Станіслав Рибіцький

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Станіслав Рибіцький
Народився 1854(1854)
Ряшів
Помер 1935(1935)
Львів
Місце проживання Львів
Країна Австро-Угорщина, Польща
Діяльність інженер
Alma mater Технічний університет у Карлсруе
Галузь залізничний транспорт
Заклад Львівська залізниця
Батько Alojzy Rybickid
Нагороди
Орден Відродження Польщі (Лицарський Хрест)
Орден Відродження Польщі (Лицарський Хрест)
Хрест Заслуги (Польща)
Хрест Заслуги (Польща)
Командор ордена Полярної зірки
Командор ордена Полярної зірки
Кавалер командорського хреста ордена Франца Йосифа
Кавалер командорського хреста ордена Франца Йосифа
Кавалер лицарського хреста ордена Франца Йосифа
Кавалер лицарського хреста ордена Франца Йосифа
.
CMNS: Станіслав Рибіцький у Вікісховищі

Станіслав Рибі́цький (пол. Stanisław Rybicki; 1854, Ряшів — 1935, Львів) — відомий польський науковець у галузі залізничного будівництва, керівник Львівської залізниці у 1905—1916 роках, голова Політехнічного товариства у Львові в 1917—1935 роках.

Біографія[ред. | ред. код]

Станіслав Рибіцький народився 1854 року у місті Ряшів на території сучасної Польщі. Початкову освіту здобув у рідному місті, фах інженера-залізничника — у Технічному університеті міста Карлсруе (1880).

Після закінчення навчання у 1881 році працював у Генеральній інспекції залізниць у Відні. У 1882—1884 роках працював інженером на будівницві залізниць Станиславів — Гусятин[1] (ця залізниця донині збереглася частково) та Стрий — Лавочне. В 1885—1887 роках працював над реконструкцією залізничних мостів на альпійських і чеських залізницях. Також працював у фінансовому бюро Генеральної дирекції залізниць (1887—1896). У 1896—1904 роках займав посаду технічного делегату уряду по нагляду державних залізниць у Моравії, Сілезії, Галичині та Буковині.

У 1904 році став заступником керівника Львівської залізниці, а від 1905 року був її керівником. Розробив проект реконструкції львівського залізничного вузла, який було реалізовано лише частково — в 1908—1909 роках проведено реконструкцію станції Підзамче. Для переведення паровозів на нафтове паливо у 1909 році домігся урядового кредиту. Експеримент із переведенням паровозів на нафтове паливо виявився вдалим і був реалізований того ж року.

Під керівництвом Станіслава Рибіцького у Львові було споруджено 40 житлових будинків для робітників та службовців залізниці. У роки керування Станіславом Рибіцьким Львівською залізницею було споруджено будинок її управління на розі сучасних вулиць Огієнка та Листопадового чину[2].

Під час Першої світової війни керував евакуацією дирекції Львівської залізниці 29-30 серпня 1914 року[3]. Після повернення дирекції до Львова в 1915 році протягом кількох тижнів налагодив рух на галицьких залізницях.

У 1916 році, за наполяганням ерцгерцога Фрідріха, міністр залізниць барон Форстер звільнив Станіслава Рибіцького із посади керівника Львівської залізниці.

Після звільнення із посади Станіслав Рибіцький проводив активну громадську та наукову діяльність, зокрема із 1917 року і до самої смерті у 1935 році очолював Політехнічне товариство у Львові.

Помер у Львові, де й похований

Нагороди[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Плугатор, Галина. Доля колії — доля родини. kolomyya.org. Процитовано 16 березня 2016.
  2. ↑ Магистраль - В атмосфері історичного Львова. www.magistral-uz.com.ua. Архів оригіналу за 23 березня 2016. Процитовано 16 березня 2016.
  3. ↑ Керівник Львівської залізниці та Політехнічного товариства – Станіслав Рибіцький - lvivski.info (укр.). 24 листопада 2022. Процитовано 29 листопада 2022.
  4. ↑ Order Odrodzenia Polski. Trzechlecie pierwszej kapituły 1921—1924 — Prezydium Rady Ministrów. — Warszawa 1926. — S. 20.
  5. ↑ Hof- und Staatshandbuch der Österreichisch-Ungarischen Monarchie. — Wien 1818. — S. 163.
  6. ↑ Sveriges statskalender / 1931. Bihang. — s. 86]
  7. ↑ Odznaczenia jubileuszowe // Nowa Reforma, Nr 277 z 3 grudnia 1898. — S. 5.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Гранкін П.Е, Лазечко П.В., Сьомочкін І.В., Шрамко Г.І. Львівська залізниця. Історія і сучасність. — Львів : Центр Європи, 1996. — 176 с.
інформація відсутня (1861—1884) • Клосовський (1884—1893) • Дейма (1893—1897) • Вежбицький (1897—1905) • Рибіцький (1906—1916) • Нємєшаєв (1914) • Шміт (1914-5) • Стельцер (1916—1918) • Барвич (1919—1925) • Прахтель-Моравянський (1925—1931) • Віктор (1931—1933) • Лагуна (1933—1936) • Гроссер (1936—1938) • Донченко (1939—1940) • Шахрай (1940—1941) • німецька окупація (1941—1944) • Шахрай (1944—1947) • Крайовий (1947—1948) • Осинцев (1948—1949) • Головченко (1949—1959) • Богданович (1959—1975) • Порох (1975—1983) • Грабський (1984—1993) • Кірпа (1993—2000) • Піх (2000—2005) • Федак (2005—2006) • Мостовий (2006—2010) • Піх (2010—2016) • Груник (з 2017)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Станіслав_Рибіцький&oldid=41171238