Рогіз
| Рогіз | ||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 рогозові зарості під Києвом
| ||||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||
|
38 видів, у тому числі
| ||||||||||||||||||||
|
Рогі́з (гороби́нець[1], чакан[2]; поліський діал. очерет з качалками, горо́за[3]; раги́ж[4]; палки[5], Typha) — єдиний рід рослин родини рогозових (Typhaceae).
Родова назва Typha утворена від грецького слова, що означає «дим», «палити» (за кольором темних, ніби обгорілих суцвіть)
Рогози нерідко називають комишем або очеретом.
Опис[ред. | ред. код]
Рогози — багаторічні трав'янисті болотяні або прибережні рослини.
Кореневище — повзуче, потовщене.
Листки (пі́рце[6]) — великі, лінійні, з довгими піхвами.
Квітки (зах.-поліс. говір кача́лка[7], сх.-поліський діал. качалки́, ко́тики[3]) — одностатеві, без оцвітини, зібрані на верхівці стебла в колосовидне циліндричне суцвіття. Суцвіття щільно складене з сирих волосків. До осені, коли насіння дозріє, волоски підсихають, і сама головка рогозу стає легкою і вже не такою міцною. Якщо чим-небудь зачепити її, то на цьому місці вже з'явиться невелика частка світлозабарвленого пуху. Цей пух підхопить вітер і розпушить до кінця. Таким чином на волосках-парашутиках розлетяться врізнобіч насінини рогозу. Тому насінини можуть поширюватись лише в суху погоду. Згодом, пушинки-парашутики потраплять на водне плесо і за допомогою вітру ще довго плистимуть. Пушинки-волоски довго не тонуть і тому не дають тонути насінню. Так пливуть вони декілька днів. Пізніше насінини опускаються на дно, зимують, а навесні починають проростати. Також поширюються вітром і взимку.
Плоди — дрібні, горішковидні. Насіннєва продуктивність рогозу надзвичайно велика, сходи дуже маленькі, ніжні, повільно ростуть і часто гинуть від різних причин. Повного розвитку досягають на 3-4-й рік життя.
В Україні рогози цвітуть у червні—липні.
Поширення і види[ред. | ред. код]
Загалом у світі відомими є 38 видів рогозу, поширених від північного полярного кола до 30° пд. широти:
В Україні ростуть 5 видів, з них найпоширеніші 2 види:
- Рогіз широколистий (Т. latifolia)
- Рогіз вузьколистий (Т. angustifolia)
Стебла (до 2,5 м заввишки) цих двох видів утворюють зарості по болотах, у плавнях річок (зокрема, у плавнях долинах Дніпра, Дністра, Кубані й Дунаю), по берегах ставків.
Практичне використання[ред. | ред. код]
Рогіз — цінна плетивна, волокниста, целюлозно-паперова, будівельна, харчова, кормова, лікарська і декоративна рослина.
Рогіз широко використовують на плетиво. Ручним способом з нього плетуть ажурні кошики і виготовляють кошики з щільної рогозової циновки, зітканої на вертикальному станку. З рогозів виготовляють також кулі і мати. Мати використовують у будівництві замість брезентів. З рогозів виготовляють красиві (з різноманітними рисунками) циновки на підлогу, плетеними косичками з рогозів оздоблюють спинки і сидіння вербових плетених меблів.
Волокно, одержане з листків і стебел рогозів шляхом біологічного вимочування або хімічного варіння, придатне для виготовлення мотузків, мішковини, матів, доріжок, а відходи волокна — для виготовлення повсті, паперу, картону.
Волоски, розміщені біля плодів, довгі (10-15 мм), целюлозні, утворюють компактну масу, бо в суцвітті їх дуже багато. Волоски суцвіття можна використовувати як набивний і пакувальний матеріал, а також у суміші з шерстю тварин для вироблення капелюхів (при виготовленні фетру), як домішка до тваринного пуху — при виробленні поярка. Рогозовий пух раніше використовували на підкладку для рятувальних жилетів і курток, крім того і досі застосовують для набивання поплавків, з яких складають плотики й пішоходні місточки. Рогозовий пух подеколи і зараз використовують і як теплоізоляційний матеріал.
Стебла рогозів використовують також як підв'язувальний матеріал у садівництві, виноградарстві, хмелярстві, декоративному садівництві тощо.
У безлісих районах стебла рогозів йдуть на будівництво тинів, покриття дахів, господарських будівель, на паливо.
Надземна частина рогозу широколистого містить 27,1 % целюлози, а вузьколистого — 29,2 % і разом з волосками можуть іти на виготовлення низьких сортів паперу й картону, а волоски є гарною сировиною для виробництва штучного шовку.
У харчуванні[ред. | ред. код]
І хоча надземна частина рогозу широколистого містить значну кількість протеїну (10—17 %) і небагато жиру (1—2 %), вона не поїдається тваринами ні зеленою, ні вже висушеною, адже у фазі вегетації перебуває у воді або на топких болотах, відтак є для них недоступною, натомість підводна є цінним кормом для ондатри, хохулі звичайної тощо.
Люди раніше споживали молоді стебла сирими (зараз дуже рідко маринованими), а кореневища — печеними. За сучасності рогози зберігають певне значення як кормові рослини. Зокрема, рогіз дає добрий силосний матеріал, однак зелена маса для силосування непридатна, а от сухі кореневища, що містять багато крохмалю (25—58 % широколистий і відповідно 15—46 % вузьколистий) й до 10 % (широколистий) і до 7 % (вузьколистий) цукру придатні для відгодівлі свиней і виробництва спирту.
Очищені від старого відмерлого листя паростки й кореневища сушать, перемелюють або товчуть в ступці, протирають крізь дрібну тертушку. З одержаного борошна (з додаванням пшеничного або житнього) печуть смачні поживні коржики.[8] У Карелії з розмеленого кореневища та житнього борошна готують хліб. Домішка не має перевищувати більше 50 %, інакше хліб стає крихким і швидко черствіє. Готуючи прісні коржики домішку рогозяного борошна можна довести до 60-70 %. Нерідко до борошна додають пилок від тичинкових суцвіть.[9]
З кореневищ можна приготувати борошно й пекти хліб і навіть бісквіти. З цього ж борошна роблять кисіль. Для приготування борошна треба нарізати кореневища на скибочки в 0,5 — 1 сантиметр і сушити в печі, поки вони не будуть розламуватися з сухим тріском. Потім подрібнити в ступці або на кавовому млинку. Підсмажені шматочки кореневища можна вживати як каву, в сирому вигляді використовувати для відгодовування свиней. Відварені молоді пагони рогозу дуже ніжні і смаком нагадують спаржу.[10] Молоді паростки відварюють, додають оцту та інших спецій і вживають замість грибів. Паростки можна маринувати в оцті.
Рогозу їли селяни під час Голодомору в Україні.[11][12]
Традиційно рогози використовували в народній медицині.
Збирання, переробка та зберігання[ред. | ред. код]
Збирання рогозу стає можливим восени, коли стебла грубішають і в них міститься мало протеїну. Найкраще заготовляти рогіз для плетіння з 15 серпня по 1 жовтня, бо в цей час листки рогозу мають найбільшу міцність і гнучкість, але в багатьох місцевостях рогіз заготовляють при настанні заморозків.
Як підв'язувальний матеріал рогіз скошують у липні, пров'ялюють на сонці 2—3 доби, після чого нижню частину рослини (60 см завдовжки) відрізають і просушують протягом шести-семи днів. Висушений матеріал зберігається, а перед уживанням його намочують і розділяють на стрічки.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Горобинець / Словник української мови Б.Грінченка
- ↑ Чакан / Словник української мови Б.Грінченка
- ↑ а б Ткачук М. Ботанічна лексика говірок Чорнобильської зони
- ↑ Аркушин Г. Словник західнополіських говірок: У 2-ох томах. — Луцьк: Вежа, 2000. — Т. 2. — С. 111.
- ↑ Typha latifolia
- ↑ Пірце / Словник української мови Б.Грінченка
- ↑ Аркушин Г. Словник західнополіських говірок: У 2-ох томах. — Луцьк: Вежа, 2000. — Т. 1. — С. 214.
- ↑ М. Л. Рева, Н. Н. Рева Дикі їстівні рослини України / Київ, Наукова думка, 1976—168 с. — С.64
- ↑ М. Л. Рева, Н. Н. Рева Дикі їстівні рослини України / Київ, Наукова думка, 1976—168 с. — С.79
- ↑ Верзилин Николай Михайлович // «По следам Робинзона», «Сады и парки мира» — Ленинград, 1964. — 574 с. Формат 84х108 1/16 Уч.-изд. л. 39,98 + 16 вклеек = 43,39 Тираж 50 000 екз.
- ↑ chip (2014-10-06). Голодомор 1932-1933 рр.. ….:::: Лебедин ::::… (en-US). Архів оригіналу за 2018-09-23. Процитовано 2018-09-23.
- ↑ BBCUkrainian.com | Докладно | Спогади свідків Голодомору у програмі Бі-Бі-Сі. www.bbc.com (uk). Процитовано 2018-09-23.
Джерела[ред. | ред. код]
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Category:Typhaceae |
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985., Том 9., К., 1983, стор. 417
- Енциклопедія українознавства / Наукове товариство імені Шевченка. — Париж, 1955—2003.
- Єлін Ю. Я., Зерова М. Я., Лушпа В. І., Шабарова С. І. Дари лісів України, К.: «Урожай», 1975, стор. 293—295
|
