Латиніна Юлія Леонідівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Латиніна Юлія Леонідівна
Юлия Леонидовна Латынина
Latynina Yulia.jpg
Народилася 16 червня 1966(1966-06-16)[1] (51 рік)
Москва, РРФСР, СРСР
Громадянство (підданство) Flag of Russia.svg Росія
Проживання Одинцово
Ім'я при народженні Yulia Leonidovna Latynina і Юлия Леонидовна Латынина
Псевдонім Евгений Климович
Діяльність письменник, журналіст, колумніст, романіст[d], радіоведучий[d], письменник-фантаст[d] і ведучий
Відома political analysis[d], письмо і журналістика
Alma mater  • Літературний інститут імені Горького
 • Gorky Institute of World Literature[d]
Заклад Новая газета
Батько Латинін Леонід Олександрович[d]
Мати Латиніна Алла Миколаївна[d]
Нагороди
Сторінка в Інтернеті latynina.net

Ю́лія Леоні́дівна Лати́ніна (рос. Юлия Леонидовна Латынина; нар. 16 червня 1966(19660616), Москва, Російська РФСР) — російська журналістка та письменниця. Як журналіст відома своїми гострими, часом скандальними, політичними коментарями. Як письменниця є автором романів у жанрах політичної фантастики та політико-економічного детектива на основі російської дійсності. У російській журналістиці відома як політичний оглядач і економічний аналітик. Кандидат філологічних наук з літературознавства.

Біографія[ред.ред. код]

У 1988 році закінчила Літературний інститут імені М.Горького Союзу письменників СРСР з червоним дипломом та вступила до аспірантури цього ж інституту на романо-германське відділення. У тому ж 1988 році стажувалася в Лувенському католицькому університеті (Бельгія) за програмою міжнародного студентського обміну.

У січні 1993 року захистила в Інституті світової літератури кандидатську дисертацію, присвячену типам антиутопічному дискурсу. Тема дисертації: «Літературні витоки антиутопіченого жанру»[2]. У 1993 році пройшла стажування в Кінгс-коледжі в Лондоні[джерело?], займаючись економікою європейського середньовіччя.

У 1994 році Юлія Латиніна пише роман в новому для себе жанрі сучасного детективу «Бомба для банкіра», який публікує під псевдонімом Євген Климович (1995р). Пізніше детективи, видані під псевдонімом, були перевидані під власним ім'ям.

Займатися журналістикою почала з 1995 року, прийшовши працювати в газету «Сьогодні» економічним оглядачем. Працювала в газетах «Сьогодні» (1996), «Ізвєстія» (1996—1997), в журналі «Експерт» (1997—1998), в щомісячнику «Цілком таємно» (1999—2000), «Щотижневому журналі» (2003—2004).

Була автором і ведучим програми «Рубльова зона» на каналі НТВ (2000—2001), співведучою програми «Інший час» на каналі ОРТ (2001—2002), автором програми «Є думка» на каналі ТВС (2002—2003), автором рубрики «Своїми словами» в передачі «Тиждень» на каналі Ren-TV (2003—2004).

З 2001 року є оглядачем «Нової газети», з 2003 — автор програми «Код доступу» на радіостанції «Ехо Москви» і телеканалі RTVi, колумніст електронних видань «Щоденний журнал» (з 2005 р) і «Газета.Ru».

Оцінки[ред.ред. код]

Андрій Піонтковський вважає, що Латиніна, орієнтуючись на більш освічену аудіторію, ніж пересічний російський обиватель, навмисне підтасовує визначення та пересмикує висновки:

Дівчина виконує відповідальну патріотичну місію, рятуючи залишки репутації режиму і особисто Путіна. Працює з інтелігенцією, з інформованою частиною суспільства. Вона не заперечує всім відомі обставини ганебного провалу ФСБ в Рязані[3], більше того вона обурюється ними, вимагає звільнень, гласного суду. Але в кінцівці (а запам'ятовується завжди саме кінцівка), завоювавши довіру читача, майже непомітно пересмикує карту. Перекваліфікує злочин ФСБ з тероризму в невиразне окозамилювання, що переходить у тероризм. Віртуозна робота. [4]

Звинувачення у порушенні етики[ред.ред. код]

Відомий американський історик і публіцист Юрій Фельштинський звинувачує Ю. Латиніну у «відвертому циничному хамстві по формі та змісту». За Фельштинським, Латиніна влаштувала на «Ехі Москви» «дискусію» з приводу змісту книги Фельштинського і Олесандра Литвиненка «ФСБ підриває Росію». В той же час самому автору — Ю. Фельштинському не було надано слово або можливість відповісти на критику. Його листи до редакції радіостанції не були оприлюднені, сама Латиніна звернення Фельштинського ігнорувала, а його книгу, що перекладена 20-ма мовами світу та видана в багатьох країнах але заборонена в Росії, вона назвала такою, що «валяється у мережі»[5].

Про Україну й українську мову[ред.ред. код]

У програмі «Код доступа» на радіо «Ехо Москви» від 1 серпня 2015 Латиніна висловила таку характеристику Україні та української мови:

Проблема, існуюча зараз ситуація в історії України та Росії, була закладена більшовиками, які в пошуках підтримки віддали Україні частину Російської імперії, які штучно підтримували українську мову …

… Якби не більшовики, то до кінця XX століття Україна, ну, мала б приблизно те ж саме, що Шотландія. Тобто навіть Шотландія може відокремитися від Англії, але вона як і раніше говорить англійською. Навіть Ірландія говорить англійською. На початку XX століття українська мова була б в Україні, ну, приблизно така же, як зараз бретонська у Франції. Це мова частини неосвіченого населення. Тому коли в 1991 році розвалився Радянський Союз, то утворилася штучна держава не в поганому сенсі цього слова, а в тому, що якби ця держава була при більшовиках нарізана іншим чином, то ми розуміємо, що вона розпалося б іншим способом.

І почалася проблема у цієї держави українізації, коли підлегла і, загалом-то, нехай пробачать мене мої українські друзі, не так культурно розвинена мова, як мова російська.[6]

Це висловлювання визвало жваві відгуки та дискусію у мережі, наприклад в ЖЖ видного російського економіста, державного та суспільного діяча Андрія Ілларіонова[7]. Фраза про те, що російська влада начебто «віддала Україні частину російської території» — майже дослівно повторює відому тезу Путіна, промовляєму ним на різні лади, починаючі з 2008 року, що «Україна — це штучне державне утворення» і «Росія подарувала Україні Крим та Східну Україну»[8].

Нагороди та відзнаки[ред.ред. код]

  • Лауреат премії імені Олександра ІІ «За великий особистий внесок у відстоювання економічної свободи в Росії» (1998),
  • Російський біографічний інститут удостоїв Юлію Латиніну звання «Людина року» «за успіхи в економічній журналістиці» (1999),
  • Лауреат премії імені Герда Буцеріуса «Молода преса Східної Європи» (2004),
  • Лауреат міжнародної журналістської премії ім. Марії Грації Кутулі (2007),
  • Лауреат премії «Захисник свободи» (2008).

Втеча з Росії[ред.ред. код]

Після підпалу свого автомобіля невідомими вирішила покинути Росію. Свій від'їзд Латиніна прокоментував по Skype в ефірі власної програми на радіостанції "Ехо Москви". За її словами, вона разом з батьками знаходиться за кордоном. Журналістка повідомила про те, що не шкодує про зіпсоване майно, але налякана готовністю паліїв до людських жертв.[9]

Примітки[ред.ред. код]

  1. SNAC
  2. Видано як окремий твір малим тиражем під назвою «Антиутопія: від Арістофана до Гофмана». М.: GLAS, 1993)
  3. Мається на увазі невдала спроба теракту ФСБ 22 вересня 1999 в Рязані, коли офіцери центральної контори ФСБ були спіймані месцевими правоохоронцями після закладення мішків з гексогеном та підривачем у підвал багатоповерхового житлового будинку.
  4. А.Піонтковський: Жанна д'Арк плаща и кинжала. — «Ехо Москви», 20 січня 2014
  5. Юрий Фельштинский против Юлии Латыниной
  6. Ехо Москви: передача Латиніної"Код доступа" від 1.08.2015
  7. В чем разница между О.Табаковым и Ю.Латыниной?
  8. Див. наприклад: В. Путін Дж. Бушу на самиті Росія-НАТО в Бухаресті 2008 — Коммерсант.ру: Путин пригрозил аннексировать Крым и Восточную Украину в случае принятия Украины в НАТО — News.ru, 7.04.2008
  9. Российская журналистка Латынина покинула РФ: "Я вот все время была хиханьки-хаханьки, а мне страшно". censor.net.ua. 10.09.2017. 

Посилання[ред.ред. код]