Леонард Бернстайн

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Леонард Бернстайн
англ. Leonard Bernstein
Leonard Bernstein 1971.jpg
Леонард Бернстайн у 1971 р.
Ім'я при народженні англ. Louis Bernstein
Народився 25 серпня 1918(1918-08-25)[1][2][…]
Лоренс, Массачусетс[1]
Помер 14 жовтня 1990(1990-10-14)[4][2][…] (72 роки)
Нью-Йорк, штат Нью-Йорк[4]
·пневмонія
Поховання
Громадянство
(підданство)
Flag of the United States.svg США
Національність єврей
Діяльність музикант, композитор, диригент, педагог
Alma mater Гарвардський університет і Кертісовський інститут музики
Вчителі Richard Stöhr[d]
Відомі учні Marin Alsop[d], Evelyn Lear[d], Yutaka Sado[d] і Пааво Ярві
Володіє мовами англійська[2]
Заклад Брандейський університет
Членство Американська академія мистецтв і наук, Американська академія мистецтв та літератури, Баварська академія витончених мистецтв[d] і Віденський філармонічний оркестр
Жанр симфонія і класична музика
Magnum opus Symphony No. 1[d], Symphony No. 2[d], Kaddish[d], West Side Story[d] і Candide[d]
У шлюбі з Felicia Montealegre[d]
Автограф BernsteinLeonardSignature01 mono 25p transp.png
Нагороди
IMDb nm0077086
Сторінка в Інтернеті leonardbernstein.com

Леона́рд Бернста́йн (Бернште́йн, англ. Leonard Bernstein, *25 серпня 1918, Лоренс, Массачусетс — †14 жовтня 1990) — американський диригент, композитор, піаніст, педагог та просвітитель єврейсько-українського походження. Автор та інтерпретатор багатьох записів класичної музики.

Крім іншого автор музики до кінострічки «Вестсайдська історія» (1961), яка удостоєна 10 премій «Оскар», зокрема, в категоріях «найкращий фільм», «найкращий актор другого плану», «найкраща актриса другого плану», «найкраща режисерська робота».

Життєвий і творчий шлях[ред. | ред. код]

Леонард Бернстайн — син Самуеля та Дженні Бернштейнів, які емігрували перед Першою світовою війною до США з передмістя Рівного.

Бернстайн керує нью-йоркським симфонічним оркестром.(1945)
Бернстайн у 1944 р.
Бернстайн за фортепіано, працює над музичним супроводом.
Леонард Бернстайн 1973 року (фото Аллана Воррена).

Закінчив Гарвардський університет (1939) і Інститут музики Кертиса (1941), удосконалювався в диригентському мистецтві у Сергія Кусевицького й був його асистентом на музичному фестивалі в Танглвуді 1942 року. Займаючи в 1943—1944 посаду асистента диригента в симфонічному оркестрі Нью-Йоркської філармонії, Бернстайн, наймолодший із диригентів, що працювали із цим оркестром, привернув загальну увагу, блискуче замінивши маститого Бруно Вальтера на концерті 14 листопада 1943. Пізніше працював з Нью-Йоркським симфонічним оркестром (1943—1947), Палестинським Єврейським симфонічним оркестром (1947), з Нью-Йоркським філармонічним оркестром (1949—1950).

Бернстайн — один з найвидатніших диригентів-інтерпретаторів класичної, а також сучасної музики, у тому числі творів Шостаковича, Малера. Виступав у Віденській опері (поставив «Фальстафа» і свою оперу «Тихе місце», 1986). Серед записів «Сомнамбула» (солісти — Каллас, Валетті, Модесті, запис Myto (live)), «Кармен» (головна партія — Хорн, запис Deutsche Grammofon), «Фіделіо» (солісти — Яновиц, Колло, М. Юнгвирт, Сотин, Попп, Фішер-Діскау, запис Deutsche Grammofon).

Як композитор Бернстайн віддав данину і класиці, й сучасності. Широко відомі його мюзикли, у тому числі «Вестсайдська історія» (1957, Нью-Йорк). Працюючи в рамках жанру, Бернстайн уводить у мюзикли оперні форми, а також домагається в них наскрізного симфонічного розвитку. У його музиці майстерно перетворені ладогармонічні, ритмічні особливості джазу, негритянських, мексиканських й інших народних пісень. У своїх творах Бернстайн використовує різноманітні музичні засоби — вуличні пісеньки, рок-н-рол (наприклад, в «Месі», 1971).

Нагороди[ред. | ред. код]

Леонард Бернстайн також є членом Американського Театрального Залу Слави[6] та Телевізійного Залу Слави.[7].

Почесні звання[ред. | ред. код]

10 грудня 1987 року йому присвоєно звання «Почесний громадянин Відня».

Твори[ред. | ред. код]

Балети[ред. | ред. код]

  • «Повна свобода»[8][9], (англ. Fancy Free), 1944
  • «Факсиміле» (англ. Facsimile), хореографічне ессе для оркестру, 1946
  • «Діббук» (англ. Dybbuk), 1974

Опери[ред. | ред. код]

  • «Хвилювання на Таїті» (англ. Trouble in Tahiti 1952, Уолтем)
  • «Тихе місце» (англ. A Quiet Place 1986, Відень),
  • оперета «Кандід» (1956, Нью-Йорк)

Мюзикли[ред. | ред. код]

  • «Звільнення у місто» (англ. On the Town, 1944)
  • «Пітер Пен» (англ. Peter Pan, 1950)
  • «Чудесне місто» (англ. Wonderful Town, 1953)
  • «Кандід» (англ. Candide, 1956)
  • «Вестсайдська історія» (англ. West Side Story, 1957)
  • «Гонка на Ургу» (англ. The Race to Urga, незакінчений, 1969)
  • «Пенсильванія авеню, 1600», (англ. 1600 Pennsylvania Avenue, 1976)
  • «Вечірка з Бетті Комден і Адольфом Гріном», (англ. A Party with Betty Comden and Adolph Green, 1977)

Симфонії[ред. | ред. код]

  • Симфонія № 1 «Єремія» (англ. Jeremiah, 1942)
  • Симфонія № 2 «Століття тривог» (англ. The Age of Anxiety, 1949)
  • Симфонія № 3 «Каддиш» (англ. Kaddiss, 1963)

Хорали[ред. | ред. код]

  • Хашківейну для кантора (тенор), змішаного хору та органу (англ. Hashkiveinu, 1945)
  • Коротка меса для змішаного хору та контратенора (лат. Missa brevis, 1988)
  • «Чичестерські псалми» для сопрано (або контратенора), хору й оркестру (англ. Chichester Psalms, 1965)

Інше[ред. | ред. код]

  • музика до балету «Fancy Free»

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Віталій Абліцов «Галактика „Україна“. Українська діаспора: видатні постаті» — К.: КИТ, 2007. — 436 с.

Посилання[ред. | ред. код]