Бродський Йосип Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Йосип Бродський
рос. Иосиф Бродский
Йосип Бродський, 1988 р.

Йосип Бродський, 1988 р.
При народженні Иосиф Александрович Бродский
Народження 24 травня 1940(1940-05-24)
  Ленінград, РРФСР
Смерть 28 січня 1996(1996-01-28) (55 років)
  Нью-Йорк, США
Поховання
Національність єврей
Громадянство
(підданство)
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of the United States.svg США
Апатрид
Мова творів російська[1], англійська
Рід діяльності поет, есеїст, драматург
Роки активності: 1956-1996
Жанр поезія
Член
Нагороди та премії
Nobel prize medal.svg Нобелівська премія з літератури (1987)
Автограф: Iosif Brodsky signature.jpg

CMNS: Йосип Бродський на Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Йосип Олександрович Бродський (рос. Ио́сиф Алекса́ндрович Бро́дский; 24 травня 1940, Ленінград, Російська РФСР — 28 січня 1996, Нью-Йорк, США) — російський та американський поет єврейського походження, перекладач, есеїст XX століття, лауреат Нобелівської премії (1987), поет-лауреат США у 1991–1992 роках. Свої вірші писав переважно російською мовою, есеїстику — англійською.

У пізній творчості відзначився неприкритою українофобією[3][4].

Життєпис[ред.ред. код]

Ранні роки[ред.ред. код]

Йосип Олександрович народився у Ленінграді у 1940 році у єврейській родині[5]. В юності мріяв стати морським офіцером (за прикладом свого батька, який був учасником війни, дослужився до звання капітана третього рангу, працював у Військово-Морському музеї, однак на початку 50-х років, під час організованої в СРСР антисемітської кампанії, був змушений вийти у відставку і надалі працював журналістом у флотській газеті).

Дослідники знайшли згадки, що ще до школи, у віці шість років, Бродський знав повністю напам'ять поему Пушкіна «Мідний вершник» і що італійський поет Данте був його улюбленцем. Бродський навіть хотів написати поему на зразок «Божественної комедії».

Вірші Бродський почав писати приблизно у 18 років, перебуваючи в геологічній експедиції. Як згодом згадував сам поет, першим безпосереднім імпульсом до власної творчості послугувала публікація в «Літературній газеті» добірки віршів Бориса Слуцького (1919–1986), яка справила на Бродського надзвичайно сильне враження. Невдовзі юнак почав відвідувати зібрання літературного об'єднання при молодіжній газеті «Зміна», де познайомився з близькими за віком і духом поетами Є. Рейном, О. Кушнером, Г. Горбовським, Д. Бобишевим. У сучасному літературознавстві цих, вельми різних за талантом і творчою манерою, літераторів називають «ленінградською школою» (на противагу напівофіційним московським «шістдесятникам» — Є. Євтушенкові, А. Вознесенському, Р. Рождественському).

Юнацькі пошуки[ред.ред. код]

Спроба вступити до Другого Балтійського училища (де готували підводників) виявилася невдалою, відтак 15-річний Йосип назавжди покинув школу і влаштувався працювати фрезерувальником на військовий завод. Протягом наступних восьми років він змінив багато професій і занять: був помічником прозектора в обласному морзі, кочегаром, доглядачем маяка, працював у геологічних експедиціях у Якутії, в Середній Азії, на Далекому Сході. Морг знадобився Йосипу, аби випробувати себе перед медичним інститутом. Але випробування спонукало юнака відмовитися від медицини як майбутнього фаху. В цей час він багато читав — від поезії до філософії та релігійної літератури. Останніми роками її було досить важко дістати в СРСР, бо країна була насильницьки безбожною. А вже на початку 1960-х років почалися нові руйнування церков, які були цілі до та під час війни.

Нині прихильниками звороту
«Релігія – опіум для народу»
втямлено, що їм дали свободу –
сучасникам золотої днини.
В цім реєстрі (стилю пересторога)
свобода не вибрати – вельми вбога.
Звичайно той, хто плює на Бога,
плює насамперед на людину.

— "Щодо Вихлюпу Молока", січень 1967,
Перекл. Юрій Буряк[6]

«Ахматовські сироти»[ред.ред. код]

Особливо щирі стосунки склалися у Бродського з Є. Рейном, якого він навіть вважав своїм єдиним літературним учителем. У 1961 р. саме Є. Рейн познайомив друга з видатною поетесою А. Ахматовою (1889–1966) у місті Комарово. У цей період Й. Бродський багато писав, перекладав з англійської, польської, чеської мов, які вивчав самотужки.

Поховання А.Ахматової в Комарово під Петербургом.

Поетам нудно в повсякденності. Аби хоч ненадовго виходити, вириватись з неї, вони вигадують і творять свою, фантастичну реальність. Часто це ретроспективні звернення до минулих подій і їхніх героїв. Четверо поетів з оточення Ахматової (початку 1960 років) пізніше отримали назву «Ахматовські сироти». Вони ніби повторювали четвірку поетів пушкінського оточення. Бродський пригадував: «Кожен з нас повторював чиюсь роль. Рейн був „Пушкіним“, „Дельвігом“ швидше за все був Бобишев. Найман, з його ядучою тямою, був наче Вяземський. Я, зі своєю меланхолією, ймовірно, грав роль Баратинського». При цьому Бродський вказав, що вони не самі назвали їх поетичне об'єднання «Ахматовські сироти», а ця назва виникла з вірша Дмитра Бобишева «Всі четверо» — лише після смерті Ахматової у 1966 році.

Судовий процес[ред.ред. код]

У 1963 р. молодий поет звільнився з останнього місця роботи і вирішив присвятити себе суто літературній діяльності. Однак у листопаді 1963 року один із тодішніх керівників місцевих «дружинників», відомий як позаштатний агент КДБ, опублікував у газеті «Вечірній Ленінград» фейлетон «Кололітературний трутень» (рос. «Окололитературный трутень»), у якому звинуватив Й. Бродського у неробстві. На той час це було досить серйозне звинувачення: оскільки молодий поет не належав до жодних офіційних письменницьких організацій, тоді, за радянськими законами, він міг займатися літературною діяльністю тільки «у вільний від основної роботи час».

У лютому 1964 р. Й. Бродського було заарештовано. Спочатку його на півтора місяця забрали до психіатричної лікарні для примусового обстеження, а у липні 1964 р. відбувся так званий «суд», який оголосив поета «злісним неробою» і засудив на 5 років заслання («примусової праці у віддаленій місцевості»). Поета було відправлено по етапу разом із засудженними злочинцями, він відбув своє заслання у селищі Норенська Коноського району Архангельської області.

На засланні й опісля[ред.ред. код]

Півтора року Бродський вимушено перебував у глухому селі Норинське Архангельської області. Працював робітником у радгоспі, багато писав і, за власним зізнанням, почувався чудово серед дивовижної північної природи, серед простих мешканців російської «глибинки».

Суд над Бродським привернув увагу діячів культури не лише в СРСР, а й за кордоном. Звільнити поета від несправедливого покарання просили А. Ахматова, К. Паустовський, С. Маршак, К. Чуковський, Д. Шостакович, Ж.-П. Сартр та ін. Тож невдовзі, влада помилувала його, дозволивши повернутися в рідне місто.

Однак поет надалі не мав можливості публікувати свої твори, тому що до від'їзду на чужину він зміг надрукувати в СРСР лише чотири вірші та кілька перекладів. Натомість зростала його слава. Крім того, твори Бродського були опубліковані в США: у 1965 р. побачила світ збірка «Вірші та поеми», а в 1970-му — «Зупинка в пустелі».

Знов надворі зима. На кордонах – затишшя. Вві сні –
переповненість чимось заміжнім, в’язким обважнінням,
і згори праотець стежить зірко за блиском блешні,
яка марно святкує звитягу над щучим велінням.

Вдар об землю хвостом, і в морозній грудневій імлі
ти побачиш, опріч неприкритого власного страму, –
то півмісяць пливе в запорошеній шибі на склі
над хрестами Москви, як лиха перемога Ісламу.

Куполів, як голів, та й шпилів – наче задраних ніг.
Як за смертним порогом, де зустріч навзаєм призначим,
де до біса кумирень, градирень, жертовників, кірх,
синагог, де і ти – зі своїм мінаретом стоячим.

Не купись на басах, не зірвись на глухій фістулі.
Як не владу лиху, то самих ми себе переборем.
Тож застібуй пащеку ікласту. Коли ж бо лежать на столі,
то хіба не все ’дно, чи гаком помилитись, чи морем.

— "Знов надворі зима", 1967–1970,
Перекл. Юрій Буряк[6]

Погіршення стосунків з радянською владою[ред.ред. код]

Стосунки Бродского та радянської влади були складними. Аби завадити радянській владі знову звинуватити поета в неробстві, 1965 року Корній Чуковський і Борис Бахтін запропонували прийняти поета в профгрупу Ленінградського відділення Союзу письменників СРСР, що допомогло Бродському уникнути подальших звинувачень у неробстві. Однак 1972 року його пообіцяли знову ув'язнити або повторно запроторити до психлікарні. Участь поета в Міжнародному фестивалі поезії в липні 1972 року в Лондоні ще більше погіршила його стосунки із владою.

Позбавлення громадянства та еміграція[ред.ред. код]

Він тут бував: іще не в галіфе –
в пальті із драпу; стриманий, сутулий,
що згодом всіх завсідників кафе
пересадив од імені культури.
Він цим помстився начебто (не їм,
а Часові) за бідність і підказки,
за каву кепську, за нудьгу й поразки
тим, хто в очко відважно бився з ним.
І час поглинув помсту цю. Тепер
тут людно, галас, голосно сміються,
грім платівок. Та щось штовха тебе,
перш ніж за столик сісти, озирнутись.
Пластмаса всюди, нікель – від і до;
у кремів – присмак бромистого натру.
Він часом, по виставі із театру
йдучи, буває тут – інкогніто.
Коли він входить, всі вони встають.
Одні – по службі, решта – то від щастя.
І порухом долоні від зап’ястя
він повертає затишок всьому.
Він каву п’є – вже зовсім не таку,
й рогалик їсть у кріслі з інтересом, –
такий смачний, що й мертвим до смаку
припав би, коли б мертві ті воскресли.

— " Одному тиранові", січень 1972,
Перекл. Юрій Буряк[7]

Незабаром під тиском радянських посадовців поет був змушений залишити радянську Росію — йому було «рекомендовано» й «дозволено» емігрувати до Ізраїлю. 4 червня 1972 року, після позбавлення радянського громадянства, Бродскій покидає СРСР та прилітає до Відня, де його зустрічає давній приятель, американський професор-славіст К. Проффер. Власне, саме він на перших порах допомагав Бродському адаптуватися до умов західного світу, запропонувавши поетові місце викладача у Мічиганському університеті (США).

Емігрантський період життя Й. Бродського був загалом небагатим на бурхливі зовнішні події: він, зрештою, оселився у Нью-Йорку (оскільки не уявляв свого існування без морського краєвиду за вікном), викладав історію російської літератури у багатьох коледжах та університетах, багато писав (вірші — російською, есеїстику — переважно англійською), намагався популяризувати поезію в американському суспільстві. На чужині побачили світ його поетичні збірки: «В Англії» (1977), «Кінець прекрасної епохи» (1977), «Частина мови» (1977), «Римські елегії» (1982), «Нові станси до Августа» (1983), «Уранія» (1987). До поета прийшло визнання, прикладом чого було отримання Ордену Почесного легіону у Франції.

Нобелівська премія та останні роки[ред.ред. код]

У жовтні 1987 року Шведська королівська академія назвала Й. Бродського лауреатом Нобелівської премії з літератури. Варто зауважити, що значною мірою світовій славі Бродського посприяло те, що у своїй творчості він орієнтувався як на російську, так і на англомовну традицію. Принаймні, у промові перед Нобелівським комітетом поет із вдячністю згадав не лише О. Мандельштама, M. Цвєтаєву й А. Ахматову, а й P. Фроста і В. X. Одена. У 1992 р. Й. Бродський став поетом-лауреатом Бібліотеки Конгресу США.

Наприкінці 1980-х років вірші Й. Бродського нарешті почали публікуватися в Росії. Слово поета повернулося на Батьківщину, натомість він сам так і не зміг знову побувати у рідному місті. Вночі 28 січня 1996 року Й. Бродський помер у Нью-Йорку — внаслідок четвертого інфаркту, який його серце вже не витримало. Його поховали у Венеції, у місті, яке він, за винятком свого рідного міста Санкт-Петербурга, найбільше любив і якому присвятив чимало чудових віршів.

Його інтелектуально-філософські тексти позначені постмодерністською мозаїчністю художнього світу, зорієнтовані на відтворення буття і космосу людського духу, насичені історичними та культурологічними ремінісценціями, що гармонійно поєднуються із зображенням світу речей.

Українофобські погляди Бродського[ред.ред. код]

Біограф і друг Бродського Лев Лосєв зазначав, що він вважав Україну не тільки єдиним «культурним простором» з Великоросією, але й сильно відчував її як свою історичну батьківщину. Для Бродського це було вельми інтимне переживання — відчувати себе «Йосипом з Бродів»[8].

1992 року Йосип Бродський написав вірша-відповідь на здобуття Україною незалежності у 1991 році.[3][4][9][10][11][8][12][13] Багато критиків сприйняли цю поему як анти-українську, зокрема оскільки тон поеми засвідчив небажання автором визнавати в українцях окрему, відмінну від росіян, націю та заперечив прагнення українського народу поновити незалежність України, після майже 400-річного колоніального гніту та насильницького панування на етнічних українських теренах влади Речі Посполитої, Австро-Угорської Імперії та Російської/Радянської Імперії.

Nuvola apps kaboodle.svg Зовнішні відеофайли
Nuvola apps kaboodle.svg Бродський читає вірш «На независимость Украины», Пало-Альто, США, 1992 рік.

Коли у 90-х з'явилася аудіоплівка з записом, де він декларував цей горезвісний вірш, в Україні почалися звинувачення Бродьського в українофобії. Не зважаючи на це, в зв'язку з тим що Бродський не надрукував цього вірша у жодній збірці при житті, а розпорядники його літературної спадщини теж вирішили не включати цей вірш у жодне зібрання творів письменника, велика кількість українців заперечували[14] авторство Бродського. Питання про справжність вірша розсіялися аж у 2015 році, коли відеозапис виступу Бродського 30 жовтня 1992 року на Сольному вечорі у залі Пало-Альтівського Єврейського центру з'явився в інтернеті[3][4]. Вірш був зачитаний в присутності майже тисячі слухачів[3].

Деякі оглядачі вважають цей вірш Бродського просякнутим ненавистю до України, расистським, українофобським й одним з найгірших доробків поета також і з точки зору поетичної мови. Водночас інші критики зауважили, що праця Бродського є віршем, а відтак, як поетичний текст, вона заслуговує дещо іншого прочитання й ставлення[15]. Особистий товариш та біограф Бродського, філолог Бенгт Янгфельд, який умовив поета не включати вірш «Щодо незалежності України[ru]» до друкованих збірок поета, зазначав, що цей вірш — «роздратований, злісний випад проти тих, хто не розуміє переваги російської культури над українською»[16].

Іосіф Бродскій
Щодо незалежності України

Любий Карле XII, битву під Полтавою,
слава Богу, програно. Як мовив гаркавий,
«час покаже кузькіну мать»[17], руїни,
кістку посмертної радості із присмаком України.

То не зелено-квітний, роз'їджений ізотопом, —
жовто-блакитний майорить над Конотопом,
склепаний з ка́нви, пе́вно, приберегла Канада.
Дарма що без хреста, та хахлам не треба.

Гей ти, рушнік, карбованець, в спітнілій жмені насіння!
Не нам, кацапам, в зраді їх звинувачувати.
Самі під іконами сімдесят років в Рязані
з залитими очима жили, як при Тарзані.

Скажемо ж їм, дзвінкою лайкою паузи суворо гаючи:
скатертиною вам, хахли, рушніком дорога!
Геть від нас у жупані, не кажучи у мундирі,
за адресою з трьох літер, на всі чотири боки.
Хай же тепер у мазанці хором ганси
разом з ляхами раком вас ставлять, поганці.

Як у петлю лізти — так ра́зом, добираючи́ галу́зку в хащі,
а курку з борщу одинаком гризти краще.
Прощавайте, хахли, пожили разом — годі!
Плюнути у Дніпро, чи що, мо потече зворотньо,
спого́рда нехтуючи нами, як шви́дкий, вщент набитий
шкіряними кутками та віковою образою.

Не згадуйте про нас погано. Вашого неба, хлібу,
нам, подавись ми макухою та стелею, не треба.
Годі псувати кров, рвати на грудях одежу.
Закінчилось, пе́вно, кохання, якщо воно мимохідь й було.

Нащо длубатись даремно у рваних коренях дієсловом?
Земля вас народила, ґрунт, чорнозем з підзолом.
Годі домагатись прав, звинувачувать нас в одному, іншому.
Ця земля не дає вам, кавунам, споко́ю.

Ой же ж Лєвада-степ, краля, баштан, варєнік!
Більше, гляди, втратили — більше людей, ніж грошей.
Якось вже переб'ємося. А щодо сльози з ока —
немає на неї ради, чекати іншого разу.

З Богом, орли, каза́кі, гетьмани, наглядачі!
Лиш коли прийдеться й вам вмирати, буйволи,
белькотатимете ви, шкребучи край матрасу,
рядки Алєксандра, а не брєхню Тараса.

— Сольний вечір Бродського в залі Пало-Альтівського Єврейського центру.
30 жовтня 1992, Перекл. з російської - Р. Кононенко[18]
Альтернативний переклад К. Сєміґласа 
Іосіф Бродскій
Щодо незалежності України
Любий Карле XII, бойовище під Полтавою,
Слава Господу програно. Як там казав картавий
«час покаже кузькіну мать», руїни,
кістку посмертної радості, з присмаком України,


То не зелено-квітний, битий вщент ізотопом, –
жовто-блакітний, майоріє понад Конотопом,
скравцяний з ряднини, мабуть, припасла Канада,
То й що – без хреста, хахлам аби тілько звада.


Чуєш ти, рушнік, карбованєц, насіння повна жменя,
Але винуватить у зраді, справді не нам, кацапам.
Адже ж ми й самі, сидячи під образами років сімдесят у Рязані,
Очі позаливали й гикали мов Тарзани.


Тож мовимо їм, дзвінким матюччам, дихаючи належно:
Скатертиною вам, хахли, рушніком дорога!
Крокуйте від нас у жупані, не кажучи що «в мундірє»,
за адресою на три літери, на усі чотири боки.
Нехай віднині в мазанці хором ганси
з ляхами ставлять вас раком на лікті й коліна, поганці.


Як в зашморг сунутись – разом, галузку добираючи в хащі,
а курку з борщу смоктать позаочі масніше.
Прощавайте, хахли, разом пожили, ну то й достатньо.
Я б плюнув в Дніпро, може потече він зворотньо,
гребуючи пихато нами, мов швидкий, вщент напханий
шкіряними кутами та споконвічною образою.


Лихим словом не згадуйте. Вашого хліба, неба,
Нам, най нас макуха вдавить, взагалі - не треба.
Навіщо псувати кров, лантя дерти кігтями.
Скінчилося мабуть кохання, якщо й було, поміж нами.


Чом копирсатись даремно в тривких коренях дієсловом?
Народжені ви землею, ґрунт - чорнозем з підзолом.
Досить качати права, шити нам се і те й інше
Вам, кавунам, ця земля не дає спокою.


Гойда, Лєвада-степ, краля, баштан, варєнік,
Насправді втрачено мабуть більше людей, ніж грошей.
Переживемо якось. А щодо сльози в очатах,
не маємо розпоряджень, то ж годі і вам чекати.


Паняйте, орли, козаки, гетьмани, наглядачі!
Але, коли черга стане й вам вмерти, бугаї,
будете хрипотіти й скребти краєчком матраца
рядки з Алєксандра, а не брехню Тараса.
Сольний вечір Бродського в залі Пало-Альтівського Єврейського центру.
30 жовтня 1992. Перекл. з російської – К. Сєміґлас[19]
Оригінальний текст (рос.)
Йосиф Бродский
На независимость Украины
Дорогой Карл XII, сражение под Полтавой,
слава Богу, проиграно. Как говорил картавый,
"время покажет Кузькину мать", руины,
кость посмертной радости с привкусом Украины.
То не зелено-квитный, траченный изотопом, —
жовто-блакытный реет над Конотопом,
скроенный из холста, знать, припасла Канада.
Даром что без креста, но хохлам не надо.
Гой ты, рушник, карбованец, семечки в потной жмене!
Не нам, кацапам, их обвинять в измене.
Сами под образами семьдесят лет в Рязани
с залитыми глазами жили, как при Тарзане.
Скажем им, звонкой матерью паузы метя, строго:
скатертью вам, хохлы, и рушником дорога!
Ступайте от нас в жупане, не говоря в мундире,
по адресу на три буквы, на все четыре стороны.
Пусть теперь в мазанке хором гансы
с ляхами ставят вас на четыре кости, поганцы.
Как в петлю лезть — так сообща, сук выбирая в чаще,
а курицу из борща грызть в одиночку слаще.
Прощевайте, хохлы, пожили вместе — хватит!
Плюнуть, что ли, в Днипро, может, он вспять покатит,
брезгуя гордо нами, как скорый, битком набитый
кожаными углами и вековой обидой.
Не поминайте лихом. Вашего неба, хлеба,
нам, подавись мы жмыхом и потолком, не треба.
Нечего портить кровь, рвать на груди одежду.
Кончилась, знать, любовь, коль и была промежду.
Что ковыряться зря в рваных корнях глаголом?
Вас родила земля, грунт, чернозем с подзолом.
Полно качать права, шить нам одно, другое.
Это земля не дает вам, кавунам, покоя.
Ой да Левада-степь, краля, баштан, вареник!
Больше, поди, теряли — больше людей, чем денег.
Как-нибудь перебьемся. А что до слезы из глаза —
нет на нее указа, ждать до другого раза.
С Богом, орлы, казаки, гетманы, вертухаи!
Только когда придет и вам помирать, бугаи,
будете вы хрипеть, царапая край матраса,
строчки из Александра, а не брехню Тараса.

Бродський бував в Україні. Є свідчення, що він знімався в одному з радянських фільмів в Одесі на Одеській кіностудії, де грав роль комісара.[джерело?]

Англомовний Бродський[ред.ред. код]

Англійська, як відомо, не була рідною мовою поета. Але жити в Сполучених Штатах, бути викладачем, не знаючи мови, було неможливо. Дослідники творчості Бродського підрахували, що англійською мовою він створив лише сімдесят три вірша. І зараз важко оцінити, мало це чи багато. Англійська поетична мова Бродського викликала дискусії, її схвалювали за гумор, за християнську тематику, але помічали, що рима пласка, мова занадто збагачена повсякденними словами при її технічній віртуозності. За повідомленнями перекладача Андрія Олеара «Роман» поета Бродського з англійською не був завершеним.

Захист свого приватного життя[ред.ред. код]

Бродський дуже приховував[джерело?] своє приватне життя. У Ленінграді у Бродського був роман із Мариною Басмановою, яка була матір'ю його сина, але стосунки не були довготривалі.

У Сполучених Штатах Бродський увійшов до шлюбу з Марією Соццані і мав дочку. У останні роки життя він розпорядився закрити свій особистий архів на 50 років після смерті (до 2046 року). Це заважає відтворити досить повну біографію поета. У Росії надрукована книжка Л.Лосєва у серії ЖЗЛ про Бродського. Але це так звана літературна біографія, яка більше приховує, ніж відкриває. Останню волю поета виконують.

Поетичні теми Бродського[ред.ред. код]

Бродський вважається одним з найвизначніших російських та американських поетів. Його поезія позбавлена прикмет часу, поет вільний у виборі епохи. Емоція і воля — ось з чим увійшов Бродський у російську літературу: «Ні країни, ні цвинтаря не хочу вибирати. На Васильєвський острів Я прийду вмирати» («Станси», 1962 року). Тема батьківщини, відповідальності за своє минуле займає важливе місце у творчості Бродського.

Переклади українською[ред.ред. код]

Твори Бродського у перекладі українською друкувалися в журналах Вітчизна, Всесвіт тощо.[20]

  • Йосиф Бродський у Перекладах Юрія Буряка. Київ: Журнал "Вітчизна" №1-2, 2008 р
  • Листи до римського друга. Київ: Журнал Всесвіт. - 2010. - №5-6. - С. 4-7
  • Юрій Буряк. Збірка "Коло навколо". Київ: Українські пропілеї, 2011 р., с. 672 – 698.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. http://data.bnf.fr/ark:/12148/cb11894121r
  2. а б data.bnf.fr: платформа відкритих даних — 2011.
  3. а б в г Скандальна знахідка. Опубліковано відео, на якому Бродський читає вірш «На незалежність України» // «Українська правда. Життя», 10 квітня 2015
  4. а б в Вперше доведено авторство україноненависницького твору Нобелівського лауреата Бродського // «Тексти», 10 квітня 2015
  5. Свобода: український щоденник - Число 206, рік XCIV (від 27-го жовтня 1987)
  6. а б Йосиф Бродський у Перекладах Юрія Буряка - журнал "Вітчизна" №1-2, 2008 р.
  7. Йосиф Бродський (переклад Юрія Буряка)
  8. а б Йосип Бродський і Україна (до 70-річчя від дня народження Нобелівського лауреата) - Василь Зілгалов для Радіо Свобода (24 травня 2010)
  9. The New Yorker. A Note on Brodsky and Ukraine - Keith Gessen August 21, 2011 (англ.)
  10. Лев Лосєв «Иосиф Бродский. Опыт литературной биографии», Москва: Молодая гвардия, 2006. — 480 с. ISBN 5-235-02951-8, копії стор. 262–263 та стор 264–265 (рос.)
  11. Дмитро Дроздовський. Лет Демона
  12. Оксана Забужко - Прощання З Імперією: Кілька Штрихів До Одного Портрета
  13. Зиновій Бляхарський: Українофобія "от ґаспадіна Нобеля". Окремий трагічний випадок, чи системне явище? - Вісник НТШ №30 осінь-зима 2003 р.
  14. Zaxid.net, Українське питання як дзеркало російської демократії - Євген Стратієвський, (4 березня 2012)
  15. Володимир Демчик. «На незалежність України» як головний вірш Бродського // Журнал «Ї», 2015
  16. Жодна сила не змусить росіянина визнати українців самостійним народом // «Ракурс», 3 березня 2015
  17. Російський фразеологізм, що означає «дати прочухана, дати гарту».
  18. Іосіф Бродскій - Щодо незалежності України - ukrcenter: переклад з російської - Роман Кононенко, січень 2015
  19. Іосіф Бродскій - Щодо незалежності України - ГАК: переклад з російської - Капітан Кирбабайович Сєміглаз, 16-03-2014
  20. Твори Бродського в українському перекладі - на сайті ukrcenter.com

Посилання[ред.ред. код]