Рагоза (писар господарський)
Рагоза (Rohoza, Rahosza[1]; 2-га половина XIV ст. — після 1432) — найвищий писар руський в оточенні великого князя Вітовта, а згодом Свидригайла.
На переконання історика Сергія Полєхова, Рагоза був русином або принаймні тривалий час жив на Русі, на користь чого виразно свідчить етимологія наймення. В руській мові слово «рагоза» мало різні значення: 1) спір, сваду, а також людину, схильну до них; 2) рід рослин — рогіз; 3) жорстку тканину (рогожа). Особи і родини з таким прізвиськом були розповсюджені в різних частках Руси[2].
Спершу С. Полєхов вважав, що Рагоза був вихідцем з Чернігівської землі, якою в 1420–30 роках правив Свидригайло перед тим, як посісти великокняжий престол. Це припущення ґрунтувалось на синодику Києво-Печерської лаври XVI століття, де був записаний «род з Новагородка Сѣверского Рагозинъ». Згодом дослідник зауважив, що даний синодик, відтворений монахами по пам'яті після розорення Києва в 1482, є доволі непевним і баламутним[3][4].
Науковцю вдалося виявити короткий виклад листа Вітовта до магістра Тевтонського ордену Міхаеля Кюхмайстера, що проливає світло на особу Рагози[4]. Сам лист, написаний на рубежі жовтня-листопада 1418 року, не зберігся, проте відомо, що він стосувався крадіжки одягу, коштовностей і грошей великого князя, яка трапилася під час зустрічі з представниками ордену у Велоні[lt] (13-22.10.1418). Винуватцями були названі 3 русини, що пізніше втекли до тевтонців. Обставини подій підтвердив «наш найвищий руський писар Рагоза» («unsir obirster Ruwssche schreiber Rahoza»)[5]. На думку С. Полєхова, це вказує на існування розбудованої структури канцелярії Вітовта, до якої входив цілий «руський відділ» зі своєю ієрархією працівників, і саме службі в ній Рагоза завдячував кар'єрою[5].
Окрім того, історик звернув увагу на грамоту великого князя такому собі Саньку Андрейкові Радевичу, видану 22 серпня 1424 р. в Олтушкові під час подорожі Західним Поділлям. Грамоту раніше публікував польський історик Єжи Охманський, проте в польській транслітерації, яка не передає її зміст достоту. У правому нижньому кутку документа міститься підпис «Раг», що його Охманський передав як «Ra». З огляду на місце Рагози у канцелярії й пізнішу традицію скорочених підписів, припускається, що підпис належав саме йому. Таким чином, Рагоза зоставався на службі і в 1424[6].
В 1431-32 роках писар згадується як довірена особа великого князя Свидригайла. Так, на початку липня 1431 Рагозі та писарю Саулу, що був поляком із Силезії, доручили ведення переговорів з орденським керівництвом у справі з'їзду[7][3]. В середині серпня він та знатний литовський боярин Андрушко Немирович прибули у польський воєнний табір під Луцьком, аби домогтися припинення військового конфлікту. 6 вересня Рагоза поручився перед Ягайлом за полонених литовців й русинів[2][8].
Наприкінці січня 1432 року, спільно з новогрудським намісником Петром Монтигердовичем та неназваним секретарем господарським, вів переговори з поляками про глейтовні (охоронні) грамоти для орденських і молдовських послів. Ті, за словами Свидригайла, мусіли взяти участь у запланованій на 2 лютого польсько-литовській зустрічі, однак грамот їм так і не видали[2]. З цього моменту писар руський зникає з джерел. Це дозволило литовському історику Р. Петраускусу стверджувати[9], що Рагоза входив до оточення великого князя Свидригайла[2]. Як вказує вищезгаданий Сергій Полєхов, той вочевидь «успадкував» Рагозу разом з канцелярією Вітовта[10].
Залишається нез'ясованим, чи є тотожними писар й Рагоза Якшич, який в 1440-ві роки отримав 10 «чоловік» від Казимира Ягеллончика[2].
- ↑ Пятраўскас, 2014, с. 287.
- ↑ а б в г д Polechow, 2019, с. 203.
- ↑ а б Полехов, 2015, с. 189.
- ↑ а б Polechow, 2019, с. 204.
- ↑ а б Polechow, 2019, с. 205.
- ↑ Polechow, 2019, с. 210.
- ↑ Polechow, 2019, с. 202.
- ↑ Полехов, 2015, с. 206.
- ↑ Пятраўскас, 2014, с. 288.
- ↑ Polechow, 2019, с. 211.
- Пятраўскас Р. Літоўская знаць у канцы XIV—XV ст.: Склад — структура — улада / Рымвідас Пятраўскас; пераклад з літоўскай мовы Алесь Мікус. — 2-е выд. — Смаленск : Інбелкульт, 2014. — С. 386.
- Polechow, Sergiej (2019). Rahoza. Przyczynek do dziejów kancelarii i dworu wielkich książąt litewskich w epoce Witolda. Studia Z Dziejów Średniowiecza (23): 199—215. doi:10.26881/sds.2019.23.10.
- Полехов С. В. Наследники Витовта. Династическая война в Великом княжестве Литовском в 30-е годы XV века / отв. ред. Б. Н. Флоря. — Москва : «Индрик», 2015. — 712 с. — ISBN 978-5-91674-366-1.