Інтроверсія — екстраверсія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Інтроверсія — екстраверсіядихотомічні поняття в теорії особистості, які запропонував психіатр і психотерапевт Карл Густав Юнг у 1920 році у своїй праці «Психологічні типи», щоб описати ставлення людей відповідно до їх тенденцій звертати увагу на зовнішні об'єкти або їх власний внутрішній світ. Ці типи режиму є компенсаторними по відношенню до несвідомої психіки. Тобто, людина, яка має свідому орієнтацію екстраверт, в його несвідомому буде інтроверт, і навпаки. Юнг всіляко підкреслював протилежність людських нахилів. На нього справила таке враження активність особистісних протиріч, що він постулював як незмінний закон: наявність якої-небудь однієї тенденції зазвичай вказує на присутність їй протилежної.[1]

За словами швейцарського психіатра:

«Дві особи бачать один і той же об'єкт, але вони бачать його не так, щоб обидві, отримані від цього картини, були абсолютно ідентичні. Крім різної гостроти органів почуттів і особистого порівняння часто бувають глибокі відмінності в роді і розмірі психічної асиміляції перцепційованого образу»

Пізніше американці Ізабель Майерс і Кетрін Бріггс копіювали ці концепції, розроблені Юнгом, в тест MMPI особистості. Це дві основоположні риси особистості в психології.

Екстраверти[ред.ред. код]

Екстраверти — це тип особистості (або поведінки), що орієнтований у своїх проявах на зовнішній світ, на оточуючих.

Для екстравертів характерна поведінка, при якій людина прагне до:

Екстраверти отримують стимул до існування від зовнішнього світу — від дій, людей, місць та речей. Тривалі періоди бездіяльності, внутрішнього споглядання, самотності або спілкування тільки з однією людиною позбавляють їх відчуття сенсу життя. Тим не менше, навіть екстравертам необхідно чергувати періоди гарячкової активності з відпочинком. Екстраверти можуть багато чого запропонувати нашому суспільству: вони легко самовиражаються, сконцентровані на результатах, воліють перебувати в натовпі і діяти.

Екстраверт може бути чудовим тамадою, організатором (часто на громадських засадах), урядовцем, керівником, артистом чи конферансьє.

Інтроверти[ред.ред. код]

Інтроверти — тип особистості, орієнтований «всередину» або «на» себе. Інтровертність — зовсім не те, що сором'язливість або відчуженість, це не патологія. Крім того, цю властивість особистості не можна змінити, навіть якщо вони дуже сильно захочуть. Для інтровертів характерна поведінка, більш пов'язана з комфортною самітністю, внутрішніми роздумами і переживаннями, творчістю або спостереженням за процесом. У типології Леонгарда, екстраверт — особистість безвільна, піддана впливу з боку, в той час як інтроверт — навпаки, особистість вольова. Інтроверти стримані, педантичні, пунктуальні, небагатослівні. Це категорія людей, які перш ніж сказати, все ретельно обдумують, і тільки потім, можливо, вирішують вербалізувати інформацію. Завдяки своїй вдумливості, розважливості і спокою інтроверти полюбляють вникати в суть речей.

Найважливіша характерна риса інтровертів полягає в джерелі енергії: інтроверти черпають енергію зі свого внутрішнього світу ідей, емоцій і вражень. Вони консервують енергію. Зовнішній світ швидко викликає у них неприємні відчуття. Це може виявлятися в нервовості або, навпаки, в апатії. У будь-якому випадку їм необхідно обмежувати соціальні контакти, щоб не опинитися повністю спустошеними. Тим не менше інтровертові потрібно доповнити час, проведений на самоті, часом, коли вони виходять у зовнішній світ, інакше вони можуть втратити відчуття перспективи і взаємозв'язок з іншими людьми. Інтроверти, здатні врівноважувати свої енергетичні потреби, володіють стійкістю і завзятістю, можуть дивитися на речі незалежно, глибоко зосереджуватися і творчо працювати.

Інтроверти подібні до електричної батареї з підзарядкою. Їм необхідно періодично зупинятися, переставати витрачати енергію і відпочивати, щоб зарядитися знову. Саме можливість зарядитися і забезпечує інтроверту менш збуджуючу обстановку. У ній вони відновлюють енергію. Нерідкі випадки, коли інтроверти через соціальне несприйняття переступають через себе і надягають «маску», стаючи веселою, товариською людиною, але як тільки у нього з'являється можливість відпочити від своєї ролі, і зануритися у свої думки, інтроверт стає таким, яким він є — орієнтованим на свій внутрішній світ. Типовий інтроверт спокійний, віддалений від усіх, крім близьких людей, планує свої дії завчасно, любить порядок у всьому і тримає свої почуття під суворим контролем. Якщо екстраверту для комфорту необхідна присутність інших людей, то інтроверту комфортно працювати і на самоті.

Інтроверт може бути чудовим ученим, психологом, дослідником або письменником.

Еволюція концепцій[ред.ред. код]

Вперше термін з'являється в роботі Карла Юнґа 1920 «Психологічні типи». У цій праці стверджується, що екстраверсія проявляється в спрямованості лібідо людини на зовнішній світ, у тому, що екстраверт віддає перевагу соціальним та практичним аспектам життя без занурення у світ уяви та роздумів. Інтроверт, навпаки, віддає перевагу роздумам і уяві в операціях з реальними зовнішніми об'єктами.

З часом Юнґ істотно переглянув погляди на екстраверсію-інтроверсію. По-перше, він виділив ряд самостійних факторів (психологічних функцій), які він раніше включав до складу екстраверсії-інтроверсії: мислення, почуття (переживання), відчуття, інтуїція. По-друге, починаючи зі своєї програмної роботи «Психологічні типи» (1920) він не говорив про екстравертів та інтровертів, а про домінанту функцію екстраверсії або інтроверсії. Тобто він писав, що в психіці індивіда, людини може домінувати одна з функцій — екстраверсійне або інтроверсійне мислення, почуття, відчуття, інтуїція, при цьому в психіці знаходилося місце і для інших функцій, які відігравали допоміжну роль.

Айзенк, запозичив у Юнґа ці поняття, наповнюючи їх дещо іншим змістом — для Айзенка ці поняття є полюсами суперфактора — комплексу корелівних між собою рис особистості, які генетично детерміновані. Типовий екстраверт за Айзенком оптимістичніший, імпульсивній, має широке коло знайомств і слабкий контроль над емоціями та почуттями. Навпаки, типовий інтроверт — спокійний, віддалений від усіх, крім близьких людей, планує свої дії завчасно, любить порядок у всьому і тримає свої почуття під суворим контролем.

У психіатрії поширена типологія Леонгарда, який запозичив найбільш раннє тлумачення даного терміну у Юнґа і переосмислив його: за Леонгардом, екстраверт — особистість безвільна, піддана впливу з боку, інтроверт — особистість з волею. У той же час, типологія Леонгарда є психіатричною, а не психологічною, і відноситься перш за все до патології. Якщо ж говорити не про патології, то близькими до тлумачення Леонгардом (але не Юнґом) даного терміну є такі терміни психології, як локус контролю (внутрішній і зовнішній), екстерналізм і інтерналізм (Акофф і Емері), та ін.

Терміни «екстраверсія» та «інтроверсія» використовуються також в типології Маєрс-Бріґґс, в соціоніці, в психософії, та в інших сучасних опитувальників та діагностичних методик, де їх тлумачення має свою специфіку.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Карен Хорни. Наши внутренние конфликты. Конструктивная теория невроза Издательство: Академический проект 2007 г.

Література[ред.ред. код]

  • Айзенк Г.Ю. Структура личности. — СПб.: Ювента. М.: КСП+, 1999. — 464 с — ISBN — 5896920148.
  • Юнґ К.Г. Психологические типы. Перевод: София Лорие (под ред. В. Зеленского), Спб.:Азбука, 2001.
  • Ashton, M.C., Lee, K., Perugini, M., Szarota, P., de Vries, R.E., Di Blas, L., et al.(2004). A six-factor structure of personality-descriptive adjectives: Solutions from psycholexical studies in seven languages. Journal of Personality and Social Psychology, 86, 356-366.
  • Eysenck, H. J. Dimensions of Personality. London. 1947.
  • John, O.P., Naumann, L.P., & Soto, C.J. (2008). Paradigm shift to the integrative Big Five trait taxonomy. In O. P. John, R. W. Robins, & L. A. Pervin (Eds.), Handbook of personality: Theory and research (pp. 114-158). New York, NY: Guilford Press.

Посилання[ред.ред. код]

Дивись також[ред.ред. код]