Координати: 46.1919° пн. ш. 30.33664° сх. д. / 46° пн. ш. 30° сх. д. / 46; 30

Свято-Вознесенський собор (Білгород-Дністровський)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

 пам'ятка архітектури (місцевого значення)

Свято-Вознесенський собор
Вигляд собору з півдня
Вигляд собору з півдня
Вигляд собору з півдня
46.1919° пн. ш. 30.33664° сх. д. / 46° пн. ш. 30° сх. д. / 46; 30
КраїнаУкраїна Україна
МістоБілгород-Дністровський
КонфесіяУкраїнська православна церква Московського Патріархату
ЄпископствоОдеська та Ізмаїльська єпархія
Типправославний храм і собор
Тип будівліцерква
СтильРосійський класицизм
Дата заснування1815
Початок будівництва1815
Реліквії і святинімощі Івана Сучавського
Статус Пам'ятка архітектури місцевого значення
Сайтhttps://svsobor.church.ua/
Адресавул. Соборна, 75-А, м. Білгород-Дністровський

Свято-Вознесенський собор. Карта розташування: Україна
Свято-Вознесенський собор
Свято-Вознесенський собор
Свято-Вознесенський собор (Україна)
Свято-Вознесенський собор. Карта розташування: Одеська область
Свято-Вознесенський собор
Свято-Вознесенський собор
Свято-Вознесенський собор (Одеська область)
Мапа
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Свято-Вознесенський собор — головний храм Української православної церкви (Московського патріархату) у Білгород-Дністровському.

Збудований у 1810-х роках, згодом зазнавав перебудов. В храмі зберігаються мощі Івана Сучавського. При храмі — дзвіниця заввишки 40 метрів із вісьмома дзвонами, найбільший з яких важить 6 тонн 160 кг.

Історія

[ред. | ред. код]
Вигляд собору у 1869 році

Собор будувався в 1815—1820 роках під керівництвом отця Федора Малявинського на місці старого турецького цвинтаря, на пагорбі в центрі міста, з пожертв місцевого населення. За початковим проектом його планування мало нагадувати форму корабля, але в 1830 році до нього прибудували три чотириколонних портика, змінивши форму будівлі на форму хреста.[1] Фрески в купольному та вівтарному приміщеннях собору виконав у 1920—1940 роках художник Павло Піскарьов разом зі своїми глухими донькою та сином.[1] У 1971 році московські художники розписали центральну частину собору новими фресками.[2]

У соборі зберігається частка мощей св. Йоана Сучавського,[1] який, за його житієм, був убитий у Аккермані на місці, де пізніше була побудована православна церква в його ім'я.[3] Копія Гербовецької ікони Божої Матері[pl] в храмі також користується особливим шануванням вірян.[4]

Бічний вівтар

Собор має три вівтарі — головний вівтар Вознесіння Господнього та бічний вівтар св. Миколая та Казанської ікони Божої Матері, розташовані за одним дерев'яним позолоченим іконостасом.[1] Ікони в іконостасі виконані невідомим місцевим майстром у грецькому стилі, але з помітним впливом місцевої південноруської іконописної культури. Винятком є образи Успіння Божої Матері та Івана Хрестителя та ікони Вознесіння Господнього та архангела, розташовані праворуч від вівтаря.[1] Відомий також автор ікони св. Серафима Саровського в лівому вівтарі, написане місцевим художником Павлом Єрлаковим.[1]

У головному куполі розміщено зображення Христа Вседержителя в оточенні херувимів та інших ангелів, а далі — апостолів і чотирьох євангелістів, фігури яких знаходяться на вітрилах купола. На стелі нави видно постаті Бога Отця та старозавітних пророків.[1]

У 2002 році неподалік від собору була побудована каплиця на честь 2000-річчя від Різдва Христового.[1]

Галерея

[ред. | ред. код]
Свято-Вознесенський собор
Вигляд з вулиці
Вигляд з вулиці 
Сучасний вигляд
Сучасний вигляд 
Вигляд собору з повітря
Вигляд собору з повітря 
Дзвіниця і брама
Дзвіниця і брама 
Бічний вигляд дзвіниці
Бічний вигляд дзвіниці 
Бічний портал
Бічний портал 
Експозиція дзвонів XIX століття
Експозиція дзвонів XIX століття 
Вигляд у 2004 році (до реконструкції)
Вигляд у 2004 році (до реконструкції) 

Див. також

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]
  • Свято-Вознесенский собор // Храмы и монастыри Одессы и Одесской области / А. Яций (авторский проект). — 3 изд. — О. : "ТЭС", 2012. — С. 269–271. — ISBN 978-966-2389-43-2.(рос.)