Сонант

Сонант або сонорний приголосний звук — у фонетиці клас приголосних звуків, що характеризуються перевагою тона над шумом. Артикуляційно вони є приголосними, але за акустичними характеристиками вони наближені до голосних звуків. Це, зокрема, [w], [l], [m], [n], [r]. Звуки у межах фонем /l/ /r/ ще називають плавними приголосними.

Складотворчі сонанти

У деяких мовах сонанти можуть утворювати склад, виступаючи при цьому у ролі голосного. Складотворчі плавні, зокрема, властиві словацькій, чеській, сербській, хорватській, словенскій та македонській мовам. Наприклад, словацьке hĺbka [глбка] («глибина», з наголосом на «l»), сербське Србиjа («Сербія» з наголосом на «р»). У зв'язку з цим цікава штучна чеська та словацька фраза (скоромовка), в усіх словах якої немає жодного голосного звука, а всі склади утворено за допомогою сонанта [r]: strč prst skrz krk [стрч прст скрз крк] «просунь палець через шию». Цю фразу вчать під час вивчення чеської та словацької мов.

У давньоукраїнській мові такі складоутворюючі сонанти також деякий час існували (після падіння єрів (ъ та ь)), але вони дуже швидко розвили перед собою або після себе допоміжний голосний: дав.-рус. кръвавыи > крвавий > кривавий (діалект.: кервавий), глъбъкыи > глбокий > глибокий, сльза > сл'за > слеза > сльоза (діалект.: селза), сьрдьцє > ср'це > серце; або перейшли у клас голосних (напівголосних): вълкъ > влк > воўк > вовк.

Позиційно складотворчі сонанти властиві й англійській мові. Так, якщо вимовляти слово «section» як [sekſn] «секція», то звук [n] можна вважати складотворчим сонантом. Складотворчі [n] та [m] — звичайне явище у німецькій мові: braten [bra: tn] «смажити(ся)», sieben [zi: pm] «сім».

Література

• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.