Слободяник Олександр Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Слободяник.
Олександр Слободяник
Основна інформація
Дата народження5 вересня 1941(1941-09-05)
Місце народженняКиїв
Дата смерті10 серпня 2008(2008-08-10) (66 років)
Місце смертімісто Моррістаун, США
Причина смертіменінгіт
ПохованняБайкове кладовище
ГромадянствоУкраїна, СРСР, США
Професіяпіаніст
ОсвітаМосковська державна консерваторія імені Петра Чайковського
Інструментифортепіано
Жанркласика
ЗакладСанкт-Петербурзька державна консерваторія імені Миколи Римського-Корсакова
Нагороди
заслужений артист РРФСР

Олекса́ндр Олекса́ндрович Слободя́ник (5 вересня 1941, Київ — 10 серпня 2008, Моррістаун, Нью-Джерсі, США) — визначний піаніст-віртуоз українського походження.

Біографія

[ред. | ред. код]

Олександр Слободяник народився 1941 року в Києві в інтелігентній родині, де захоплювалися музикою: батько грав на скрипці, мати — на фортепіано. Батько майбутнього піаніста — Олександр Павлович — був відомим в Україні професором психіатрії[1], автором неодноразово перевиданої монографії «Психотерапія, навіювання, гіпноз»[2]. Мати була за фахом вчителькою музики, знайомі ж називали її не інакше як «пані», тому що вона вирізнялася ніби шляхетна дама 19-го століття, закохана в музику та поезію. Вона стала першою вчителькою сина. Олександр був «вундеркіндом» — в шість років вже виступав по радіо.

Після Другої світової війни сім'я переїхала до Львова, де батько отримав кафедру психіатрії Львівського медичного інституту, а також викладав на юридичному факультеті Львівського університету ім. Івана Франка курс «Судової психіатрії».

Олександр здобув початкову музичну освіту у Львівській музичній школі-десятирічці в класі видатного музичного педагога Лідії Голембо. В той час у паралельних класах школи навчався майбутній «цвіт» світової музики: Віктор Єресько і Олександр Муравський, скрипалі Олег Криса, Богодар Которович і Матіс Вайцнер, віолончелістка Харитина Колесса, композитор Богдан Янівський.

У віці 15 років (1957) Олександр переїхав до Москви, де навчався в Центральній музичній школі під наглядом Генріха Нейгауза. У нього ж розпочав навчання в Московській консерваторії, а закінчував консерваторію в класі учениці Нейгауза Віри Горностаєвої (1965). В неї ж закінчив і аспірантуру (1967).

Був відзначений нагородами на Міжнародному піаністичному конкурсі імені Шопена у Варшаві (1960) та конкурсі імені Чайковського в Москві (1966).

Регулярна концертна діяльність Слободяника почалась з 1963 року в СРСР. 1968 року відбувся його концертний дебют в США. Концерт в Карнегі-Голі був високо оцінений Артуром Рубінштейном і Володимиром Горовицем. Американська музична критика визнала Слободяника «лідером свого мистецького покоління». Його американським менеджером став Сол Юрок, якому Слободяника порекомендував Святослав Ріхтер. Піаніст мав неодноразові турне Сполученими Штатами, успішно гастролював у країнах Європи, Канаді, Японії, Латинській Америці.

Могила Олександра Слободяника, Байкове кладовище

Про його популярність на Заході свідчить діалог між Святославом Ріхтером і імпресаріо Солом Юрком. Ріхтер скаржився Юрку на значне зменшення запрошень його останнього часу на гастролі до США, до яких він вже звик, при тому, що Слободяника навпаки — буквально засипають запрошеннями. На що Сол Юрок відповів:

…Що ж я можу вдіяти, якщо кожна друга жінка в США носить в своєму портмоне фотокартку Слободяника!

Однак його концертна кар'єра на Заході фатально перервалася у 1979 році, коли західні країни бойкотували тодішній СРСР через воєнну агресію проти Афганістану. Тільки після дев'ятирічної відсутності на американській сцені, у 1988 році, піаніст знову здійснив концертний тур Сполученими Штатами, який газети назвали «тріумфальним поверненням». В 1989 році Слободяник переселився до США, де до кінця життя займався в основному концертною діяльністю. Тут зустрів свою другу дружину — піаністку Ларису Крупу.

У 1993 році він заснував Міжнародний мистецький фестиваль у місті Моррістаун і був його художнім керівником.

Слободяник помер 10 серпня 2008 від менінгіту. Похований, за власним бажанням, в рідному Києві, в колумбарії Байкового кладовища (50°24′59.10″ пн. ш. 30°30′8.20″ сх. д. / 50.41642° пн. ш. 30.50228° сх. д. / 50.41642; 30.50228).

Творчість

[ред. | ред. код]

Концертні програми Слободяника завжди характеризувалися великими творами: фортеп'янні концерти Бетховена, Шопена, Прокоф'єва, Рахманінова (№ 3) Шнітке, сонати Прокоф'єва (№ 6,7), «Картинки з виставки» Мусоргського, Варіації Регера, Фантазія і «Карнавал» Шумана, цикл всіх етюдів Шопена, Соната-балада Лятошинського та ін. Граючи як класичну, так і сучасну музику, він був першим інтерпретатором концертів та соло-творів таких композиторів, як Борис Тищенко, Альфред Шнітке, Олександр Чайковський. 1990 року в Карнегі-Голі вперше заграв написані для нього Альфредом Шнітке «П'ять афоризмів для фортепіано» до віршів Йосифа Бродського, тексти читав сам поет. А під час святкування сторіччя Карнегі-Голу у 1991 році Слободяник разом з Гідоном Кремером здійснив світову прем'єру Кончерто гроссо № 5 Альфреда Шнітке з оркестром Клівленду.

Як артистові високого міжнародного класу Слободяникові притаманний був великий концертний стиль виконання. Технічний бік його гри був блискучим. Визначальні риси стилю: експресія гострих, раптових реакцій у поєднанні з суворою логічністю думки; могутній і соковитий звук, забарвлений педальним резонансом при дуже точній, навіть ударній манері звуковидобування; вольовий, організований ритм. Газета «Лос-Анджелес таймс» писала: «Слободяник грає не просто віртуозно, він виконує давно відомі речі, але по-своєму прочитуючи їх, додаючи до безсмертних творів ледь вловиме нове, безкінечно талановите й самобутнє». Його запрошували грати на своїх концертах оркестри, якими диригували такі титани світової музики, як Леонард Бернстайн, Курт Мазур, Мстислав Ростропович, Валерій Гергієв, Юрій Темірканов. Та концертуючи у світі, Слободяник знаходив час регулярно приїжджати з концертами в Україну, зокрема, до Львова, де знайомив слухачів з усіма своїми новими програмами.

Звукозаписи Слободяника випускали фірми Angel, Мелодия, Eurodisc i MCA. Його дискографія включає записи легендарного LIVE-концерту всіх 24 етюдів Шопена.

Педагогічна діяльність

[ред. | ред. код]

Цікаві факти

[ред. | ред. код]

Сім'я

[ред. | ред. код]
  • дружина — Наталія Слободяник, віолончелістка і музичний педагог
    • син — Олександр Слободяник-молодший, піаніст
  • дружина — Лариса Крупа (Larissa Krupa), американська піаністка українського походження

Нагороди, почесні звання

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Н. И. Долішня. Той, що випередив свій час
  2. ↑ «Психотерапия, внушение, гипноз» на Books.ru[недоступне посилання]

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Цыпин Г. Портреты советских пианистов. Москва, 1982. (рос.)
  • Кашкадамова Н. Фортеп'янне мистецтво у Львові. Тернопіль, 2001. ISBN 966-7692-80-9
  • Лабанців-Попко З. 100 піаністів Галичини. Львів, 2008. ISBN 966-8868-12-9
  • Лабунський В. Зоря і смерть Олександра Слободяника// Nova газета.-2008,Нью-Йорк.-№ 1, 23 жовтня.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Слободяник_Олександр_Олександрович&oldid=42613835