Бродський Йосип Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Йосип Бродський
рос. Иосиф Бродский
Joseph Brodsky 1988.jpg
Йосип Бродський, 1988 р.
Ім'я при народженні Иосиф Александрович Бродский
Народився 24 травня 1940(1940-05-24)
Ленінград, РРФСР
Помер 28 січня 1996(1996-01-28) (55 років)
Нью-Йорк, США
·гострий інфаркт міокарда
Поховання
Громадянство
(підданство)
Flag of the Soviet Union (1955–1980).svg СРСР
Flag of the United States.svg США[1]
Апатрид
Національність єврей
Місце проживання
Діяльність поет, есеїст, драматург
Мова творів англійська і російська[2]
Роки активності 1956-1996
Жанр поезія
Членство Американська академія мистецтв та літератури, Американська академія мистецтв і наук і Баварська академія витончених мистецтв[d]
Автограф Iosif Brodsky signature.jpg
Нагороди
Премії Nobel prize medal.svg Нобелівська премія з літератури (1987)

CMNS: Йосип Бродський на Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Йосип Олександрович Бродський (рос. Ио́сиф Алекса́ндрович Бро́дский; 24 травня 1940, Ленінград, Російська РФСР — 28 січня 1996, Нью-Йорк, США) — російський та американський поет єврейського походження, перекладач, есеїст XX століття, лауреат Нобелівської премії (1987), поет-лауреат США у 1991—1992 роках. Свої вірші писав переважно російською мовою, есеїстику — англійською.

У пізній творчості відзначився неприкритою українофобією, через що Бродського згадують як україножера.[3][4]

Життєпис[ред. | ред. код]

Ранні роки[ред. | ред. код]

Народився в єврейській родині[5]. В юності мріяв стати морським офіцером (за прикладом свого батька, який був учасником війни, дослужився до звання капітана третього рангу, працював у Військово-Морському музеї, однак на початку 50-х років, під час організованої в СРСР антисемітської кампанії, був змушений вийти у відставку і надалі працював журналістом у флотській газеті).

Дослідниками знайдені відомості, що у віці шести років, ще до школи Бродський знав повністю напам'ять поему Олександра Пушкіна «Мідний вершник», захоплювався творчістю італійського поета Данте і мав наміри написати поему на зразок «Божественної комедії».

У віці 15-ти років спробував вступити до Другого Балтійського училища, де готували підводників, але спроба виявилася невдалою, після чого назавжди покинув школу і влаштувався працювати фрезерувальником на військовий завод. Протягом наступних восьми років змінив декілька професій і занять: був помічником прозектора в обласному морзі, кочегаром, доглядачем маяка, працював у геологічних експедиціях у Якутії, в Середній Азії, на Далекому Сході. Робота в морзі була спробою випробувати себе перед медичним інститутом, але випробування спонукало відмовитися від медицини як майбутнього фаху. В цей час багато читав — від поезії до філософії та релігійної літератури. Останніми роками її було досить важко дістати в СРСР, бо країна була войовничо безбожною, а на початку 1960-х років почалися нові руйнування церков, які вціліли до та під час війни німецько-радянської війни.

Нині прихильниками звороту
«Релігія – опіум для народу»
втямлено, що їм дали свободу –
сучасникам золотої днини.
В цім реєстрі (стилю пересторога)
свобода не вибрати – вельми вбога.
Звичайно той, хто плює на Бога,
плює насамперед на людину.

— "Щодо Вихлюпу Молока", січень 1967,
Перекл. Юрій Буряк[6]

Вірші почав писати приблизно у 18 років, перебуваючи в геологічній експедиції. За пізнішими згадками, першим безпосереднім імпульсом до власної творчості стала публікація в «Літературній газеті» добірки віршів Бориса Слуцького (1919—1986), яка справила надзвичайно сильне враження. Невдовзі почав відвідувати зібрання літературного об'єднання при молодіжній газеті «Зміна», де познайомився з близькими за віком і духом поетами Є. Рейном, О. Кушнером, Г. Горбовським, Д. Бобишевим. У сучасному літературознавстві цих, вельми різних за талантом і творчою манерою літераторів називають «ленінградською школою» (на противагу напівофіційним московським «шістдесятникам» — Є. Євтушенкові, А. Вознесенському, Р. Рождественському).

«Ахматовські сироти»[ред. | ред. код]

Особливо щирі стосунки склалися з Є. Рейном, якого вважав єдиним літературним учителем. У 1961 р. завдяки Є. Рейну познайомився у Комарово з видатною поетесою А. Ахматовою (1889—1966). У цей період багато писав, перекладав з англійської, польської, чеської мов, які вивчав самотужки.

Четверо поетів з оточення Ахматової (початку 1960 років) пізніше отримали назву «Ахматовські сироти». Вони ніби повторювали четвірку поетів пушкінського оточення. Бродський пригадував: «Кожен з нас повторював чиюсь роль. Рейн був „Пушкіним“, „Дельвігом“ швидше за все був Бобишев. Найман, з його ядучою тямою, був наче Вяземський. Я, зі своєю меланхолією, ймовірно, грав роль Баратинського». При цьому Бродський вказав, що вони не самі назвали їх поетичне об'єднання «Ахматовські сироти», а ця назва виникла з вірша Дмитра Бобишева «Всі четверо» — лише після смерті Ахматової у 1966 році.

Судовий процес[ред. | ред. код]

У 1963 р. звільнився з останнього місця роботи і вирішив присвятити себе суто літературній діяльності. Однак у листопаді 1963 року один із тодішніх керівників місцевих «дружинників», відомий як позаштатний агент КДБ, опублікував у газеті «Вечірній Ленінград» фейлетон «Кололітературний трутень» (рос. «Окололитературный трутень»), у якому звинуватив Й. Бродського у неробстві. На той час це було досить серйозне звинувачення: оскільки поет не належав до жодних офіційних письменницьких організацій, за радянськими законами він міг займатися літературною діяльністю тільки «у вільний від основної роботи час».

У лютому 1964 р. був заарештований: спочатку на півтора місяці утримувався у психіатричній лікарні для примусового обстеження, а у липні 1964 р. засуджений, до 5 років заслання як «нероба» для «примусової праці у віддаленій місцевості». Був відправлений етапом разом із засудженими злочинцями, відбував заслання у селищі Норенська Коноського району Архангельської області.

На засланні й опісля[ред. | ред. код]

Після суду півтора роки вимушено перебував у глухому селі Норинське Архангельської області, де Працював робітником у радгоспі, багато писав і, за власним зізнанням, почувався чудово серед дивовижної північної природи, серед простих мешканців російської «глибинки».

Суд привернув увагу діячів культури в СРСР та за кордоном. Звільнити поета від несправедливого покарання просили А. Ахматова, К. Паустовський, С. Маршак, К. Чуковський, Д. Шостакович, Ж.-П. Сартр та інші. Тож невдовзі влада була змушена помилувати Бродського і дозволити повернутися в рідне місто.

Знов надворі зима. На кордонах – затишшя. Вві сні –
переповненість чимось заміжнім, в’язким обважнінням,
і згори праотець стежить зірко за блиском блешні,
яка марно святкує звитягу над щучим велінням.

Вдар об землю хвостом, і в морозній грудневій імлі
ти побачиш, опріч неприкритого власного страму, –
то півмісяць пливе в запорошеній шибі на склі
над хрестами Москви, як лиха перемога Ісламу.

Куполів, як голів, та й шпилів – наче задраних ніг.
Як за смертним порогом, де зустріч навзаєм призначим,
де до біса кумирень, градирень, жертовників, кірх,
синагог, де і ти – зі своїм мінаретом стоячим.

Не купись на басах, не зірвись на глухій фістулі.
Як не владу лиху, то самих ми себе переборем.
Тож застібуй пащеку ікласту. Коли ж бо лежать на столі,
то хіба не все ’дно, чи гаком помилитись, чи морем.

— "Знов надворі зима", 1967–1970,
Перекл. Юрій Буряк[6]

Через позбавлення можливості публікувати свої твори після повернення із заслання до від'їзду з СРСР надрукував лише чотири вірші та кілька перекладів. При цьому публікувався в США: у 1965 р. побачила світ збірка «Вірші та поеми», а в 1970-му — «Зупинка в пустелі».

Аби завадити радянській владі знову звинуватити поета в неробстві, 1965 року Корній Чуковський і Борис Бахтін запропонували прийняти поета в профгрупу Ленінградського відділення Союзу письменників СРСР, що допомогло Бродському уникнути подальших звинувачень у неробстві. Однак 1972 року його пообіцяли знову ув'язнити або повторно запроторити до психлікарні. Участь поета в Міжнародному фестивалі поезії в липні 1972 року в Лондоні ще більше сприяла тиску влади.

Позбавлення громадянства та еміграція[ред. | ред. код]

Він тут бував: іще не в галіфе –
в пальті із драпу; стриманий, сутулий,
що згодом всіх завсідників кафе
пересадив од імені культури.
Він цим помстився начебто (не їм,
а Часові) за бідність і підказки,
за каву кепську, за нудьгу й поразки
тим, хто в очко відважно бився з ним.
І час поглинув помсту цю. Тепер
тут людно, галас, голосно сміються,
грім платівок. Та щось штовха тебе,
перш ніж за столик сісти, озирнутись.
Пластмаса всюди, нікель – від і до;
у кремів – присмак бромистого натру.
Він часом, по виставі із театру
йдучи, буває тут – інкогніто.
Коли він входить, всі вони встають.
Одні – по службі, решта – то від щастя.
І порухом долоні від зап’ястя
він повертає затишок всьому.
Він каву п’є – вже зовсім не таку,
й рогалик їсть у кріслі з інтересом, –
такий смачний, що й мертвим до смаку
припав би, коли б мертві ті воскресли.

— " Одному тиранові", січень 1972,
Перекл. Юрій Буряк[7]

Незабаром під тиском радянських посадовців був змушений залишити радянську Росію. Цьому сприяли «рекомендації» й «дозволи» емігрувати до Ізраїлю. 4 червня 1972 року, після позбавлення радянського громадянства, покинув СРСР та вилетів до Відня, де відбулась зустріч з давнім приятелем, американським професором-славістом К. Проффером. Проффер на перших порах допомагав адаптуватися до умов західного світу, запропонувавши місце викладача у Мічиганському університеті (США).

Емігрантський період життя був небагатим на бурхливі зовнішні події. Зрештою, оселившись у Нью-Йорку, оскільки не уявляв свого існування без морського краєвиду за вікном, викладав історію російської літератури у коледжах та університетах США, багато писав (вірші — російською, есеїстику — переважно англійською), намагався популяризувати поезію в американському суспільстві. На чужині побачили світ поетичні збірки: «В Англії» (1977), «Кінець прекрасної епохи» (1977), «Частина мови» (1977), «Римські елегії» (1982), «Нові станси до Августа» (1983), «Уранія» (1987), що сприяло визнанню, свідченням чого стало отримання Ордену Почесного легіону у Франції.

Нобелівська премія та останні роки[ред. | ред. код]

У жовтні 1987 року Шведською королівською академією названий лауреатом Нобелівської премії з літератури. Значною мірою світовій славі посприяли орієнтація на російську і на англомовну традицію: у промові перед Нобелівським комітетом вдячністю були згадані О. Мандельштам, M. Цвєтаєва, А. Ахматова, P. Фрост і В. X. Оден. У 1992 р. став поетом-лауреатом Бібліотеки Конгресу США.

Наприкінці 1980-х років вірші Й. Бродського почали публікуватися в Росії.

Інтелектуально-філософські тексти позначені постмодерністською мозаїчністю художнього світу, зорієнтовані на відтворення буття і космосу людського духу, насичені історичними та культурологічними ремінісценціями, що гармонійно поєднуються із зображенням світу речей.

У останні роки життя розпорядився закрити свій особистий архів на 50 років після смерті (до 2046 року). Останню волю поета виконують, що заважає відтворити досить повну біографію поета.

Помер уночі 28 січня 1996 року внаслідок четвертого інфаркту. Похований у Венеції — місті, яке любив і якому присвятив чимало віршів.

У Росії видана книжка Л. Лосєва у серії Жизнь замечательных людей про Бродського.

Бродський та Україна[ред. | ред. код]

Бував в Україні. Є свідчення про участь у зйомках в українському радянському фільмі «Поїзд в далекий серпень» в Одесі на Одеській кіностудії, де грав роль комісара[8].

Біограф і друг Бродського Лев Лосєв зазначав, що Бродський вважав Україну не тільки єдиним «культурним простором» з Великоросією, але й сильно відчував її як свою історичну батьківщину; для Бродського це було вельми інтимне переживання — відчувати себе «Йосипом з Бродів».[9] По-схожому описувала Бродського й літературний критик Ірена Ґрудзінська-Ґросс, яка зазначала що Бродський вважав Україну «невід'ємною частиною „Великої Росії“».[10]

У 1985 році, ще до написання скандального вірша «Щодо незалежності України» у 1991—1992 роках, вступив у полеміку із чесько-французьким поетом Міланом Кундерою, де неприховано показав свою російсько-імперську сутність та намагався звести порахунки поміж історією та культурою[11].

Nuvola apps kaboodle.svg Зовнішні відеофайли
Nuvola apps kaboodle.svg Бродський читає вірш «Щодо незалежності України», Єврейський центр Пало-Альто, США, 1992 рік  на YouTube

1992 року, за чотири роки до смерті, написав вірша «Щодо незалежності України», де з сарказмом описав здобуття Україною незалежності у 1991 році та лаяв борців за незалежність України за те, що вони відмовляються від російської мови.[12][13][14] Не встиг надрукувати цю поему у жодній прижиттєвій збірці, і до своєї смерті у 1996 році встиг прочитати поему лише декілька разів наживо на різних русофільських та юдофільських зібраннях в Америці. Зокрема є документальні докази, що Бродський прочитав цей вірш 30 жовтня 1992 року на Сольному вечорі у залі Пало-Альтівського Єврейського центру; та 28 лютого 1994 року перед групою російської діаспори у нью-йоркському університеті Квінсі-коледж.[15][16] Критики називають цей вірш одним з найгірших доробків поета з точки зору поетичної мови. Через цей вірш критики також вбачали в Бродського прояви російського шовінізму та звинувачували його в українофобії та расизмі.[12][3][17][18]

Англомовний Бродський[ред. | ред. код]

Англійська, як відомо, не була рідною мовою поета. Але жити в Сполучених Штатах, бути викладачем, не знаючи мови, було неможливо. Дослідники творчості Бродського підрахували, що англійською мовою він створив лише сімдесят три вірша. І зараз важко оцінити, мало це чи багато. Англійська поетична мова Бродського викликала дискусії, її схвалювали за гумор, за християнську тематику, але помічали, що рима пласка, мова занадто збагачена повсякденними словами при її технічній віртуозності. За повідомленнями перекладача Андрія Олеара «Роман» поета Бродського з англійською не був завершеним.

Родина та стосунки[ред. | ред. код]

Під час перебування у Росії, в Ленінграді у 1962 році у двадцятирічного Бродського був інтимний роман з Мариною Басмановою. Їхні стосунки не були довготривалі, але в пари народився хлопчик.

Під час перебування в США одружився з Марією Соццані 1990 року й згодом мав дочку від неї.

Переклади українською[ред. | ред. код]

Твори Бродського у перекладі українською друкувалися в журналах Вітчизна, Всесвіт тощо.[19]

  • Йосиф Бродський у Перекладах Юрія Буряка. Київ: Журнал «Вітчизна» № 1-2, 2008 р
  • Листи до римського друга. Київ: Журнал Всесвіт. — 2010. — № 5-6. — С. 4-7
  • Юрій Буряк. Збірка «Коло навколо». Київ: Українські пропілеї, 2011 р., с. 672—698.

Вірш «Стрітення» (Сретенье) також переклав українською мовою Дмитро Куренівець[20].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. https://www.nytimes.com/books/00/09/17/specials/brodsky.html
  2. а б в ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. а б Вперше доведено авторство україноненависницького твору Нобелівського лауреата Бродського // «Тексти», 10 квітня 2015
  4. Дмитро Дроздовський. Лет Демона // Журнал Всесіт, № 9-10 за 2007 рік. с. 137-148.
  5. Свобода: український щоденник — Число 206, рік XCIV (від 27-го жовтня 1987)
  6. а б Йосиф Бродський у Перекладах Юрія Буряка - журнал "Вітчизна" №1-2, 2008 р.
  7. Йосиф Бродський (переклад Юрія Буряка)
  8. Одеська «фабрика мрій»: випробування напередодні ювілею — Укрінформ, 16.05.2018
  9. Йосип Бродський і Україна (до 70-річчя від дня народження Нобелівського лауреата) — Василь Зілгалов для Радіо Свобода (24 травня 2010)
  10. Irena Grudzińska-Gross. Czeslaw Milosz and Joseph Brodsky. New Heaven: Yale University Press. 362 pp: 159—160. ISBN 9780300149371 (англ.)
  11. Василь Махно. Венеціянський лев: Про Іосіфа Бродського — ШО, Василь Махно з Нью Йорку, 02.03.2011
  12. а б The New Yorker. A Note on Brodsky and Ukraine — Keith Gessen August 21, 2011 (англ.)
  13. Lev Loseff. Joseph Brodsky: A Literary Life. Translated from Russian by Jane Ann Miller. New Heaven: Yale University Press. 2012. 352 pp: 241—242 ISBN 978-0300181609 (англ.)
  14. Cynthia Haven. Joseph Brodsky: «If we have all this here, why do we need Europe?» // The Book Haven, May 23, 2011 (англ.)
  15. Скандальна знахідка. Опубліковано відео, на якому Бродський читає вірш «На незалежність України» // «Українська правда. Життя», 10 квітня 2015
  16. Кручик І. Ображена дружба //Український тиждень, № 1 (10) від 11 січня, 2008
  17. Зиновій Бляхарський: Українофобія «от ґаспадіна Нобеля». Окремий трагічний випадок, чи системне явище? — Вісник НТШ № 30 осінь-зима 2003 р.
  18. Оксана Забужко. Прощання З Імперією: Кілька Штрихів До Одного Портрета // "Дух і Літера", № 3-4, 1998
  19. Твори Бродського в українському перекладі — на сайті ukrcenter.com
  20. Йосип БРОДСЬКИЙ. Стрітення (переклад Дмитра Куренівця)

Посилання[ред. | ред. код]