Перейти до вмісту

Джон Колтрейн

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Колтрейн (значення).
Джон Колтрейн
англ. John Coltrane Редагувати інформацію у Вікіданих
Зображення
John Coltrane
John Coltrane
Основна інформація
Повне ім'яангл. John William Coltrane Редагувати інформацію у Вікіданих
Дата народження23 вересня 1926(1926-09-23)
Місце народженняГамлет, Північна Кароліна
Дата смерті17 липня 1967(1967-07-17) (40 років)
Місце смертіНью-Йорк
Причина смертіпечінкова недостатність і рак печінки Редагувати інформацію у Вікіданих
ПохованняPinelawn Memorial Parkd[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Роки активності1945 — 1967
ГромадянствоСША США
Національністьафроамериканці[2][3] Редагувати інформацію у Вікіданих
Професіясаксофоніст
флейтист
композитор
ОсвітаCombs College of Musicd і William Penn High Schoold Редагувати інформацію у Вікіданих
Інструментитенор-саксофон[d], кларнет, Баритон-саксофон, саксофон-альт і саксофон Редагувати інформацію у Вікіданих
ЖанрДжаз
Авангардний джаз
Бібоп
Модальний джаз
Хард-боп
Фрі-джаз
ЧленствоThelonious Monk Septetd, John Coltrane Quartetd і John Coltrane Quintetd Редагувати інформацію у Вікіданих
ЗакладAtlantic Records, Blue Note, Impulse! Records і Prestige Records Редагувати інформацію у Вікіданих
ЛейблиBlue Note, Atlantic Records, Impulse! Records, Prestige Records і ABC Records Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди
У шлюбі зЕліс Колтрейн[4] Редагувати інформацію у Вікіданих
ДітиRavi Coltraned Редагувати інформацію у Вікіданих
www.johncoltrane.com
CMNS: Файли у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Джон Вільям Колтре́йн (англ. John William Coltrane; *23 вересня 1926, Гамлет, Північна Кароліна — †17 липня 1967, Нью-Йорк) — американський джазовий саксофоніст, бендлідер та композитор. Був однією з найвпливовіших та найвідоміших постатей в історії джазу та музики ХХ століття.

Народився і виріс у Північній Кароліні, Колтрейн переїхав до Філадельфії після закінчення школи, де вивчав музику. Починаючи свою кар'єру в стилях бібоп і хард-боп, Колтрейн допоміг започаткувати використання ладів і став одним із піонерів фрі-джазу. Він очолив щонайменше п'ятдесят записів і з'являвся на багатьох альбомах інших музикантів, зокрема трубача Майлза Девіса та піаніста Телоніуса Монка. Протягом своєї кар'єри музика Колтрейна набувала все більш духовного виміру, що яскраво проявилось у його найбільш визнаному альбомі A Love Supreme (1965) та інших.[5] Залишається впливовим і протягом наступних десятиліть після своєї смерті; отримав численні посмертні нагороди, зокрема спеціальну премію Пулітцера, а також був канонізований Африканською православною церквою.[6]

Його другою дружиною була піаністка та арфістка Еліс Колтрейн. У пари було троє дітей: Джон-молодший[7] (1964—1982), басист; Раві (нар. 1965), саксофоніст; та Орн (нар. 1967), саксофоніст, гітарист, барабанщик і співак.[8][9][10]

Біографія

[ред. | ред. код]

Незважаючи на відносно коротку кар'єру (він став відомий широкій публіці тільки у віці 33 років, а помер, не доживши до 41 року), Джон Колтрейн досі є однією з найвідоміших і суперечливих фігур джазового світу. Він грав у різних, майже протилежних, стилях і це стало причиною таких же протилежних відгуків критиків про його музику. Проте вже давно ніхто не ставить під сумнів його грандіозний внесок у сучасний джаз і його вплив на творчість переважної більшості саксофоністів другої половини XX століття.

Колтрейн народився в музичній сім'ї, проте його батьки не заробляли на життя музикою. Джон рано почав грати в оркестрах, починаючи вже з 13 років. Спочатку його інструментами були кларнет і альтгорн, потім альт-саксофон. Він грав у різних нічних клубах Філадельфії, а в 1945 році його призвали до армії і відправили служити на Гаваї. У 1946 році Колтрейн звільнився в запас і повернувся до Філадельфії. Восени того ж року він почав грати в оркестрі Джо Вебба (Joe Webb), а в 1947 році перейшов до «King Kolax Band». Там же він вперше спробував узяти в руки тенор-саксофон, що став згодом його основним інструментом. Одні джерела стверджують, що це відбулося під впливом гри Чарлі Паркера, який, як тоді вважалося, вичерпав можливості альт-саксофону, інші джерела подають простий факт, що перейти на тенор Колтрейна змусив керівник його оркестру, що сам грав на альті. У 1949 році Джон приєднався до справжнього зоряного складу — біг-бенду Діззі Гіллеспі і залишався у ньому до весни 1951 року, коли оркестр перетворився на септет. Разом з ним, у 1951 році, Колтрейн записав на платівку своє перше соло в п'єсі «We Love To Boogie». Подібно багатьом джазменам того часу, він поступово став наркоманом, що ускладнювало пошуки роботи і служило причиною конфліктів. Він переходив зі складу до складу, але у 1954 році йому пощастило — його запросив до свого оркестру Джоні Годжес. У нього Колтрейн протримався менше року, а потім доля звела його з Майлзом Девісом. Їх класичний склад включав Девіса, Колтрейна, піаніста Реда Гарленда, басиста Пола Чамберса і ударника Філлі Джо Джонса. З цим квінтетом Колтрейн зробив безліч записів на лейблах Columbia і Prestige. Згодом, коли він став дуже відомим, його записи у складі оркестру стали видаватися під його ім'ям і цей процес продовжується досі. Через пристрасть до героїну Девіс кілька разів звільняв Колтрейна з своєї групи, але потім знову запрошував назад. Остаточно вони розлучилися в 1957 році, що послужило для саксофоніста поштовхом до того, аби більше виступати і записуватися самостійно. У цьому ж 1957 року він видав на лейблі Prestige свій перший сольний альбом, названий Coltrane, разом з трубачем Джонні Сплоуном, баритон-саксофоністом Сахібом Шихабом, піаністами Мелом Волдроном і Редом Гарлендом, басистом Полом Чемберсом і барабанщиком Альбертом Гітом. Тоді ж, 1957 року, він приєднався до квартету Телоніуса Монка, а також продовжував роботу над власними альбомами. Він позбувся звички до наркотиків і знову почав співпрацювати з Майлзом Девісом, разом з яким записав у 1959 році один з найкращих в історії джазових альбомів «Kind Of Blue». На початку 60-х років вийшов перший альбом Колтрейна, що повністю складався з його власних композицій, — «Giant Steps». Він остаточно відмовляється від роботи в інших оркестрах і збирає своє комбо (інструментальний джазовий ансамбль) у Нью-Йорку, що складався з піаніста Стіва Кюна (якого скоро замінив МакКой Тайнер), басиста Стіва Девіса і ударника Піта Ла Рока (якого послідовно змінювали Біллі Гиґінс і Елвін Джонс). В останній період своєї творчості Колтрейн грав крім тенора на сопрано-саксофоні.

У 1962 році він підписав договір з лейблом Impulse! Працюючи з продюсером Бобом Тіле, він записав у студії величезну кількість матеріалу, який фірма не була в змозі видати відразу, та зате поступово видавала після смерті музиканта. Він розвивав свій власний, майже релігійний, підхід до джазу і найзнаменитішим альбомом цього напряму стала платівка «A love Supreme» (1965), що отримала дві номінації на Греммі і стала його роботою, що продавалася найліпше.

Останній прижиттєвий альбом Колтрейна, «Expressions», вийшов у 1967, одразу незадовго до того, як 17 липня сорокарічний Колтрейн помер через рак печінки, в лікарні Гантінгтона на Лонг-Айленді. Похорони провели через чотири дні в церкві Святого Пітера в Нью-Йорку, службу відкрив квартет Альберта Айлера, а закрив Орнетт Коулман. Джон Колтрейн похований на кладовищі Пінелаун, що у Нью-Йорку. Його смерть здивувала чималу кількість людей, зокрема Девіс сказав, що «смерть Колтрейна справила на всіх велике враження й застала всіх зненацька. Я знав, що він не надто добре виглядає, втім не підозрював, що він настільки хворий, та й, що хворий взагалі…»

Релігійний діяч

[ред. | ред. код]

Після смерті Колтрейна громада Храму новобранців у Сан-Франциско почали поклонятися йому як втіленому Богу. Угруповання називалось на честь Паркера, якого вони прирівнювали до Іоанна Хрестителя.[11] Громада пізніше приєдналась до Африканської православної церкви[en]. Це призвело до зміни статусу Колтрейна від бога до святого.[11] Як наслідок, Африканська православна церква Святого Іоанна Колтрейна у Сан-Франциско стала єдиною африканською православною церквою, яка запровадила музику і поезію Колтрейна до літургійної відправи.[12]

Самуїл Г. Фрідман у статті «Нью-Йорк Таймс» зазначав, що «церква Колтрейна не трюк чи штучна суміш музики нічного клубу та ефірної віри. Його твердження про визволення через божественний звук насправді цілком узгоджується з власним досвідом і пізнанням Колтрейна».[11] Фрідман також прокоментував релігійність Колтрейна:

В обох явних і неявних напрямках, Колтрейн також функціонував як релігійний діяч. Героїновий наркоман у 1950-х роках, він зрештою позбувся залежності, а потім пояснив, що він чув голос Бога під час його болісного одужання[...] 1966 року, на питання журналіста в Японії, ким він сподівається стати за п’ять років, Колтрейн відповів, «святим».[11]

Колтрейна зобразили як одного із 90 святих на іконі танцюючих святих у храмі святого Григорія Нісського єпископальної церкви в Сан-Франциско. Ікона, площею в 280 кв.м., розписана у візантійському іконографічному стилі і займає стіну всієї церковної ротонди.[13] Єпископальна церква святого Варнави в Ньюарку, Нью-Джерсі, додала Колтрейна до списку чорних святих і підготувала про нього статтю на своєму сайті.[14]

Про Колтрейна і його церкву зняли документальні фільми, зокрема «Церква святого Колтрейна» Алана Клінгенстейна (1996),[15][16], і телепередачу Алана Єнтоба для BBC (2004).

Вибрана дискографія

[ред. | ред. код]

Дискографія нижче перераховує альбоми, концептуалізовані та затверджені Колтрейном як лідером під час його життя. Вона не включає численні релізи, в яких він був запрошеним музикантом, сесії, зібрані в альбоми різними лейблами після завершення контракту Колтрейна, сесії, на яких він був запрошеним музикантом, але пізніше перевипущені з його ім'ям на обкладинці, або посмертні компіляції, окрім тієї, яку він затвердив перед своєю смертю.

Prestige та Blue Note records

[ред. | ред. код]

Atlantic records

[ред. | ред. код]
  • Giant Steps (1960)
  • Coltrane Jazz (1961)
  • My Favorite Things (1961)
  • Olé Coltrane (1961)

Impulse! Records

[ред. | ред. код]
  • Africa/Brass (1961)
  • «Live» at the Village Vanguard (1962)
  • Coltrane (1962)
  • Duke Ellington & John Coltrane (1963)
  • Ballads (1963)
  • John Coltrane and Johnny Hartman (1963)
  • Impressions (1963)
  • Live at Birdland (1964)
  • Crescent (1964)
  • A Love Supreme (1965)
  • The John Coltrane Quartet Plays (1965)
  • Ascension (1966)
  • New Thing at Newport (1966)
  • Meditations (1966)
  • Live at the Village Vanguard Again! (1966)
  • Kulu Sé Mama (1967)
  • Expression (1967)

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Find a Grave — 1996.
  2. ↑ BlackPast.org — 2004.
  3. ↑ Southern E. Biographical Dictionary of Afro-American and African Musicians — Greenwood Publishing Group, 1982.
  4. ↑ Catalog of the German National Library
  5. ↑ John Coltrane A Love Supreme. Rolling Stone. Архів оригіналу за 7 листопада 2022. Процитовано 1 лютого 2025.
  6. ↑ The 2007 Pulitzer Prize Winners: Special Awards and Citations. The Pulitzer Prizes. Архів оригіналу за 2 січня 2016. Процитовано 1 лютого 2025. With reprint of short biography.
  7. ↑ Son of jazz great Coltrane dies in car crash. United Press International (англ.). Архів оригіналу за 26 жовтня 2021. Процитовано 1 лютого 2025.
  8. ↑ Porter, Lewis (1999). John Coltrane: His Life and Music. The University of Michigan Press. с. 272.
  9. ↑ Porter, Lewis (1999). John Coltrane: His Life and Music. The University of Michigan Press. с. 294.
  10. ↑ Berkman, Franya (2010). Monument Eternal: The Music of Alice Coltrane. Wesleyan University Press. с. 47.
  11. ↑ а б в г Samuel G. Freedman. Sunday Religion, Inspired by Saturday Nights. — New York Times. — 2007. — 1.12.
  12. ↑ Gordon Polatnick. The Jazz Church. Архів оригіналу за 12 серпня 2006. Процитовано 11 вересня 2015.
  13. ↑ The Dancing Saints. Архів оригіналу за 18 грудня 2010. Процитовано 11 вересня 2015.
  14. ↑ ohn Coltrane The Case for Sainthood
  15. ↑ The Church of Saint Coltrane (1996) // The New York Times
  16. ↑ Alan Klingenstein [Архівовано 22 грудня 2015 у Wayback Machine.] // Huffington Post. — 2008. — 02.05.
  17. ↑ Lutz D. Schmadel. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin, Heidelberg : Springer-Verlag, 2003. — 992 (XVI) с. — ISBN 3-540-00238-3.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Джон_Колтрейн&oldid=44545694