Шкірні хвороби: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Rkononenko (обговорення | внесок)
стильові правлення
Рядок 37: Рядок 37:
В Україні Ш. х. відомі здавна; їх лікували народними засобами ще в Київській Русі.
В Україні Ш. х. відомі здавна; їх лікували народними засобами ще в Київській Русі.


У [[19 століття|19 ст.]] в Україні, особливо по селах, була дуже розповсюджена [[короста]]. У багатьох селах нею хворіло до 100% меш. Значно розповсюджені були також [[піодерміт]]и, кількість яких значно збільшувалася в зв'язку з поширенням числа промислових підприємств, що не мали належних гігієнічних умов виробництва. Досить розповсюджені були також [[фурункульоз]] та [[екзема]]. Менше хворіло населення на [[мікоз]]и, [[туберкульоз]]у й пістряка шкіри.
У [[19 століття|19 ст.]] в Україні, особливо в селах, була дуже розповсюджена [[короста]]. У багатьох селах нею хворіло до 100% меш. Значно розповсюджені були також [[піодерміт]]и, кількість яких значно збільшувалася в зв'язку з поширенням числа промислових підприємств, що не мали належних гігієнічних умов виробництва. Досить розповсюджені були також [[фурункульоз]] та [[екзема]]. Менше хворіло населення на [[мікоз]]и, [[туберкульоз]]у й пістряка шкіри.


1913, за неповними даними, на Ш. х. хворіло близько 900 осіб на 10 0000 меш., у тому ч. на коросту — близько 340.
1913, за неповними даними, на Ш. х. хворіло близько 900 осіб на 10 0000 меш., у тому ч. на коросту — близько 340.


За [[Перша світова війна|першої світової війни]] та рев. 1917 — 20 pp. число захворювань на Ш. х. значно збільшилося. Зниження його почалося в 20-их pp. і поступово продовжувалося завдяки поліпшенню санітарно-гігієнічних заходів аж до поч. [[Другова світова війна|другої світової війни]]. За цієї війни числа захворювань на Ш. х. знову значно зросли. У листопаді 1943 Нар. Комісаріат охорони здоров'я УРСР затвердив план боротьби з Ш. х. та запровадив їх обов'язковий облік. [[1944]] було встановлене, що число захворювань на коросту в деяких місцевостях досягло від 20 до 60%, а в окремих населених пунктах до 100%. Від цього часу українські дерматологи провели багато експедицій по боротьбі з коростою; вони запропонували й ввели в практику декілька нових препаратів та досягли великих успіхів у лікуванні Ш. х.
За [[Перша світова війна|першої світової війни]] та рев. 1917 — 20 pp. число захворювань на Ш. х. значно збільшилося. Зниження його почалося в 20-их pp. і поступово продовжувалося завдяки поліпшенню санітарно-гігієнічних заходів аж до поч. [[Другова світова війна|другої світової війни]]. За цієї війни числа захворювань на Ш. х. знову значно зросли. У листопаді 1943 Нар. Комісаріат охорони здоров'я УРСР затвердив план боротьби з Ш. х. та запровадив їх обов'язковий облік. [[1944]] було встановлене, що число захворювань на коросту в деяких місцевостях досягло від 20 до 60%, а в окремих населених пунктах до 100%. Від цього часу українські дерматологи провели багато експедицій з боротьби з коростою; вони запропонували й ввели в практику декілька нових препаратів та досягли великих успіхів у лікуванні Ш. х.


Тепер на Україні зустрічаються лише поодинокі випадки захворювань на коросту. Запровадженням профілактики й раціонального лікування було досягнуто також значного зниження числа захворювань на дерматомікози, піодермії (зокрема на проф.), екземи та ін.
Тепер в Україні зустрічаються лише поодинокі випадки захворювань на коросту. Запровадженням профілактики й раціонального лікування було досягнуто також значного зниження числа захворювань на дерматомікози, піодермії (зокрема на проф.), екземи та ін.


Вивчають дерматологію та керують боротьбою з Ш. х. Шкірно-Венерологічний Укр. наук.-дослідний інститут (див.), ін. наук.-дослідні інститути та катедри дерматології мед. інститутів, особливо у [[Харків|Харкові]] та [[Львів|Львові]]. У боротьбі з [[туберкульоз шкіри|туберкульозом шкіри]] та його лікуванні особливу роль відіграють Одеський та Львівський люпозорії та стаціонари для хворих на туберкульозу шкіри при різних інститутах туберкульози та при великих туберкульозних диспансерах.
Вивчають дерматологію та керують боротьбою з Ш. х. Шкірно-Венерологічний Укр. наук.-дослідний інститут (див.), ін. наук.-дослідні інститути та катедри дерматології мед. інститутів, особливо у [[Харків|Харкові]] та [[Львів|Львові]]. У боротьбі з [[туберкульоз шкіри|туберкульозом шкіри]] та його лікуванні особливу роль відіграють Одеський та Львівський люпозорії та стаціонари для хворих на туберкульозу шкіри при різних інститутах туберкульози та при великих туберкульозних диспансерах.

Версія за 15:25, 16 листопада 2010

Шкірні хвороби
Спеціальність дерматологія
Препарати преднізолон[1], третиноїн[1], alitretinoind[1], холекальциферол[1], ментол[1], ботулотоксінd[1], преднізон[1], ingenol mebutated[2], bacitracin ad[3], Polyhexanided[4] і diflucortoloned[5]
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-11 EM0Z
МКХ-10 L01-L99
eMedicine derm/
MeSH D012871
CMNS: Diseases and disorders of the skin у Вікісховищі

Шкірні хвороби — захворювання, які виявляються в патологічних змінах шкіри, її придатків (волосся, нігтів) або видимих слизових оболонок.

Шкірні захворювання вивчає дерматологія.

Причини

За етіологією (причинами виникнення) бувають:

В умовах недостатньої гігієни набувають особливого значення паразитарні захворювання шкіри, а в зв'язку з розвитком хімічної індустрії — професійні шкірні хвороби.

Лікування

Лікування захворювань шкіри може бути етіологічне, звернене проти причинного фактору, якщо він відомий, в іншому випадку — симптоматичне.

Історія

В Україні Ш. х. відомі здавна; їх лікували народними засобами ще в Київській Русі.

У 19 ст. в Україні, особливо в селах, була дуже розповсюджена короста. У багатьох селах нею хворіло до 100% меш. Значно розповсюджені були також піодерміти, кількість яких значно збільшувалася в зв'язку з поширенням числа промислових підприємств, що не мали належних гігієнічних умов виробництва. Досить розповсюджені були також фурункульоз та екзема. Менше хворіло населення на мікози, туберкульозу й пістряка шкіри.

1913, за неповними даними, на Ш. х. хворіло близько 900 осіб на 10 0000 меш., у тому ч. на коросту — близько 340.

За першої світової війни та рев. 1917 — 20 pp. число захворювань на Ш. х. значно збільшилося. Зниження його почалося в 20-их pp. і поступово продовжувалося завдяки поліпшенню санітарно-гігієнічних заходів аж до поч. другої світової війни. За цієї війни числа захворювань на Ш. х. знову значно зросли. У листопаді 1943 Нар. Комісаріат охорони здоров'я УРСР затвердив план боротьби з Ш. х. та запровадив їх обов'язковий облік. 1944 було встановлене, що число захворювань на коросту в деяких місцевостях досягло від 20 до 60%, а в окремих населених пунктах до 100%. Від цього часу українські дерматологи провели багато експедицій з боротьби з коростою; вони запропонували й ввели в практику декілька нових препаратів та досягли великих успіхів у лікуванні Ш. х.

Тепер в Україні зустрічаються лише поодинокі випадки захворювань на коросту. Запровадженням профілактики й раціонального лікування було досягнуто також значного зниження числа захворювань на дерматомікози, піодермії (зокрема на проф.), екземи та ін.

Вивчають дерматологію та керують боротьбою з Ш. х. Шкірно-Венерологічний Укр. наук.-дослідний інститут (див.), ін. наук.-дослідні інститути та катедри дерматології мед. інститутів, особливо у Харкові та Львові. У боротьбі з туберкульозом шкіри та його лікуванні особливу роль відіграють Одеський та Львівський люпозорії та стаціонари для хворих на туберкульозу шкіри при різних інститутах туберкульози та при великих туберкульозних диспансерах.

Шкірні хвороби свійських тварин

Ш. х. свійських тварин виникають внаслідок впливу на шкіру факторів зовнішнього середовища, захворювань самого організму, механічного ушкодження шкіри (опіки, обмороження, травми), ураження паразитами (кліщі, личинки оводів), розладу нервової системи, порушення обміну речовин і діяльності залоз внутрішньої секреції, отруєння, нераціонального харчування («гречана» й «конюшинна» хвороби, «бардяний мокрець»), інфекцій (віспа, сап, чума, ящур та ін.). Лікування застосовується залежно від причин захворювань, фази хвороби, виду та індивідуальних особливостей тварин. У профілактиці захворювань відіграють велику роль раціональна годівля, гігієнічний догляд, зокрема за шкірою. Профілактику й лікування здійснюють ветеринарні організації.

Література

  • Богданов М. Нашкірні хвороби свійських тварин. Х.-О. 1932
  • Здравоохранение в УССР. М-во здравоохр. УССР. К. 1957
  • Досягнення охорони здоров'я в Українській РСР, під гол. ред. п. Л. Шупика. К. 1958
  • Картамишев А. Підручник шкірних і венеричних хвороб. К. 1957
  • Труды второго Украинского съезда дермато-венерологов. 1959. К. 1960
  • 60 лет советского здравоохранения, под гл. ред. Б. В. Петровского. М 1977
  • Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.


  1. а б в г д е ж NDF-RT
  2. Drug Indications Extracted from FAERSdoi:10.5281/ZENODO.1435999
  3. Inxight: Drugs Database
  4. Inxight: Drugs Database
  5. Inxight: Drugs Database