Смерть у Венеції
| Смерть у Венеції | ||||
|---|---|---|---|---|
| Der Tod in Venedig | ||||
 | ||||
| Жанр | повість | |||
| Форма | повість | |||
| Автор | Томас Манн | |||
| Мова | німецька | |||
| Написано | 1911 | |||
| Опубліковано | S. Fischer Verlag | |||
| Країна | .svg){kind=small} Німецький Райх і Німеччина | |||
| Видавництво | С. Фішер | |||
| Переклад | Євген Попович | |||
| У «Гутенберзі» | 12108 | |||
|
| ||||
 Цей твір у Вікісховищі | ||||
 Цей твір у Вікіцитатах | ||||
Смерть у Венеції (нім. Der Tod in Venedig) — повість Томаса Манна, уперше опублікована в 1912.
Густав фон Ашенбах, наполегливий і працелюбний письменник, який отримав ще за життя широке визнання, приїздить до Венеції і оселяється на острові Лідо. У готелі він зустрічає хлопчика Тадзіо (ім'я — зменшено-пестливе від Тадеуш), члена польської аристократичної сім'ї, надзвичайно прекрасного, і закохується в нього. Усвідомлюючи своє почуття, він намагається боротися з ним, але не може і не хоче. В той же час він випадково дізнається, що у Венеції через сироко починається епідемія холери, яка замовчується владою Венеції через боязнь втрати туристів. Письменник жодного разу не говорить з хлопчиком. Ашенбах починає навідуватися до цирульника, намагається виглядати молодше. Цирульник омолоджує його косметикою, та Ашенбах згодом усвідомлює усю марність своїх спроб омолоджування і почуває себе втомленим і хворим. Він обмірковує усе своє життя.
Сім'я Тадзіо збирається від'їжджати з готелю. Ашенбах востаннє зустрічає Тадзіо. Сидячи у кріслі на пляжі, Ашенбах спостерігає за Тадзіо, що купається. Перш ніж увійти у воду, Тадзьо обертається у бік письменника і дивиться на нього, ніби підзиваючи до себе. Намагаючись встати, Ашенбах падає у крісло. Через декілька хвилин його знаходять мертвим.
Манн планував написати історію про «пристрасть як затьмарення розуму і деградації», навіяну історією любові Гете до 18-річної Ульріки фон Леветцов[ru][1]. Також письменник знаходився під враженням смерті Густава Малера і відвідування Венеції, де він спілкувався з прототипом Тадзя — 11-річним хлопцем, якого звали Владислав (Владзьо) Моес. Прототипами в широкому розумінні були і Ріхард Вагнер, який помер у Венеції і там же написав другий акт «Трістана та Ізольди», пронизаний романтикою смерті, і німецький поет XIX століття Август фон Платен, причиною смерті якого була холера в Італії, яка відіграє у новелі головну роль. Манн також мав намір показати стосунки між розумом і почуттям, трагедію пристрасті, що принижує, зачарованості смертю[2].
- Томас Манн. «Смерть у Венеції та інші новели» — Tomas Mann. Der Tod in Venedig und andere Kurzgeschichten — (укр.переклад Євген Попович, Лабораторія, 2024)[3]
- У 1971 режисером Лукіно Вісконті був поставлений однойменний фільм з Дірком Богардом в ролі Ашенбаха. У фільмі професія Ашенбаха був замінена на композитора.
- У 1973 Бенджамін Бріттен написав оперу «Смерть у Венеції», що стала для нього останньою.
- ↑ Лист Манна до Карла Марії Веберу від 4 липня 1920. У: Thomas Mann: Briefe I : 1889–1936, ed. Erika Mann. Fischer 1979. P.176f.
- ↑ Thomas Mann. Ein Leben in Bildern. Т. Hans Wysling und Yvonne Schmidlin. Frankfurt/M. 1997. с. 300.
- ↑ «Смерть у Венеції» та інші новели. laboratoria.pro (укр.). Процитовано 3 липня 2024.
 |
Вікіцитати містять висловлювання на тему: Смерть у Венеції |
- Текст українською (Переклад Євгена Поповича)
- Текст російською на lib.ru.
- Оригінальний текст на сайті проекту Гутенберг.
|
