державного секретаря США
9 січня 2015 — 20 січня 2017
U.S. Department of State official seal.svg Наступник
Джон Салліван