Модальний джаз

Модальний джаз (англ. modal jazz) — експериментальний напрямок у джазі, що з'явився у 1950-х роках, пов'язаний з переходом від традиційної тональної організації та формоутворення музики до ладового принципу, запропонованого Дж. Расселом (George Russell). При цьому основою музичного викладу стають т з. «модуси» — позанормативні ладовозвукорядні структури, які дозволяють пов'язати значну кількість мелодичних і гармонічних елементів в єдине ціле, водночас розчленувавши його на окремі частини і розділи з органічно пов'язаних ладом довільних звуків. Особливої популярності набула система з дев'яти хроматичних варіантів лідійського ладу, яку активно застосовують у практиці джазової імпровізації.

Також широко використовується пентатоніка, дорійський, фригійський лади та інші звукоряди як європейського, так і неєвропейського походження.

Усталення принципів модального джазу розширило можливості розвитку мелодичного матеріалу та імпровізації. Модальний джаз використовує різні типи фактур — поліфонічну, гомофонну, хоральну, респонсорну тощо. До принципів модального джазу звертаються представники багатьох джазових стилів, зокрема фрі-джазу.

У цьому стилі склався особливий тип імпровізації: соло базується не на зміні акордів, а у підкресленні особливості ладу у поліакордових накладеннях.

Найяскравішим прикладом напрямку є альбом «Kind of Blue» Майлза Девіса.

Видатні музиканти модального джазу

• Майлз Девіс
• Джон Колтрейн
• Телоніус Монк
• Сонні Роллінз
• Кеннонболл Еддерлі
• Джо Гендерсон
• Бенні Ґолсон 

Джерела та посилання

• Юрій Юцевич. Музика: словник-довідник. — Тернопіль, 2003. — 404 с. — ISBN 966-7924-10-6. (html-пошук по словнику, djvu)
• ModalJazz.com [Архівовано 4 червня 2018 у Wayback Machine.]