Латиніна Юлія Леонідівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Латиніна Юлія Леонідівна
рос. Юлия Леонидовна Латынина
Latynina Yulia.jpg
Ім'я при народженні рос. Юлия Леонидовна Латынина
Псевдо Евгений Климович
Народилася 16 червня 1966(1966-06-16)[1] (52 роки)
Москва, Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка, СРСР
Громадянство
(підданство)
Flag of Russia.svg Росія
Місце проживання
Діяльність письменниця, журналістка, колумністка, романістка, радіоведучий, письменниця-фантастка, ведуча, телеведуча
Alma mater Літературний інститут імені Горького (1988) і Інститут світової літератури ім. О. М. Горького[d]
Науковий ступінь Кандидат філологічних наук (1993)
Вчителі Іванов В'ячеслав Всеволодович
Володіє мовами англійська і російська[2]
Заклад Новая газета
Роки активності 1989[3] — тепер. час
Жанр політична журналістика, кримінальний роман[d], фентезі, фантастика, детектив і фільм-екшн
Magnum opus The Insider[d]
Батько Латинін Леонід Олександрович[d]
Мати Латиніна Алла Миколаївна[d]
Нагороди
IMDb nm2465118
Сторінка в Інтернеті latynina.tv

Ю́лія Леоні́дівна Лати́ніна (рос. Юлия Леонидовна Латынина; нар. 16 червня 1966(19660616), Москва, Російська РФСР) — російська журналістка та письменниця. Як журналіст відома своїми гострими, часом скандальними, політичними коментарями. Як письменниця є автором романів у жанрах політичної фантастики та політико-економічного детектива на основі російської дійсності. У російській журналістиці відома як політичний оглядач і економічний аналітик. Кандидат філологічних наук з літературознавства.

Біографія[ред. | ред. код]

У 1988 році закінчила Літературний інститут імені М.Горького Союзу письменників СРСР з червоним дипломом та вступила до аспірантури цього ж інституту на романо-германське відділення. У тому ж 1988 році стажувалася в Лувенському католицькому університеті (Бельгія) за програмою міжнародного студентського обміну.

У січні 1993 року захистила в Інституті світової літератури кандидатську дисертацію, присвячену типам антиутопічному дискурсу. Тема дисертації: «Літературні витоки антиутопіченого жанру»[4]. У 1993 році пройшла стажування в Кінгс-коледжі в Лондоні[джерело?], займаючись економікою європейського середньовіччя.

У 1994 році Юлія Латиніна пише роман в новому для себе жанрі сучасного детективу «Бомба для банкіра», який публікує під псевдонімом Євген Климович (1995р). Пізніше детективи, видані під псевдонімом, були перевидані під власним ім'ям.

Займатися журналістикою почала з 1995 року, прийшовши працювати в газету «Сьогодні» економічним оглядачем. Працювала в газетах «Сьогодні» (1996), «Ізвєстія» (1996—1997), в журналі «Експерт» (1997—1998), в щомісячнику «Цілком таємно» (1999—2000), «Щотижневому журналі» (2003—2004).

Була автором і ведучим програми «Рубльова зона» на каналі НТВ (2000—2001), співведучою програми «Інший час» на каналі ОРТ (2001—2002), автором програми «Є думка» на каналі ТВС (2002—2003), автором рубрики «Своїми словами» в передачі «Тиждень» на каналі Ren-TV (2003—2004).

З 2001 року є оглядачем «Нової газети», з 2003 — автор програми «Код доступу» на радіостанції «Ехо Москви» і телеканалі RTVi, колумніст електронних видань «Щоденний журнал» (з 2005 р) і «Газета.Ru».

Оцінки[ред. | ред. код]

Андрій Піонтковський вважає, що Латиніна, орієнтуючись на більш освічену аудіторію, ніж пересічний російський обиватель, навмисне підтасовує визначення та пересмикує висновки:

Дівчина виконує відповідальну патріотичну місію, рятуючи залишки репутації режиму і особисто Путіна. Працює з інтелігенцією, з інформованою частиною суспільства. Вона не заперечує всім відомі обставини ганебного провалу ФСБ в Рязані[5], більше того вона обурюється ними, вимагає звільнень, гласного суду. Але в кінцівці (а запам'ятовується завжди саме кінцівка), завоювавши довіру читача, майже непомітно пересмикує карту. Перекваліфікує злочин ФСБ з тероризму в невиразне окозамилювання, що переходить у тероризм. Віртуозна робота. [6]

Звинувачення у порушенні етики[ред. | ред. код]

Відомий американський історик і публіцист Юрій Фельштинський звинувачує Ю. Латиніну у «відвертому циничному хамстві по формі та змісту». За Фельштинським, Латиніна влаштувала на «Ехі Москви» «дискусію» з приводу змісту книги Фельштинського і Олесандра Литвиненка «ФСБ підриває Росію». В той же час самому автору — Ю. Фельштинському не було надано слово або можливість відповісти на критику. Його листи до редакції радіостанції не були оприлюднені, сама Латиніна звернення Фельштинського ігнорувала, а його книгу, що перекладена 20-ма мовами світу та видана в багатьох країнах але заборонена в Росії, вона назвала такою, що «валяється у мережі»[7].

Про Україну й українську мову[ред. | ред. код]

У програмі «Код доступа» на радіо «Ехо Москви» від 1 серпня 2015 Латиніна висловила таку характеристику Україні та української мови:

Проблема, існуюча зараз ситуація в історії України та Росії, була закладена більшовиками, які в пошуках підтримки віддали Україні частину Російської імперії, які штучно підтримували українську мову …

… Якби не більшовики, то до кінця XX століття Україна, ну, мала б приблизно те ж саме, що Шотландія. Тобто навіть Шотландія може відокремитися від Англії, але вона як і раніше говорить англійською. Навіть Ірландія говорить англійською. На початку XX століття українська мова була б в Україні, ну, приблизно така же, як зараз бретонська у Франції. Це мова частини неосвіченого населення. Тому коли в 1991 році розвалився Радянський Союз, то утворилася штучна держава не в поганому сенсі цього слова, а в тому, що якби ця держава була при більшовиках нарізана іншим чином, то ми розуміємо, що вона розпалося б іншим способом.

І почалася проблема у цієї держави українізації, коли підлегла і, загалом-то, нехай пробачать мене мої українські друзі, не так культурно розвинена мова, як мова російська.[8]

Це висловлювання визвало жваві відгуки та дискусію у мережі, наприклад в ЖЖ видного російського економіста, державного та суспільного діяча Андрія Ілларіонова[9]. Фраза про те, що російська влада начебто «віддала Україні частину російської території» — майже дослівно повторює відому тезу Путіна, промовляєму ним на різні лади, починаючі з 2008 року, що «Україна — це штучне державне утворення» і «Росія подарувала Україні Крим та Східну Україну»[10].

Нагороди та відзнаки[ред. | ред. код]

  • Лауреат премії імені Олександра ІІ «За великий особистий внесок у відстоювання економічної свободи в Росії» (1998),
  • Російський біографічний інститут удостоїв Юлію Латиніну звання «Людина року» «за успіхи в економічній журналістиці» (1999),
  • Лауреат премії імені Герда Буцеріуса «Молода преса Східної Європи» (2004),
  • Лауреат міжнародної журналістської премії ім. Марії Грації Кутулі (2007),
  • Лауреат премії «Захисник свободи» (2008).

Втеча з Росії[ред. | ред. код]

Після підпалу свого автомобіля невідомими вирішила покинути Росію. Свій від'їзд Латиніна прокоментував по Skype в ефірі власної програми на радіостанції "Ехо Москви". За її словами, вона разом з батьками знаходиться за кордоном. Журналістка повідомила про те, що не шкодує про зіпсоване майно, але налякана готовністю паліїв до людських жертв.[11]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. SNAC
  2. data.bnf.fr: платформа відкритих даних — 2011.
  3. http://fantlab.ru/autor1215
  4. Видано як окремий твір малим тиражем під назвою «Антиутопія: від Арістофана до Гофмана». М.: GLAS, 1993)
  5. Мається на увазі невдала спроба теракту ФСБ 22 вересня 1999 в Рязані, коли офіцери центральної контори ФСБ були спіймані месцевими правоохоронцями після закладення мішків з гексогеном та підривачем у підвал багатоповерхового житлового будинку.
  6. А.Піонтковський: Жанна д'Арк плаща и кинжала. — «Ехо Москви», 20 січня 2014
  7. Юрий Фельштинский против Юлии Латыниной
  8. Ехо Москви: передача Латиніної"Код доступа" від 1.08.2015
  9. В чем разница между О.Табаковым и Ю.Латыниной?
  10. Див. наприклад: В. Путін Дж. Бушу на самиті Росія-НАТО в Бухаресті 2008 — Коммерсант.ру: Путин пригрозил аннексировать Крым и Восточную Украину в случае принятия Украины в НАТО — News.ru, 7.04.2008
  11. Российская журналистка Латынина покинула РФ: "Я вот все время была хиханьки-хаханьки, а мне страшно". censor.net.ua. 10.09.2017. 

Посилання[ред. | ред. код]