Мезинський національний природний парк

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Мезинський національний парк
 
Категорія МСОПII (Національний парк)
Desna mezyn6.JPG
51°49′36″ пн. ш. 33°03′59″ сх. д. / 51.82667° пн. ш. 33.06639° сх. д. / 51.82667; 33.06639Координати: 51°49′36″ пн. ш. 33°03′59″ сх. д. / 51.82667° пн. ш. 33.06639° сх. д. / 51.82667; 33.06639
Розташування: Україна Україна
Чернігівська область
Найближче місто: смт Короп, с. Мезин
Площа: 31035,2 га
Заснований: 10 лютого 2006
Керівна
організація:
Міністерство охорони навколишнього природного середовища України,
Державна служба заповідної справи
Мезинський національний парк (Чернігівська область)
Мезинський національний парк
Мезинський національний парк


Commons-logo.svg Мезинський національний природний парк у Вікісховищі

Ме́зинський націона́льний приро́дний парк — національний природний парк в Україні, в межах Коропського району Чернігівської області.

Загальна площа парку становить 31035,2 га.

Історія[ред.ред. код]

Мезинський національних природний парк було створено згідно з Указом Президента України від 10 лютого 2006 року № 122 на базі ландшафтного заказника загальнодержавного значення «Рихлівська Дача» (789 га), ландшафтних заказників місцевого значення «Мезинська Швейцарія» (154 га), «Урочище Криничне» (7 га), «Жуків яр» (118 га), «Зміївщина» (247 га), «Свердловський» (159 га), ботанічного заказника «Дубравка» (742 га).

Площа парку становить 31035,2 га, з яких 8543,9 га надаються парку в постійне користування. У гідрологічному заказнику місцевого значення «Покошицьке» охороняються евтрофні осокові болота, що знаходяться у верхів'ї річок Студинка і Гусинець. Ландшафтний заказник «Мезинська Швейцарія» репрезентує виходи крейдяних порід, а у ландшафтному заказнику «Криничне» охороняється ландшафт з виходами джерел біля берега річки Десна. Заказник «Зміївщина» було створено з метою охорони дубово-соснових лісів з березою, на території «Жукового яру» охороняються ділянки листяних лісів з дуба, ясена, сосни, липи. Заказник «Дубравка» також було створено з метою охорони дубових і липово-дубових лісів віком 80—100 років. Заказник «Коропський» відображає місцезростання середньовікових культур сосен, а у заплаві — насадження тополі. У заказнику «Вишенська дача» представлені дубові і дубово-соснові ліси. У заказнику загальнодержавного значення «Рихлівська Дача» переважають нетипові для Полісся дубові, липово-дубові, грабово-дубові ліси, з деревами віком 200—300 років.

Природні умови[ред.ред. код]

Підкова

Територія Мезинського національного природного парку належить до Новгород-Сіверського Полісся, Новгород-Сіверського фізико-географічного району та простягається вздовж правого берега річки Десни.

Кліматичні умови території парку, як і клімат Новгород-Сіверського Полісся, більш континентальний, ніж в інших поліських областях. Зима відносно холодна та сніжна. Середня річна температура повітря становить +6 °C, січня — −7,9 °C, липня — +19,4 °C. Безморозний період триває близько 160 днів. Середня сума опадів становить 590—640 мм, більша частина яких випадає у теплу пору року. Середня тривалість періоду з стійким сніговим покривом становить 110—115 днів, середня висота снігового покриву — 21-22 см.

Географія[ред.ред. код]

На території парку протікає річка Десна із невеликими правобережними притоками — річками Студинка, Криста, Головесня, Хвостинка. В заплаві Десни збереглося багато стариць та озер, серед яких найбільшим є озеро Хатинь, площею 50 га. Болота займають незначні площі і розташовані на півночі парку двома невеликими масивами.

Ґрунти[ред.ред. код]

Основними ґрунтоутворювальними породами є лесоподібні суглинки. Домінуючими ґрунтами є сірі опідзолені пилувато- легкосуглинисті й супіщані та дерново-середньо-підзолисті та опідзолені чорноземи. На схилах ярів представлені ці ж ґрунти, але різного ступеня змитості. У центральній та північній частині Мезинського національного парку на схилах ярів та балок переважають дерново-підзолисті супіщані і суглинисті ґрунти, а також сірі опідзолені суглинисті ґрунти на лесоподібних суглинках. Південна та західна частини парку в заплаві Десни заболочені. Ґрунтовий покрив тут переважно представлений торфами та дерновими оглеєними і глеюватими ґрунтами. Надзаплавні тераси складені потужними пісками з дерновими слабопідзолистими та світло-сірими лісовими ґрунтами.

Флора[ред.ред. код]

Однією з особливостей території парку є відсутність великих територій, зайнятих однорідною рослинністю. Лісистість території парку становить 43 %, під луками зайнято — 16 %, болотами 2 %, водами — близько 4 % території. Вододільні простори розорані і зайняті сільськогосподарськими угіддями, частка яких становить близько 35 % території парку.

Природна рослинність цієї території не зазнала значних змін в результаті діяльності людини, вона представлена лісами, чагарниками, луками, болотами та водним і прибережно-водним типами рослинності. Переважаючим типом рослинності є лісовий, в якому превалюють дубові, липово-дубові, кленово-липово-дубові ліси, в яких дуб завжди формує перший ярус з домішками інших порід. Другий ярус створюють липа серцелиста та клен гостролистий. В лісах добре розвинуті яруси підліску та травостою.

Дубові ліси займають значні площі в центральній частині парку на схилах ярів і балок різних експозицій крутизною від 5° до 30°, а також покривають плато на нерозораних ділянках. Серед дубових лісів переважають середньовікові та достигаючі, стиглих деревостанів збереглося мало. Для них характерний середньобонітетний і високозімкнутий (0,7) одноярусний деревостан, сформований віковими дубами. Вони досягають 23—27 м висоти і мають стовбури 36—44 см в діаметрі. Густий підлісок формує висока (до 5 м) ліщина. В трав'яному покриві домінують, в залежності від екологічних умов, яглиця звичайна, зірочник лісовий, осока волосиста, підмаренник пахучий.

Липово-дубові та кленово-липово-дубові ліси, основні масиви яких зосереджені в урочищі «Дібровка», що біля села Великий Ліс, займають вузькі міжбалочні шпилі та круті (25—35°) схили. За віком переважають середньовікові та достигаючі деревостани. Перший ярус сформований дубом з домішкою ясена. Вікові дуби досягають 23—25 м висоти з діаметром стовбурів 35—40 см. Другий ярус нижчий на 4—6 м, утворений липою серцелистою та кленом гостролистим. Густий і високий підлісок утворює ліщина. В травостої домінують яглиця звичайна та осока волосиста.

В західній частині парку, в урочищі «Рихлівська Дача», поширені похідні грабово-дубових лісів. Одноярусний і дуже густий деревостан в різних співвідношеннях утворюють граб звичайний, дуб, ясен, осика, береза повисла, липа серцелиста. Ці ліси цікаві тим, що граб звичайний тут росте на східній межі свого поширення.

На давніх порубах дубових, липово-дубових, кленово-липово-дубових лісів виникають похідні угруповання, представлені осиково-березово-широколистяними лісами, які розміщені переважно в східній частині парку, та березовими лісами, що зростають у його північній частині.

Луки на території парку зосередженні переважно в заплаві Десни, в меншій мірі у заплавах її приток — Студинки, Хвостинки, Криски, Восковухи, заплави яких тут частіше заболочені. В межах парку заплава Десни має ширину 2—4 км і характеризується відсутністю заплавних лісів та незначною кількістю чагарників. Це свідчить про активне використання у минулому луків для сіножатей та пасовищ.

Заплавні луки представлені справжніми і золотистими луками. Серед перших переважають лисохвостові та тонкомітлицеві. Лисохвостові угруповання займають вирівняні та плоскі гриви в прирусловій, рідше в центральній частинах заплави, а тонкомітлицеві — підвищені місця в прирусловій і центральній частинах заплави. Дані угруповання характеризуються густим (90—100 %) і високим (70—90 см) травостоєм, які нараховують у своєму складі до 30 видів. Зниження навколо старичних озер займають болотисті луки, представлені угрупованнями бекманії звичайної та мітлиці повзучої. На схилах південних експозицій балок, місцями в плакорних умовах прияружних ділянок, трапляються фрагменти суходільних луків, представлених угрупованнями тонконога вузьколистого.

Болота на території парку зосереджені в заплаві Десни та її приток і не займають значних площ. Болотна рослинність представлена евтрофними трав'яними болотами, серед яких переважають угруповання осоки гострої та лепешняка великого. На території парку багато стариць та старичних озер, більша частина яких заросла частково чи повністю. В них переважають угруповання тілоріза алоєвидного та стрілолиста звичайного.

Детальне вивчення флори та фауни парку ще попереду, за попередніми даними тут відмічено зростання 220 видів судинних рослин, з них до Червоної книги України віднесено водяний горіх плаваючий, сальвінію плаваючу, пальчатокорінник м'ясочервоний та травневий. Два перших види охороняються також згідно з Бернською конвенцією. На території парку відмічено наявність 5 водних рослинних угруповань, занесених до Зеленої книги України: формації глечиків жовтих, латаття білого, латаття сніжно-білого, водяного горіха плаваючого, сальвінії плаваючої.

На території Мезинського НПП виявлено 116 видів мохоподібних: один вид антоцеротів, 12 — печіночників і 103 види мохів (Вірченко, 2014). Бріофлора парку відрізняється від типової поліської відсутністю торфових мохів, а також видовим багатством родин поттієвих і брієвих, представники яких властиві для різних відслонень (зокрема, лесів, крейди), остепнених схилів та рудеральних місцезростань. Тут знайдено низку рідкісних мохоподібних. Так, три види (лейоколея різноборідкова, грімія беззуба, полія виводкова) виявилися новими для Українського Полісся, а ще 14 таксонів — для Лівобережного Полісся.

Фауна[ред.ред. код]

У парку мешкають 204 види хордових тварин: 30 видів риб, 9 — земноводних, 3 — плазунів, 143 — птахів та 19 — ссавців. Із рідкісних видів, занесених до Червоної книги України, тут відмічено 68 видів: дозорець-імператор, вусач мускусний, джміль пахучий, кордулегастер кільчастий, махаон, стерлядь, мідянка звичайна, пугач звичайний, лелека чорний, журавель сірий, змієїд, лунь степовий, горностай, видра річкова, норка європейська та ін. Із видів, занесених до Європейського червоного списку, у парку мешкають вовк, деркач, п'явка медична, коромисло лучне, гноєїд рогатий, мурашка рудий лісовий та ін., загалом 14 видів тварин.

На території парку мешкають також 42 види мисливських тварин, зокрема заєць сірий, бобер річковий, лисиця, єнотоподібний собака, гуска сіра, гуска білолоба, гуменник, крижень, шилохвіст, свищ, куріпка сіра, перепілка звичайна, лиска, курочка водяна, турухтан, коловодник лісовий, коловодник болотяний, перевізник, бекас, дупель та ін. Із видів, що підлягають особливій охороні згідно з Бернською конвенцією, на території парку відмічено мешкання 71 виду тварин: норець малий, бугай, бугайчик, шуліка чорний, канюк звичайний, чапля велика біла, рибалочка, бджолоїдка звичайна, одуд, ремез, щиглик, кумка червоночерева, ропуха зелена, квакша звичайна та ін.

Стан охорони біорізноманіття[ред.ред. код]

Охорона парку практично не працює. У заповідній зоні «Рихлівської лісової дачі» відсутні аншлаги і шлагбауми, зате численні купи сміття, незаконний заїзд автотранспорту, купання людей, розпалювання вогнищ, незаконно споруджені місця для стаціонарного відпочинку[1]. Негативним фактором, що впливає на біорізноманіття, є також рубки лісу, проведені в тому числі в заповідній зоні. На 2013 р. парк отримав ліміти на рубку лісу на площі 65,7 га[2].

Території природно-заповідного фонду у складі НПП «Мезинський»[ред.ред. код]

Нерідко, оголошенню національного парку або заповідника передує створення одного або кількох об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення. В результаті, великий НПП фактично поглинає раніше створені ПЗФ. Проте їхній статус зазвичай зберігають.

Логотип парку

До складу території національного природного парку «Мезинський» входять такі об'єкти ПЗФ України:

  • Ландшафтний заказник загальнодержавного значення «Рихлівська дача»
  • Ландшафтний заказник місцевого значення «Жуків яр»
  • Ландшафтний заказник місцевого значення «Зміївщина»
  • Лісовий заказник місцевого значення «Вишенська дача»
  • Ботанічний заказник місцевого значення «Дубравка»
  • Ландшафтний заказник місцевого значення «Криничне»
  • Ландшафтний заказник місцевого значення «Свердловський»
  • Ландшафтний заказник місцевого значення «Мезинська Швейцарія»
  • Ботанічна пам'ятка природи місцевого значення «Багатовіковий дуб»
  • Ботанічна пам'ятка природи місцевого значення «Старовинна ялинова алея»

Археологічні об'єкти[ред.ред. код]

На території парку розташовані близько 50 пам'яток археології. Серед них всесвітньовідома Мезинська палеолітична стоянка, вік якої нараховує майже 20 тисяч років. Село Мезин розташовано на березі Десни за 47 км від районного центру смт Короп. На території села у 1908 році було виявлено поселення кроманьйонців доби пізнього палеоліту — родового колективу періоду матріархату. Основне заняття його — полювання на диких тварин. Тут знайдено залишки жител, що будувалися з кісток мамонтів. Надзвичайну цінність мають знахідки творів найдавнішого мистецтва — орнаментовані статуетки з бивня мамонта, фігурки тварин, меандрові браслети, цілий набір музичних інструментів з кісток тварин, розфарбованих червоною вохрою. Нині на місці стоянки діє археологічний музей. Багато пам'яток різних епох та археологічних культур збереглося у селах Бужанка, Курилівка, Свердловка, Радичів, Черешеньки.

Галерея[ред.ред. код]


Примітки[ред.ред. код]

  1. Перевірка заповідного режиму Мезинського нацпарку [1]
  2. Відповідь Мінприроди України від 20.08.2014 р. № 5/1-9/10160-14

Джерела[ред.ред. код]

  • Панченко С. М., Андрієнко Т. Л., Гаврись Г. Г., Кузьменко Ю. В. Екологічна мережа Новгород-Сіверського Полісся. — Суми: Університетська книга, 2003. — 92 с.
  • Фіторізноманіття Українського Полісся та його охорона / Під заг. ред. Т. Л. Андрієнко. — Київ: Фітосоціоцентр, 2006. — 316 с.
  • Вірченко В. М. Мохоподібні природно-заповідних територій Українського Полісся. — Київ: ТОВ "НВП «Інтерсервіс», 2014. — 224 с.

Посилання[ред.ред. код]


Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.