Бращайко Юлій Михайлович: відмінності між версіями
[перевірена версія] | [перевірена версія] |
Немає опису редагування |
м Перенесено 2 інтервікі-посилань до Вікіданих (d:Q1102051) |
||
Рядок 74: | Рядок 74: | ||
[[Категорія:Репресовані]] |
[[Категорія:Репресовані]] |
||
[[Категорія:Посли до сейму Карпатської України]] |
[[Категорія:Посли до сейму Карпатської України]] |
||
[[hu:Julij Mihajlovics Brascsajko]] |
|||
[[pl:Julij Braszczajko]] |
Версія за 02:58, 22 березня 2013
Юлій Бращайко | |
---|---|
Міністр фінансів і комунікацій Карпатської України | |
15 березня 1939 — 18 березня 1939 | |
Попередник | Юліян Ревай (як міністр комунікацій) |
Наступник | посада скасована |
Народився |
19 квітня 1879 Глибоке, ( тепер Ужгородський район, Закарпатська область) |
Помер |
9 жовтня 1955 (76 років) м. Ужгород, Закарпатська область |
Відомий як | адвокат, політик |
Країна | Угорщина, Карпатська Україна, Чехословаччина і СРСР |
Національність | українець |
Alma mater | Будапештський університет (1902)[1] |
Політична партія | Християнсько-народна партія |
Юлíй Михайлович Бращáйко (* 19 квітня 1879, с. Глибоке, Ужгородський район, Закарпатська область — † 9 жовтня 1955, м. Ужгород) — закарпатський український політичний і культурний діяч, організатор Хустської Народної Ради у 1919. Міністр фінансів і комунікацій Карпатської України. Брат Михайла Бращайка — члена Сойму Карпатської України.
Життєпис
У міжвоєнний період член багатьох культурних і економічних товариств, один із керівників Християнської народної партії. У 1939 р.- посол до Сойму Карпатської України і міністр її останнього уряду. Помер у радянській тюрмі.
Народився 19 квітня 1879 року в селі Глибоке поблизу Ужгорода. Закінчив юридичний факультет Будапештського університету. Відкрив у Хусті власну контору й зайнявся адвокатською практикою. Виступав за відокремлення краю від Угорщини та злуку з Україною.
21 січня 1919 відкрив у Хусті «Всенародні збори угро-руського народу», які висловилися за возз'єднання із соборною Україною. Однак Паризька конференція віддала Галичину новонародженій Польщі, а частину Закарпаття зайняли румунські війська. Тимчасова адміністрація заарештувала Ю.Бращайка і засудила до страти як «неблагонадійного політика». Від неминучої смерті адвоката врятувало досконале знання права — він домігся апеляційного перегляду вироку, а потім і звільнення.
Після включення краю до складу Чехословаччини Ю.Бращайко був серед ініціаторів створення культурно-освітнього товариства «Просвіта», став першим його головою й очолював до 1939 року. Завдяки Ю.Бращайку (значною мірою на його кошти) в Ужгороді побудували Народний дім товариства.
Ю.Бращайко став одним із засновників Руської хліборобської партії, допомагав організовувати різноманітні кредитні й господарські спілки, очолював «Підкарпатський банк» та Союз адвокатів Підкарпатської Русі, був головою товариства військових інвалідів, вдів і сиріт «Надія».
Під час подій жовтня 1938—березня 1939 р. Ю.Бращайко був депутатом сойму, міністром фінансів в уряді Карпатської України. Перед угорською окупацією він виїздив до Будапешта з місією, яка намагалася домовитися про автономію краю в складі Угорщини, а після її провалу повернувся на Закарпаття й зайнявся адвокатською практикою. У 1942 р. звинувачений у створенні антиугорської військової організації і заарештований. Кілька місяців він разом з іншими діячами Карпатської України провів у катівні Ковнер у Мукачевому. Звинувачення не підтвердилося, тому невдовзі Ю.Бращайка звільнили, і він повернувся до своєї звичної роботи.
Черех місяць після визволення Закарпаття Червоною армією Ю.Бращайка взяв під варту Хустський народний комітет і за підозрою в українському буржуазному націоналізмі передав армійській контррозвідці — смершу. В січні 1945 кримінальну справу закрили, і Ю.Бращайка відправили у виправно-трудовий табір у Єнакієве Донецької області на відбудову зруйнованих німцями шахт. Восени 1945 після фільтраційної перевірки його звільнили й дозволили повернувся на Закарпаття.
Написав спогади «Що видів я на Закарпаттю від року 1918 до року 1946»
Література
- Вегеш М. М. Бращайки // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — Київ : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл. — С. 373—374.
Посилання
|