Римський король

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Римський король (лат. Rex Romanorum, нім. Römischer König, рідше - король римлян) - титул обраного, але ще не коронованого папою римським глави Священної Римської імперії.

Після створення на базі Німецького королівства Священної Римської імперії, для кожного нового монарха стала традиційною як мінімум подвійна процедура: обрання у Німеччині і коронація в Римі (іноді між ними відбувалася коронація в Мілані як короля Італії). Поїздка короля з Німеччини в Рим в Середні століття, як правило, перетворювалася на військовий похід . Крім того, треба було заручитися підтримкою римського папи, або дочекатися смерті або організувати повалення вороже налаштованого папи. Від обрання до коронації в Римі претендент на імператорський трон називався римським королем.

У цього титулу була ще одна функція. Щоб забезпечити перехід влади від батька до сина, майже кожен імператор намагався організувати вибори римського короля за свого життя. Таким чином, титул римського короля часто означав наслідного принца.

В 1508 Максиміліан I так і не зміг прибути до Риму для коронації. Римський папа Юлій II дозволив йому користуватися титулом «обраного імператора». Надалі наступники Максиміліана I (крім Карла V) вже не прагнули до коронації. Титул «римський король» тепер означав лише спадкоємця престолу, обраного курфюрстами за життя батька.

У сучасній літературі для усунення плутанини з давньоримськими царями й італійськими королями, римських королів нерідко називають король Німеччини (нім. Römisch-deutscher König). Починаючи з Максиміліана I титул «король в Німеччині» (лат. Rex Germaniae, нім. König in Germanien) дійсно існував, входячи в титулатуру імператорів.

В 1811 французький імператор Наполеон I оголосив свого новонародженого сина Наполеона II своїм спадкоємцем і дав йому титул «римський король».

Список Римських королів і антикоролів[ред.ред. код]

Курсивом виділені імена антикоролів ( de: Gegenkönig ).