Мезин

село Мезин
Мезин і Десна Мезин і Десна
Країна	Україна
Область	Чернігівська область
Район	Новгород-Сіверський район
Тер. громада	Понорницька селищна громада
Код КАТОТТГ	UA74060050100020513
Облікова картка	Мезин
Основні дані
Засноване	1551
Населення	346
Площа	3,158 км²
Густота населення	109,56 осіб/км²
Поштовий індекс	16210
Телефонний код	+380 4656
Географічні дані
Географічні координати	51°49′36″ пн. ш. 33°3′59″ сх. д.
Середня висота над рівнем моря	124 м
Водойми	Десна
Місцева влада
Адреса ради	16220, Чернігівська обл., Новгород-Сіверський р-н, смт Понорниця, вул. Довженка, 18
Карта
Мезин
Мезин
Мапа

Ме́зин (Мізин) — село в Україні, у Понорницькій селищній громаді Новгород-Сіверського району Чернігівської області, за 35 км від залізничної станції Терещенська. Населення становить 346 осіб. До 2020 орган місцевого самоврядування — Мезинська сільська рада.

Мізинська стоянка

Пам'ятка археології «Мізинська стоянка» розташована на території Мезинського національного природного парку, на правому березі Десни, Мізинська стоянка відома з найстарішої стоянки на Україні (15-те тисячоліття до н. е.) і городище (6-5-те тисячоліття до н. е.). Відоме з XVI ст, проте люди тут жили з найдавніших часів.

У 1907 році якийсь селянин викопав у себе на подвір'ї, будуючи погреб, велетенські кістки. Покликали, як годиться, священника, котрий, оскільки зрозумів, що знайдене щось незвичайне й важливе для науки, звернувся до Чернігівського археологічного товариства. У 1908 році український вчений Федір Вовк виявив велику стоянку первісних людей епохи пізнього палеоліту. У 1950-х роках український археолог Іван Шовкопляс здійснив великі розкопки і виявив стоянки людей кам'яної доби — городище 6-5 тис. до н. е. Це було п'ять округлих у плані (діаметром до 6 м.) наземних жител з вогнищами на підлозі. Наметоподібні житла типу яранг народів Півночі споруджено з дерев'яних жердин, вкритих шкурами тварин і обкладених зовні кістками і рогами. Виявлено місця обробки каменю й кістки, заглиблені вогнища, заповнені кістковим вугіллям та золою. У землі було знайдено ужиткові речі, прикраси, орнаментовані статуетки, що зображують жінок у вигляді птахів, один з найдавніших з-поміж відомих людям музичних інструментів. Довкола городища знайдено велику кількість кісток мамонтів, ленів, носорогів, песців, куниць, диких коней, зайців, росомах, вівцебиків, зубрів та іншої звірини — всього понад 80 видів, на яких полювали і використовували їх у домашньому господарстві наші пращури. Особливо цінними, скільки вказували на високу культуру мешканців городища, були скульптури: ідоли, стилізовані жіночі статуетки й фігурки тварин із бивнів мамонтів, браслети, оздоблені мендровим орнаментом та малюванням — геометричним орнаментом, виконаним червоною фарбою.

Мезинських знахідок було так багато, що їх вирішили поділити між багатьма археологічними музеями. Тепер вони є в Ермітажі, Музеї археології у Києві, у багатьох історичних музеях України, Польщі, Чехії. Та основна, найцінніша їх частина залишилася в єдиному такого типу й найбільшому в найповажнішому серед сільських музеїв України — Мезинському народному археологічному музеї (1965). Тут зберігається 41 тисяча експонатів, зібраних краєзнавцем Василем Куриленком.

Історія

Мізинський став та Мізинська дорога згадуються в царській грамоті 1551 р. як південно-східна межа починку на річці Лосці Новгород-Сіверського Спаського монастиря. Тобто, за цією межею поширювався на південь Мізинський грунт – суцільний ліс не приналежний Спаському монастирю. По таких незначних згадках Мізина не можна встановити чи був він малою безцерковною деревнею чи малим церковним селом. Лише після передачі мізинцям в оренду бортних дерев та угідь Спаського монастиря Мізин названо селом у виписці 1633 р.

У царській грамоті 1667 р. село Мізин згадано нарівні з деревнями Лоскою, Студінкою, Ігнатівкою та Кудлаївкою, як володіння Новгород-Сіверського Спаського монастиря. За даними опису Новгород-Сіверського намісництва 1779-1781 рр., село Мізин Понорницької сотні все ще перебувало у володінні Новгород-Сіверського монастиря. У Мізині була одна дерев’яна церква та один священик.

12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 730-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Чернігівської області», увійшло до складу Понорницької селищної громади.

19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Коропського району, увійшло до складу Новгород-Сіверського району Чернігівської області.

Населення

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 446 осіб, з яких 198 чоловіків та 248 жінок.

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 347 осіб.

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:

Мова	Відсоток
українська	99,71 %
російська	0,29 %

Пам'ятки

• Біля села розташована археологічна пам'ятка пізнього палеоліту — Мізинська стоянка.
• Мезин є центром Мезинського національного парку, створеного 2006 року для охорони природи тутешніх покритих лісом деснянських висот, прозваних «Мезинською Швейцарією».
• Мезинські «плетюхи». Мезин здавна славився плетеними кошиками. Матеріали для плетіння кошиків можуть бути різними: від верби та лози до очерету та соломи.

Відомі люди

• Ковтун Віктор Іванович (нар. 1958 р.) — український художник. Народний художник України.

Галерея

• 
  Мезинський національний природний парк
• 
  Емблема Мезинського національного природного парку

Посилання

• Мізин // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1961. — Т. 4, кн. VIII : Літери Ме — На. — С. 992. — 1000 екз.
• Погода в селі Мізин [Архівовано 10 жовтня 2015 у Wayback Machine.]
• народний археологічний науково-дослідний музей^{[недоступне посилання з липня 2019]}