Мальгін Андрій Вікторович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Мальгін Андрій Вікторович
Народився 20 квітня 1958(1958-04-20) (66 років)
Севастополь, СРСР
Країна  СРСР
 Росія
Діяльність журналіст, літературний критик, видавець, підприємець, політик
Alma mater факультет журналістики МДУ
Знання мов російська
Батько Віктор Георгійович Мальгін
Мати Тамара Григорівна Мальгіна
Сайт amalg.in
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Мальгін.

Андрі́й Ві́кторович Мальгі́н (нар. 20 квітня 1958, Севастополь) — радянський і російський журналіст, літературознавець, літературний критик, видавець, підприємець.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився в сім'ї офіцера військово-морського флоту. У віці одного місяця був перевезений батьками в Московську область, куди батька перевели по службі. Ще навчаючись у середній школі, почав публікуватися в «Комсомольській правді», в розділі «Алий парус», яким тоді керував Юрій Щекочихін і якого Мальгін вважає своїм першим вчителем у журналістиці[1].

1975 року вступив на міжнародне відділення факультету журналістики МДУ і 1977 року за студентським обміном був відправлений на навчання до Варшавського університету, на факультет журналістики і політичних наук. З Польщі надсилав статті про сучасну музику до журналів «Ровесник[ru]» і «Студентський меридіан[ru]», спільно з Тетяною Бодровою готував музичні програми радіостанції «Юність»[ru] Всесоюзного радіо[ru]. За його твердженням, був першим радянським журналістом, який взяв інтерв'ю в Еріка Клептона, який приїхав до Польщі з гастролями[2].

1980 року був висланий з Польщі за рішенням КДБ СРСР[3], після чого з великим трудом відновився на журфаку МДУ і протягом восьми років був невиїзним.

1982 року закінчив журфак МДУ і вступив на роботу у відділ літературознавства «Літературної газети». Опублікував багато статей і рецензій на книги сучасних авторів. Багато писав про молодих поетів (О. Парщиков[ru], І. Жданов[ru], О. Єрьоменко[ru], М. Кудімова[ru], О. Хлєбніков, В. Коркія[ru]), організовував їх літературні вечори. Вечір молодої поезії за участі музикантів Бориса Гребенщикова і Сергія Курьохіна, організований Мальгіним, був заборонений, коли публіка вже прибула до Центрального будинку працівників мистецтв, внаслідок чого в сусідніх з будівлею КДБ на Луб'янці[ru] провулках сталося щось на зразок стихійних заворушень[4]. Після цього випадку звільнено з «Літературної газети». В 1986—1990 роках завідував відділом літератури і мистецтва газети «Тиждень[ru]», де активно публікував раніше заборонених авторів. Зокрема, там вперше після еміграції опубліковано твори Сергія Довлатова[5]. Мальгін як публікатор емігрантської літератури не раз згадується в листуванні Довлатова, письменник подарував йому дві книги з такими написами: «Люблю я Андрія Мальгіна, що дуже дивно, не єврея» і «Люблю Андрія Мальгіна на тлі різного г…» Після смерті Довлатова Мальгін опублікував некролог у газеті «Московські новини»[6].

З початком перебудови випустив кілька літературознавчих книг. Автор брошур «Поезія праці» (1986) і «Публіцистика в поезії (Роберт Рождественський і Євген Євтушенко)» (1988), а також збірки інтерв'ю з радянськими поетами «Бесіди про поему» (1990, включені інтерв'ю з Євтушенко, Рождественським, Левом Озеровым, Єгором Ісаєвим[ru], Ігорем Шкляревським, Андрієм Вознесенським), опублікованих видавництвом «Знання» у масовій науково-популярній серії «Нове в житті, науці, техніці». 1990 року випустив окремим виданням більш розгорнутий нарис поезії Роберта Рождественського[7].

У березні 1990 року на перших демократичних виборах обраний депутатом Московської міської ради[ru]. 1990 року заснував суспільно-політичний журнал «Столиця[ru]» і став його головним редактором (до травня 1996 року). Надалі займався рекламним і видавничим бізнесом. Був співзасновником (третина частки)[8][9] і до 2008 року видавцем газети безкоштовних оголошень «Центр Плюс», купленої згодом конкурентом-холдингом «Медіа3»[10].

В лютому 1991 року опублікував у «Столиці» статтю «Найрадянськіший із поетів» (рос. Самый советский из поэтов), в якій виступив із звинуваченнями поета В. І. Лебедєва-Кумача в плагіаті тексту пісні «Священна війна»[11]. На його думку, автором цієї пісні є вчитель словесності з Рибінська О. А. Боде[ru]. У своїй статті Мальгін також звинуватив Лебедєва-Кумача в плагіаті фокстроту «Біля самовара» (рос. У самовара). Однак, як зазначає Г. А. Скороходов[ru], платівка з цією піснею, записана 1934 року Л. О. Утьосовим, вийшла без зазначення автора[12], а ім'я Лебедєва-Кумача з'явилося на платівці 1975 року з подачі самого Утьосова[13]. Музикознавець-історик, професор Євген Михайлович Левашов у своїй роботі підтверджує ці звинувачення в плагіаті[14].

Письменник[ред. | ред. код]

2005 року Мальгін вперше виступив як прозаїк, опублікувавши у видавництві Kolonna publications[ru] гострий політичний роман-памфлет «Радник президента» (рос. Советник президента). Роман став бестселером, оглядачі ринку порівнювали його популярність із книгою Дена Брауна «Код да Вінчі».Книгу перекладено французькою та угорською мовами[15][16]. Продовженням книги стала п'єса «Присядкін на тому світі», опублікована в збірнику «Путін.doc»[17]. Дмитро Биков відгукнувся про роман так:

«Шишкин ліс» відпочиває… Ви знайдете тут всіх — когось під прозорими псевдонімами, когось в гранично узагальненому вигляді, але мало не буде нікому. Чиновники Московської мерії, генії злодійства і зовсім азійського лизальництва; молоді гебешні вовки з президентської адміністрації; журналісти і шоумени, скурвлені прожектори перебудови і маразмуючі шістдесятники, хлопчики і дівчатка з розтлінної золотої молоді… нікого не пошкодував чоловік, який на початку дев'яностих щиро вірив у можливість якогось нового шляху! Всю силу свого розчарування вклав він у цю тристасторінкову книгу.
Оригінальний текст (рос.)
«Шишкин лес» отдыхает… Вы найдете тут всех — иных под прозрачными псевдонимами, иных в предельно обобщённом виде, но мало не покажется никому. Чиновники Московской мэрии, гении воровства и совершенно азиатского лизательства; молодые гэбешные волки из президентской администрации; журналисты и шоумены, скурвившиеся прожектора перестройки и маразмирующие шестидесятники, мальчики и девочки из растленной золотой молодежи… никого не пожалел человек, который в начале девяностых искренне верил в возможность какого-то нового пути! Всю силу своего разочарования вложил он в эту трёхсотстраничную книгу.

— Д. Л. Быков. Собеседник[ru] № 2 (1052), 12—18.01.2005, с. 10

Автор сценарію телесеріалу Справа слідчого Нікітіна (2012).[18]

Блогер[ред. | ред. код]

Починаючи з 2005 року, за пропозицією видавця Дмитра Волчека почав вести власний блог у Живому Журналі[19][20]. 2008 року опублікував окремим виданням записи свого блогу, в ряді випадків разом з коментарями інших користувачів[21].

12 жовтня 2011 року виклав на сервіс YouTube цитату з запису «Нашого радіо[ru]:» пісні Андрія Макаревича «До нас в Холуйово приїжджає Путін[ru]», у перші два дні її подивилося більше 100 000 осіб[22]. 18 жовтня «Наше радіо», пославшись на порушення авторських прав, заблокувало відеозапис цієї пісні шляхом блокування облікового запису Мальгіна на ресурсі YouTube. До того часу ролик з піснею подивилися 250 тисяч користувачів, а запис передачі, в якій виконано пісню — 3800 осіб[23].

Оцінки[ред. | ред. код]

Дмитро Биков вважає, що Мальгін — один з найкращих російських журналістів і редакторів[24], а Юлія Латиніна пише, що він «веде один з найкращих російських блогів у ЖЖ»[25]. Валерія Новодворська стверджувала:

Андрій Мальгін гідний найвищих почестей і найбільшої поваги, тому що мало знайдеться редакторів, які ось так вчинять, погодяться скоріше на загибель свого видання, ніж на зраду, швидше підуть в нікуди, ніж будуть служити справі ворожій.
Оригінальний текст (рос.)
Андрей Мальгин достоин самых высоких почестей и самого большого уважения, потому что мало найдется редакторов, которые вот так поступят, согласятся скорее на гибель своего издания, чем на предательство, скорее уйдут в никуда, чем будут служить делу враждебному.

— Валерія Новодворська. Друга «Столиця»(рос.)

Родина[ред. | ред. код]

Андрій Мальгін одружений, дружина — Олена, донька Анастасія застрелилася 14 лютого 2008 року у віці 22 роки[26][27].

На початку 2009 року Мальгін з дружиною всиновили 11-місячну дитину Дмитрика, станом на 2011 рік проживає більшість часу з сім'єю у власному будинку в Тоскані, Італія, буваючи в Росії наїздами.[28]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Записки мизантропа — Уж сколько их упало в эту бездну [Архівовано 3 липня 2020 у Wayback Machine.].
  2. ↑ Текст интервью [Архівовано 3 липня 2020 у Wayback Machine.], опубликовано в «Студенческий меридиан», № 10 за 1980 год.
  3. ↑ Как меня выслали из Польши [Архівовано 3 липня 2020 у Wayback Machine.], Как меня выслали из Польши (часть 2) [Архівовано 6 липня 2020 у Wayback Machine.], Как меня выслали из Польши (часть3) [Архівовано 3 липня 2020 у Wayback Machine.].
  4. ↑ Записки мизантропа — 1985 год [Архівовано 3 липня 2020 у Wayback Machine.].
  5. ↑ Радио Эхо Москвы — Николай Троицкий, Сергей Довлатов-70, 03.09.2011 [Архівовано 3 липня 2020 у Wayback Machine.].
  6. ↑ Записки мизантропа — Случаи с некрологами [Архівовано 3 липня 2020 у Wayback Machine.].
  7. ↑ М.: Художественная литература, 1990. — 208 с.
  8. ↑ В четверг в Москве произошла попытка силового захвата редакции рекламной газеты «Центр Плюс», заявляет гендиректор издания Андрей Мальгин. finmarket.ru. 21 квітня 2006. Процитовано 21 жовтня 2011.
  9. ↑ "Центр+" троих не вынес. adme.ru. 21 квітня 2006. Архів оригіналу за 15 лютого 2012. Процитовано 21 жовтня 2011.
  10. ↑ Татьяна Романова, Ведомости (21 жовтня 2008). Бесплатная монополия. pressmon.com. Архів оригіналу за 23 лютого 2014. Процитовано 21 жовтня 2011.
  11. ↑ Мальгін А. В. Самый советский из поэтов // Столица. — 1991. — № 6. — С. 34—37.
  12. ↑ Скороходов Г. Тайны граммофона. Все неизвестное о пластинках и звездах грамзаписи. — Москва : Алгоритм, Эксмо, 2004. — С. 319—320.
  13. ↑ Скороходов Г. Необходимое уточнение. — Аргументы и факты. — 1991. — № 13 (28 березня).
  14. ↑ Е. М. Левашев. Судьба песни // Архив наследия — 2000 / Сост. и науч. ред. Плужников В. И.; РАН. Российский Научно-исследовательский институт культурного и природного наследия им. Д. С. Лихачёва. — М.: Институт Наследия, 2001. — С. 305—330.
  15. ↑ Calmann Lévy — livre Le Conseiller du Président — auteur Andreï Malguine [Архівовано 20 листопада 2008 у Wayback Machine.].
  16. ↑ Könyv: Az elnök tanácsadója (Andrej Malgin) [Архівовано 5 липня 2020 у Wayback Machine.].
  17. ↑ Путин.doc. Девять революционных пьес + CD. ISBN 5-98144-068-6.
  18. ↑ «Дело следователя Никитина» открыто 28.10.2012) [Архівовано 3 липня 2020 у Wayback Machine.].
  19. ↑ Андрей Мальгин: «Я теперь везде в черных списках» [Архівовано 22 жовтня 2015 у Wayback Machine.] // «Голос Америки», 11 августа 2014.
  20. ↑ Портреты политблогеров: Андрей Мальгин (портрет) — Медиа — OpenSpace.ru. Архів оригіналу за 5 липня 2020. Процитовано 3 липня 2020.
  21. ↑ Ржев: Новая реальность, 2008. — В 3 томах.
  22. ↑ Ступников, Денис (14 жовтня 2011). Андрей Макаревич сочинил песню против «Единой России». Мультипортал km.ru. Архів оригіналу за 3 липня 2020. Процитовано 13 листопада 2011.
  23. ↑ "Наше Радио" задавило Мальгина за "Холуёво" : [арх. 21 жовтня 2011] // Вебпланета : Интернет-СМИ. — 2011. — Вип. 19 жовтня.
  24. ↑ Быков Д. Л. Беда России - вечная гражданская война. Собеседник.ру. Архів оригіналу за 25 червня 2012. Процитовано 27 травня 2012.
  25. ↑ Латынина Ю. Л. (30 липня 2012). Не читал, но арестую. Ежедневный Журнал. Архів оригіналу за 19 липня 2013. Процитовано 1 серпня 2012.
  26. ↑ Настя [Архівовано 3 липня 2020 у Wayback Machine.].
  27. ↑ С видом на дольче вита — Деньги — Коммерсантъ. Архів оригіналу за 3 липня 2020. Процитовано 3 липня 2020.
  28. ↑ Сергей Корзун, Эхо Москвы (28 липня 2011). Интервью в программе «Без дураков». echo.msk.ru. Архів оригіналу за 15 лютого 2012. Процитовано 21 жовтня 2011.

Посилання[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  У месенджерах
У соціальних мережах
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Мальгін_Андрій_Вікторович&oldid=37430998