Очікує на перевірку

Прийменник

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Прийме́нник — незмінна службова частина мови, яка разом з відмінковими закінченнями іменників, займенників і числівників виражає відношення між словами в реченні[1]. Прийменники не мають самостійного лексичного значення, тому членами речення не виступають. Стосуючись іменників, числівників, займенників, вони входять до складу другорядних членів речення.

Українська мова

[ред. | ред. код]
Докладніше: Прийменник в українській мові

В українській мові прийменники за походженням поділяються на первинні (похідні) та вторинні (непохідні). Первинні прийменники мають праслов'янське походження, налічується близько 80-ти їх одиниць. Вони не співвідносяться з жодною частиною мови ні семантично, ні формально. Прийменникові сполучення, утворенні поєднанням двох чи трьох первинних прийменників, також належать до групи первинних прийменників. Вторинні ж прийменники мають кількісну перевагу над первинними, бо активно поповнюються новотворами.[2] Вторинні прийменники походять з інших частин мови. Вони неоднорідні й об'єднуються в 5 груп.[3][4]

За морфологічною будовою поділяються на прості, складні та складені.[5] Виділяють три сематичні типи — просторові, логічні та темпоральні.[6]

Прийменники пишуться разом, якщо утворені: двома або трьома прийменниками в сполученні із будь-якою частиною мови (напередодні, упродовж); двома простими прийменниками (задля, поза). Через дефіс записуються складні прийменники, утворені з початковими з та із (з-за, із-під). Окремо пишуться сполучення прийменників у разі, під кінець, під час, що ж до.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Інститут мовознавства ім. О.О.Потебні | Тлумачний словник української мови. www.inmo.org.ua. Процитовано 13 жовтня 2024.
  2. ↑ Безпояско, 1993, с. 278—279.
  3. ↑ Безпояско, 1993, с. 279—280.
  4. ↑ Вихованець, Городецька, 2004, с. 331—333.
  5. ↑ Н. Г. Шкуратяна; С. В. Шевчук (2000). Сучасна українська літературна мова. Київ: Літера. с. 250. ISBN 966-7543-02-1.
  6. ↑ Безпояско, 1993, с. 282.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • О. К. Безпояско, К. Г. Городенська, В. М. Русанівський. Граматика української мови. Морфологія. — Київ : Либідь, 1993. — 334 с.
  • І. Р. Вихованець, К. Г. Городенська, за ред. І. Р. Вихованця. Теоретична морфологія української мови. — Пульсари. — Київ, 2004. — 398 с.
  • Український правопис / НАН України, Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Інститут української мови — Київ: Наук. думка, 2019. — 286 с.

Додаткова література

[ред. | ред. код]
  • Вихованець І. Р. Прийменникова система української мови. — К.: Наук. думка, 1980. — 285 с.
  • Прийменники німецької мови: додаток до навч. посіб. «Граматика німецької мови. 1 ч.» / Д. А. Євгененко [и др.] ; Кіровоградський держ. педагогічний ун-т ім. Володимира Винниченка. — Кіровоград: РВЦ КДПУ ім. В. Винниченка, 2002. — 36 с.
  • Прийменник // Енциклопедичний словник класичних мов / Л. Л. Звонська, Н. В. Корольова, О. В. Лазер-Паньків та ін. ; за ред. Л. Л. Звонської. — 2-ге вид. випр. і допов. — К. : ВПЦ «Київський університет», 2017. — С. 417. — ISBN 978-966-439-921-7.
  • Б. Д. Антоненко-Давидович. Як ми говоримо. — Центр навчальної літератури,. — Київ, 2019. — ISBN 978-611-01-1464-6.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Прийменник&oldid=43678715