Мустафа Февзі Чакмак
Мустафа Февзі Чакмак тур. Fevzi Çakmak | ||||
| ||||
---|---|---|---|---|
21 січня — 19 травня 1921 рік | ||||
Президент: | Мустафа Кемаль Ататюрк | |||
Попередник: | Мустафа Кемаль Ататюрк | |||
19 травня 1921 — 9 липня 1922 | ||||
Президент: | Мустафа Кемаль Ататюрк | |||
Наступник: | Хюсейн Рауф Орбай | |||
Народження: |
12 січня 1876[1][2] Rumelikavağıd, Стамбул, Османська імперія | |||
Смерть: |
10 квітня 1950[3][1][…] (74 роки) Стамбул, Туреччина | |||
Поховання: | Цвинтар Еюпd | |||
Країна: | Османська імперія і Туреччина | |||
Освіта: | Османський військовий коледжd і Kuleli Military High Schoold | |||
Партія: | Nation Partyd | |||
Військова служба | ||||
Звання: | Маршал Туреччини | |||
Автограф: | ||||
Нагороди: | ||||
Висловлювання у Вікіцитатах |
Мустафа Февзі Чакмак-паша (туркм. Mustafa Fevzi Çakmak Paşa; 12 січня 1876, Константинополь, Османська імперія — 10 квітня 1950, Стамбул) — османський і турецький Прем'єр-міністр Туреччини (1921-1922) та найближчий сподвижник Кемаля Ататюрка. Племінниця Февзі Чакмака Мюфіде Ільхан - перша жінка-мер Туреччини.
Народився в Бейкоз, районі Стамбул а в сім'ї військового. Почав навчатися у віці п'яти років. Після закінчення Вищої військової школи Кулелі, 29 червня 1893 року вступив до військової школи Пангалті. Успішно закінчивши навчання, 25 грудня 1898 вступив у Збройні сили Османської імперії в армію Османської імперії в чині лейтенант а. У грудні 1898 року він закінчив академію (тур. Mekteb-i Erkân-ı Harbiye-i Şâhâne) і як капітан був призначений до 4-го відділу Генерального штабу. У квітні 1899 року він стає штаб-офіцером 18-го регулярного відділу під командуванням Семзі-паші у Митровиці. У грудні 1908 року він був призначений губернатором і командувачем гарнізоном в Плевля Ташлице, одночасно був командиром 35-ї бригади. У липні 1910 року був призначений начальником штабу тимчасового корпусу Косова.
У січні 1911 року його було призначено на 4-й відділ Генерального штабу. З початком Італо-турецька війна був переведений в Західну армію, яка була сформована на захист Західної Румелії. У жовтні 1911 року його було призначено губернатором Пічського округу. Однак незабаром повернувся до Стамбула, щоб продовжити роботу 4-му відділі Генерального штабу. У лютому 1912 року — переведений до адміністрації Косова. Наприкінці вересня 1912 року він був призначений начальником 1-го відділу (начальник операцій) у Вардарській армії під командуванням Зеки-паша, утвореної у складі в Західній армії. Під час Першої Балканської війни після поразки у битві при Куманово він писав, що розподіл османських сил на великій території дало ініціативу противнику, а план мобілізації та концентрації військ був погано опрацьований . Він також вказував на серйозні недоліки в артилерійській підготовці, боєздатності бездротових і авіаційних частин. Після поразки у битві при Битолі Вардарська армія була змушена відступити до Албанії. Наприкінці червня 1913 року він повернувся до Стамбула. На початку серпня 1913 року був призначений командувачем Анкарської резервної дивізії. а в листопаді — командиром 2-ї піхотної дивізії. Наприкінці грудня 1913 року він був призначений командиром V корпусу, який брав участь у битвах у ході Дарданелльської операції. У квітні 1916 року його було призначено командувачем 3-м військовим округом Східного фронту, а у вересні того ж року — командувачем II Кавказьким корпусом. У липні 1917 року був призначений командувачем [2-а армія (Османська імперія)|2-й армією]], розташованої в Діярбакире. У жовтні 1917 року приймає командування 7-а армія (Османська імперія) 7-й армією], яка вела бойові дії в ході Синайсько-Палестинська кампанія Синайсько-Палестинської кампанії. У лютому 1918 року він писав командувачу Х німецькою армією Фалькенхайн, Еріх фон | Еріху фон Фалькенхайну про серйозні проблеми, пов'язані з низькою ефективністю ліній зв'язку, постачання та рекрутингу. Крім того, він наголошував на недостатньому рівні бойової підготовки турецьких військ. У липні 1918 р. йому було присвоєно військове звання ферика (тур. Ferîk-i evvel; командир дивізіону). Однак у серпні того ж року був змушений вирушити до Стамбула на лікування.
У 1920 році він пішов за Ататюрк Кемалем Ататюрком до Самсуну і весь час підтримував його в Війна за незалежність Туреччини. У травні 1920 р. османський військовий суд виніс йому смертний вирок. Після Севрського мирного договору війська Туреччини зменшилися до двох армій. Однією армією, яка перебувала на східному фронті в Ерзурум, керував Карабекір, Кязим Муса Каразікір, інший, що знаходилася на західному фронті в Анкара Анкара, командував Джебесою, Алі Фуат |Алі Фуат]].
Після серйозних бойових втрат у Кютахья-Атлінтасі Февзі взяв управління армією під контроль. Він зупинив відступ турецької армії і не дозволив грецьким військам у Битві при Сакар'ї взяти Анкара| Февзі і Кемаль організували і очолили переможну битву при Думлупінарі 31 серпня 1922 року. За це обидва отримали звання Маршала Туреччини, залишаючись єдиними людьми в історії Туреччини з цим званням. Навіть сьогодні, коли турки говорять Маршал (тур. Mareşal), вони мають на увазі Мустафу Февзі. У 1920—1921 роках обіймав посаду першого заступника прем'єр-міністра Туреччини, потім був призначений прем'єр-міністром країни (з 24 січня 1921 року по 9 липня 1922 року).
У 1924 році ухвалив рішення піти з політики та присвятити себе військовій службі, склавши повноваження депутата парламенту.
З 3 березня 1924 по 12 січня 1944 він був начальником Генштабу Збройні сили Туреччини Збройних сил Туреччини.
Помер 10 квітня 1950 року, похований у Стамбулі.
- Срібна медаль «За відзнаку» («Імтіяз») (23 січня 1900)
- Орден Меджидія 5-го ступеня (22 серпня 1900)
- Орден Османія 4-го ступеня (17 липня 1906)
- Військова медаль (2 жовтня 1915)
- Золота медаль «За заслуги» («Ліакат») (17 січня 1916)
- Золота медаль «За відзнаку» («Імтіяз») (11 листопада 1916)
- Орден Османія 2-го ступеня з шаблями (23 вересня 1917)
- Орден Османія 1-го ступеня з шаблями (7 січня 1918)
- Медаль «За незалежність» («Істикляль») (21 листопада 1923)
- Залізний хрест 2-го класу (Королівство Пруссія, 26 грудня 1915)
- Орден Вюртембергської корони (Королівство Вюртемберг, 19 червня 1918)
- Хрест «За військові заслуги» 2-го ступеня (3 квітня 1917)
- ↑ а б Encyclopædia Britannica
- ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ http://www.turkcebilgi.com/fevzi_%C3%A7akmak
- "Fevzi Çakmak." Encyclopædia Britannica. 2009. Encyclopædia Britannica Online. 18 Apr. 2009
- [https://web.archive.org/web/20100714104255/http://diglib.princeton.edu/ead/getEad?id=ark%3A%2F88435%2Fkw52j8088 «Fevzi Çakmak Diaries, 1911—1950. Manuscripts Division. 2002. Princeton University Library. 18 Apr. 2009
|
- Народились 12 січня
- Народились 1876
- Уродженці Стамбула
- Померли 10 квітня
- Померли 1950
- Померли в Стамбулі
- Нагороджені хрестом «За військові заслуги» (Австро-Угорщина)
- Кавалери ордена Меджида
- Кавалери ордена Османіє
- Нагороджені медаллю «Ліакат»
- Нагороджені Галліполійською зіркою
- Нагороджені орденом Корони (Вюртемберг)
- Прем'єр-міністри Туреччини
- Начальники Генерального штабу Збройних сил Туреччини
- Маршали (Туреччина)
- Учасники Першої світової війни (Османська імперія)
- Члени Великих національних зборів Туреччини I скликання
- Міністри національної оборони Туреччини
- Члени Великих національних зборів Туреччини II скликання
- Члени Великих національних зборів Туреччини VIII скликання
- Учасники війни за незалежність Туреччини
- Засуджені до страти
- Поховані на цвинтарі Еюп
- Командуючі арміями у Першій світовій війні (Османська імперія)