Марія Амалія Австрійська (1701–1756)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Щодо інших людей з таким самим іменем та прізвищем див. Марія Амалія Австрійська.
Марія Амалія Австрійська
нім. Maria Amalia von Österreich
Марія Амалія Австрійська
Марія Амалія Австрійська
Портрет Марії Амалії авторства кола Георга Десмаре
46-а імператриця-консорт Священної Римської імперії
Початок правління: 24 січня 1742
Кінець правління: 20 січня 1745
Інші титули: курфюрстіна-консорт Баварії (1726—1745)
королева-консорт Богемії
(1741—1743)
Попередник: Єлизавета Крістіна Брауншвейг-Вольфенбюттельська
Наступник: Марія Терезія Австрійська
Дата народження: 22 жовтня 1701(1701-10-22)
Місце народження: Гофбург, Відень, ерцгерцогство Австрія
Країна: Священна Римська імперія
Дата смерті: 11 грудня 1756(1756-12-11) (55 років)
Місце смерті: палац Німфенбург, королівство Баварія, Священна Римська імперія
Поховання Театінеркірхеd
Чоловік: Карл VII
Діти: Максиміліана Марія, Марія Антонія, Тереза Бенедикта, Максиміліан Йозеф, Йозеф Людвіг, Марія Анна, Марія Йозефа
Династія: Габсбурги, Віттельсбахи
Батько: Йозеф I
Мати: Вільгельміна Брауншвейг-Люнебурзька
Нагороди:
Благородний орден Зоряного хреста

Марі́я Ама́лія Йозе́фа А́нна Австрі́йська (нім. Maria Amalie Josefa Anna von Österreich, 22 жовтня 1701 — 11 грудня 1756) — ерцгерцогиня Австрійська з династії Габсбургів, донька імператора Священної Римської імперії Йозефа I та принцеси Брауншвейг-Люнебурзької Вільгельміни, дружина курфюрста Баварії Карла Альбрехта, який у 1742 році став імператором Священної Римської імперії під іменем Карла VII.

Біографія[ред. | ред. код]

Ранні роки[ред. | ред. код]

Марія Амалія народилася 22 жовтня 1701 року у віденському палаці Гофбург. Була третьою дитиною та другою донькою в родині римського короля Йозефа Габсбурга та його дружини Вільгельміни Брауншвейг-Люнебурзької. Ім'я Амалія новонароджена отримала на честь матері, у якої воно було другим, Марія — було традиційним для австрійських ерцгерцогинь. Дівчинка мала старшу сестру Марію Йозефу, брат Леопольд помер немовлям за два місяці до її появи на світ.

Портрет пензля Д. Ріхтера-старшого, 1709, Музей історії мистецтв

Її дід з батьківської лінії, Леопольд I, в цей час очолював Священну Римську імперію. Кузен з материнського боку, Георг, був курфюрстом Ганноверу, кузина Софія Шарлотта — першою королевою-консортом Пруссії.

Шлюб батьків від початку був щасливим, однак смерть сина та численні романи Йозефа зі служницями та придворними дамами спричинили відчуження між подружжям. До того ж венерична хвороба, на яку вони захворіли у 1704 році, зробила неможливою появу інших нащадків.[1] Разом з тим, матір мала погані відносини зі свекрухою Елеонорою Магдаленою.

У травні 1705 року батько Марії Амалії став імператором Священної Римської імперії, королем Угорщини та Богемії. Все його правління було присвячене війні за іспанську спадщину та прагненню створити більш пишний двір, ніж у його противника Людовика XIV. Через це скрізь відчувався брак грошей. Втім, його царювання було нетривалим і у квітні 1711 року він помер під час епідемії віспи.

Портрет Марії Амалії пензля Жозефа Вівьєна, перша половина XVIII сторіччя

Таємний пакт про престолонаслідування, підписаний Йозефом та його молодшим братом Карлом у 1703 році передбачав, що імперський престол, у разі відсутності в обох нащадків чоловічої статі, після Карла переходить до старшої доньки Йозефа — Марії Йозефи, за якою слідує Марія Амалія. Однак, прийнята Карлом у 1713 році Прагматична санкція затвердила перехід влади до його власних доньок. Марії Йозефі та Марії Амалії було заборонено брати шлюб, доки вони не відмовились від прав на престол.

Вільгельміна, яка оселилася з доньками у Шенбрунні, виділеному їй як удовина резиденція,[2] активно боролася за їхні права. Її підтримувала свекруха, відносини з якою налагодилися після смерті чоловіка. Зрештою, коли прагматична санкція була остаточно затверджена, Вільгельміна не схвалила її, однак відкрито не протестувала.[3]

Дівчата отримали суворе католицьке виховання, на який особливий відбиток був накладений релігійністю матері. Марію Амалію змальовували як більш яскраву та екстравертовану особистість, ніж її сестра Йозефа. До того ж вона була відома своєю красою.

Ерцгерцогиню запропонували нареченою спадкоємцю Савої Віктору Амадею[4], аби покращити напружені відносини між двома країнами. Однак Віктор-Амадей II, батько юнака, проігнорував цей план[5]. Принц помер у березні 1715 року від віспи неодруженим.

У 1717 році Марія Амалія познайомилася зі спадкоємним принцом Баварії Карлом Альбрехтом, який на чолі баварської дивізії прибув до Відня по дорозі до Белграду, де мав взяти участь у війні проти турок. Принц хотів ближче познайомитися з імператорською родиною та взяти за дружину когось з ерцгерцогинь, оскільки союз з Австрією був вигідним з династичних та політичних міркувань. Їхня друга зустріч відбулася наступного року, однак принц попросив руки Марії Йозефи. Йому, однак, було відмовлено, оскільки дівчина вже була заручена зі спадкоємцем саксонського та польського престолів Августом Фрідріхом. Згодом Карл Альбрехт зробив пропозицію Марії Амалії.

Шлюб та діти[ред. | ред. код]

Портрет Карла Альбрехта пензля Жозефа Вівьєна, Королівський замок у Варшаві

У 20 років ерцгерцогиня взяла шлюб із 24-річним принцом Карлом Альбрехтом Баварським. Дозвіл було отримано після того, як Марія Амалія та Карл Альбрехт відмовилися від прав на австрійський престол. Вінчання відбулося 5 жовтня 1722 у Відні. Посаг нареченої включав у себе коштовностей на суму 986 500 гульденів. Урочистості в Мюнхені були ще більш пишними, ніж у Відні. Вони тривали з 17 жовтня по 4 листопада та коштували 4 мільйони гульденів. Керівник баварської опери Томазо Джованні Альбіноні представив з приводу союзу нову оперу «Справжні друзі» (італ. «I veri amici»). Оселилися молодята у палаці Німфенбург під Мюнхеном. Їхній сучасник Йоганн Якоб Мозер описував подружнє життя як дуже щасливе, оскільки Марії Амалії вдалося чудово призвичаїтися до характеру свого чоловіка та «мати темперамент, рівний його прихильності». У пари народилося семеро дітей:

  • Максиміліана Марія (нар. та пом. 12 квітня 1723) — прожила кілька годин;
  • Марія Антонія (1724—1780) — дружина курфюрста Саксонії Фрідріха Кристіана, мала семеро дітей;
  • Тереза Бенедикта (1725—1743) —̩ прожила 17 років, одружена не була, дітей не мала;
  • Максиміліан Йозеф (1727—1777) — курфюрст Баварії у 1745—1777 роках, був одруженим із саксонською принцесою Марією Анною, дітей не мав;
  • Йозеф Людвіг (1728—1733) — прожив 5 років;
  • Марія Анна (1734—1776) — дружина маркграфа Баден-Бадена Людвіга Георга, дітей не мала;
  • Марія Йозефа (1739—1767) — дружина імператора Священної Римської імперії Йозефа II, дітей не мала.

Разом з тим, Карл Альбрехт не полишав своїх холостяцьких звичок і продовжував заводити коханок. Двоє його позашлюбних дітей народилися до вінчання з Марією Амалією, четверо — вже після нього.[6] Втім, наступного року після весілля він припинив зв'язок із фрейліною Марією Кароліною фон Інгенхайм та видав її заміж за Ієроніма фон Спреті.[7]

Курфюрстіна та імператриця[ред. | ред. код]

Наприкінці лютого 1726 року Карл Альбрехт став правлячим курфюрстом Баварії, а Марія Амалія — курфюрстіною-консортом. У травні 1727 року, після народження сина, вона отримала у подарунок від чоловіка палац Фюрстенрід із бароковим садом,[8] який перед цим був модернізований придворним архітектором Йозефом Еффнером. У 1734 році Карл Альбрехт також наказав звести для дружини окремий мисливський будинок, який назвав на її честь Амаліенбургом. Будівля була розташована поблизу Німфенбурга, навпроти ермітажу Магдалененклаузе. Остаточного вигляду у стилі рококо вона набула у 1739 році. У прикроватній ніші спальні містилися портрети подружжя у мисливському вбранні.[9]

Марія Амалія в мисливському вбранні, портрет Ф. Й. Віндера

Як і чоловік, насолоджувалася придворним життям, пишністю та вечірками. Разом із Карлом Альбрехтом вони зробили баварський двір культурним центром.[10] Покровительствувала опері. Цікавилася політикою, захоплювалася полюванням та подорожами, аргументуючи останні тим, що паломництва допоможуть їй народити синів. Відвідувала гірський курорт Адельхольцен.[11] Протегувала церквам і монастирям, засновувала нові. Підтримувала тісні стосунки зі своєю зовицею Марією Анною, яка була черницею-кларисинкою в мюнхенському монастирі Святого Якова.

Після смерті її дядька Карла у 1740 році почалася війна за австрійську спадщину. Незважаючи на те, що Марія Амалія відмовилася від прав на престол, Карл Альбрехт заявив про права дружини на нього. Сама курфюрстіна представляла при дворі «партію миру».

Баварія уклала союз із Пруссією, Саксонією, Францією, Іспанією та кількома іншими країнами, і до кінця січня 1741 року була захоплена практично вся Силезія. У липні мешканці Лінца присягнули курфюрсту як своєму правителю. У грудні була взята Прага, і Карл Альбрехт коронувався у королі Богемії. Марія Амалія не була присутньою на коронації, оскільки на чеських землях точилися бої, і чоловік не хотів ризикувати її життям. У січні 1742 року він рушив до Франкфурту, де коронувався в імператори Священної Римської імперії. В той же час австрійці перейшли у наступ, відбили Лінц та Верхню Австрію та вдерлися до Баварії.[12] У 1743 році Карл був змушений відмовитися від чеської корони.[13]До 1744 року подружжя мешкало у Франкфурті, після чого імператор зміг звільнити Баварію, уклавши Франкфуртську унію з королем Пруссії.[14]

Він помер у січні 1745 року, до того, як закінчилася війна. Після цього Марія Амалія припинила ворогування зі своєю кузиною Марією Терезією та змусила сина зупинити війну з Австрією.[10] 22 квітня 1745 року між Баварією та Австрією був підписаний Фюссенський мир.[15]

Решту життя провела у своїй резиденції Фюрстенрід. У 1754 році заснувала шпиталь Elisabetinerinnen у Мюнхені, який керувався черницями.[16]

Померла 11 грудня 1756 року у палаці Німфенбург. Була похована поруч із чоловіком у третій ніші крипти Театинеркірхе у Мюнхені.[17] Їхні серця спочивають у подвійній урні у Святій Каплиці Альтеттінгу.[18]

Нагороди[ред. | ред. код]

Генеалогія[ред. | ред. код]

Фердинанд III Габсбург
 
Марія Анна Іспанська
 
Філіп Вільгельм Нойбурзький
 
Єлизавета Амалія Гессен-Дармштадтська
 
Георг Брауншвейг-Люнебурзький
 
Анна Елеонора Гессен-Дармштадтська
 
Едвард Пфальцький
 
Анна Ґонзаґа
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Леопольд I Габсбург
 
 
 
 
 
Елеонора Магдалина з Нойбурга
 
 
 
 
 
Йоганн Фрідріх Брауншвейг-Люнебурзький
 
 
 
 
 
Бенедикта Генрієтта Пфальцька
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Йосип I Габсбург
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Вільгельміна Брауншвейг-Люнебурзька
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Марія Амалія
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Mutschlechner M. Joseph I.: Heirat und Familie. [1] [Архівовано 21 березня 2019 у Wayback Machine.] (нім.)
  2. ↑ Constantin von Wurzbach: Habsburg, Amalie Wilhelmine von Braunschweig-Lüneburg. In: Biographisches Lexikon des Kaiserthums Oesterreich. 6. Theil. Kaiserlich-königliche Hof- und Staatsdruckerei, Wien 1860, стор. 147 [2] [Архівовано 2 липня 2016 у Wayback Machine.] (нім.)
  3. ↑ Clarissa Campbell Orr: Queenship in Europe 1660—1815: The Role of the Consort. Cambridge University Press. 2004.
  4. ↑ У 1713 році герцогство було перетворене на Сардинське королівство.
  5. ↑ Symcox, Geoffrey.Victor Amadeus II: absolution in the Savoyard State 1675—1730. Berkeley, u.a.: University of California Press. 1983. ISBN 978-0-520-04974-1. — стор. 176
  6. ↑ Генеалогія Карла Альбрехта [3] [Архівовано 19 січня 2019 у Wayback Machine.] (англ.)
  7. ↑ Кароліна фон Інгенхайм [4] [Архівовано 21 березня 2019 у Wayback Machine.] (нім.)
  8. ↑ Історія палацу Фюрстенрід [5] [Архівовано 21 березня 2019 у Wayback Machine.] (нім.)
  9. ↑ Офіційний сайт палацу Німфенбург. Амалієнбург [6] [Архівовано 6 квітня 2019 у Wayback Machine.] (нім.)
  10. ↑ а б Alois Schmid: Maria Amalia, Erzherzogin von Österreich. In: Neue Deutsche Biographie. Band 16, Duncker & Humblot, Berlin 1990, ISBN 3-428-00197-4, стор. 175 [7] [Архівовано 2 липня 2016 у Wayback Machine.] (нім.)
  11. ↑ Стаття про Адельхольцен [8] [Архівовано 21 березня 2019 у Wayback Machine.] (нім.)
  12. ↑ ЭСБЕ/Австрийская война за наследие престола [9] [Архівовано 3 серпня 2020 у Wayback Machine.] (рос.)
  13. ↑ Портал «Хронос». Стаття «Карл VII, Карл Альберт» [10] [Архівовано 10 листопада 2018 у Wayback Machine.] (рос.)
  14. ↑ Відомості про Карла VII [11] [Архівовано 6 жовтня 2019 у Wayback Machine.] (рос.)
  15. ↑ Фюссенський мир [12] [Архівовано 21 березня 2019 у Wayback Machine.] (нім.)
  16. ↑ Evelyne Bechmann. Die Frauen der Wittelsbacher: Ein Frauenbild vom Mittelalter bis in die Gegenwart. Books on Demand, 2014. стор. 38—40 [13] (нім.)
  17. ↑ Театинеркірхе [14] [Архівовано 6 березня 2019 у Wayback Machine.] (англ.)
  18. ↑ Свята каплиця Альтеттінгу [15] [Архівовано 21 березня 2019 у Wayback Machine.] (англ.)

Література[ред. | ред. код]

  • Hamannová, Brigitte. Habsburkové. Životopisná encyklopedie. Praha: Brána ; Knižní klub, 1996. 408 стор. ISBN 80-85946-19-X.
  • Fidler, Jiří: České královny, Fragment, Havlíčkův Brod 2004, ISBN 80-7200-849-8, стор. 96–98.
  • Andrea Rueth: Maria Amalia. In: Jürgen Wurst, Alexander Langheiter: Monachia. Städtische Galerie im Lenbachhaus, München 2005, ISBN 3-88645-156-9, стор. 146.
  • Peter Claus Hartmann: Karl Albrecht — Karl VII., 1985, ISBN 3-7917-0957-7.
  • Gerhard Hojer: Die Amalienburg, 1986, ISBN 3-7954-0710-9.

Посилання[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  Генеалогія та некрополістика
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Марія_Амалія_Австрійська_(1701–1756)&oldid=41804829